Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як Сатану було скинуто з неба
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як Сатану було скинуто з неба
Створивши світ, Господь зібравсь на небо.
Хоча проштрафивсь вже Сатанаїл
Та, все ж старавсь вгодити з усіх сил,
Тож Бог рішив узять його до себе.
- Ходім зі мною! – тільки і сказав.
Став підніматись, а нечистий скиглить,
Неначе хтось добрячого дав щигля:
- Та я ж в житті ніколи не літав.
У мене й крил же ніяких нема.
Бог озирнувся, проявивши милість –
Шість крил одразу ж в того появилось
І він вже вслід за Богом підніма.
Чи довго там вони були, чи ні,
Сатанаїл так добре прикидався,
Слугою вірним Богу видавася,
Що той рішив в один із ясних днів
Вдягти тому корону золоту.
Сатаніїл від того загордився,
Знов плани мудрувати заходився,
Замірився на владу, на святу
Над усім світом. А якось Господь
На землю мав спуститися у справах,
Сатаніїлу передав він право:
- Бери, - говорить, - світом верховодь!
Все пояснив: коли вітри спускать,
Коли дощем на землю поливати,
Коли чи холод, чи тепло давати.
Насамкінець, аж вирішив додать:
- Як буде сумно одному тобі,
То от стоїть макітра із водою.
Умочиш пальця і водою тою
Перед собою крапнеш і тоді
З тієї краплі зробиться такий,
Як оце ти. Із ним і розважайся.
Але про справи все ж не забувайся.
Та й на хмаринці полетів легкій.
Бог не устиг ще вийти із воріт,
Сатаніїл прожогом до макітри
Та бризкати почав водою звідти
І став пускати двійників на світ.
То скільки крапель там було води,
То стільки саме й нечисті з’явилось.
Кругом товклися, між собою бились.
Сатанаїл же поміж них ходив
Та й думав: «Ось тепер я цар, так цар.
Є в мене військо, є у мене слуги.
Я знищу ворогів всіх недолугих,
Смертельний Богу нанесу удар.
Бо я ж тепер нікого не боюсь
І не пущу назад на небо Бога!
Я правитиму світом замість Нього!
Я світу волю нав’яжу свою!»
Надумавши, він слугам повелів
Престол на небі царський будувати,
Де він в короні буде воссідати.
Ганяв тих слуг добряче, не жалів.
І ось престол на небесах стоїть.
Він видряпавсь на нього та розсівся,
Погордливо навколо подивився.
І своїм слугам грізно так велить,
Щоби вони уважно слідкували,
Як буде Бог вертатися назад.
Дав зрозуміти, що тому не рад.
Велить, щоб вони Бога не пускали.
Тим часом Бог всі справи поробив,
Летить назад на небо, бачить раптом
Маленьких чорних з ріжками багато
І кожен його вцілить норовив
Чи каменем, оцупком, чи шматком
Якоїсь грязі – що до рук попало.
А «вірне» на престолі воссідало
В короні аж на вуха отак о.
Сидить та і орудує тими,
Які Йому дорогу заступають,
На небеса Його не пропускають.
Господь розгнівавсь, напустив громи
На посіпак, їх миттю розігнав,
Піднявсь на небо у страшеннім гніві.
Прокляв того Сатанаїла живо.
Свій грізний жезл до рук своїх узяв,
Штовхнув престол той «царський», що є сил,
Разом з Сатанаїлом й кодлом різним.
І полетіло все із неба, звісно
До ями, що прорив Сатанаїл.
Престол зваливши, Бог сказав: «Амінь!»
Хто до землі не встиг ще долетіти,
Так над землею і зоставсь висіти.
Отак воно й висітиме, як тінь
Аж до самого Страшного суда.
Та людям буде шкодити й донині.
Як хтось, бува торкнеться тої тіні,
В дорозі бувши, то, вважай біда.
Бо вчепиться тоді людини «блуд»,
Зіб’є з дороги і людина блудить.
Дорогу, й добре знану вже, забуде.
Десь забреде у найглухіший кут.
Сатанаїл же з пекла виповза
Та світом бродить з слугами своїми.
Та славиться щораз ділами злими.
Бо злий, що Бог його так наказав.
Хоча проштрафивсь вже Сатанаїл
Та, все ж старавсь вгодити з усіх сил,
Тож Бог рішив узять його до себе.
- Ходім зі мною! – тільки і сказав.
Став підніматись, а нечистий скиглить,
Неначе хтось добрячого дав щигля:
- Та я ж в житті ніколи не літав.
У мене й крил же ніяких нема.
Бог озирнувся, проявивши милість –
Шість крил одразу ж в того появилось
І він вже вслід за Богом підніма.
Чи довго там вони були, чи ні,
Сатанаїл так добре прикидався,
Слугою вірним Богу видавася,
Що той рішив в один із ясних днів
Вдягти тому корону золоту.
Сатаніїл від того загордився,
Знов плани мудрувати заходився,
Замірився на владу, на святу
Над усім світом. А якось Господь
На землю мав спуститися у справах,
Сатаніїлу передав він право:
- Бери, - говорить, - світом верховодь!
Все пояснив: коли вітри спускать,
Коли дощем на землю поливати,
Коли чи холод, чи тепло давати.
Насамкінець, аж вирішив додать:
- Як буде сумно одному тобі,
То от стоїть макітра із водою.
Умочиш пальця і водою тою
Перед собою крапнеш і тоді
З тієї краплі зробиться такий,
Як оце ти. Із ним і розважайся.
Але про справи все ж не забувайся.
Та й на хмаринці полетів легкій.
Бог не устиг ще вийти із воріт,
Сатаніїл прожогом до макітри
Та бризкати почав водою звідти
І став пускати двійників на світ.
То скільки крапель там було води,
То стільки саме й нечисті з’явилось.
Кругом товклися, між собою бились.
Сатанаїл же поміж них ходив
Та й думав: «Ось тепер я цар, так цар.
Є в мене військо, є у мене слуги.
Я знищу ворогів всіх недолугих,
Смертельний Богу нанесу удар.
Бо я ж тепер нікого не боюсь
І не пущу назад на небо Бога!
Я правитиму світом замість Нього!
Я світу волю нав’яжу свою!»
Надумавши, він слугам повелів
Престол на небі царський будувати,
Де він в короні буде воссідати.
Ганяв тих слуг добряче, не жалів.
І ось престол на небесах стоїть.
Він видряпавсь на нього та розсівся,
Погордливо навколо подивився.
І своїм слугам грізно так велить,
Щоби вони уважно слідкували,
Як буде Бог вертатися назад.
Дав зрозуміти, що тому не рад.
Велить, щоб вони Бога не пускали.
Тим часом Бог всі справи поробив,
Летить назад на небо, бачить раптом
Маленьких чорних з ріжками багато
І кожен його вцілить норовив
Чи каменем, оцупком, чи шматком
Якоїсь грязі – що до рук попало.
А «вірне» на престолі воссідало
В короні аж на вуха отак о.
Сидить та і орудує тими,
Які Йому дорогу заступають,
На небеса Його не пропускають.
Господь розгнівавсь, напустив громи
На посіпак, їх миттю розігнав,
Піднявсь на небо у страшеннім гніві.
Прокляв того Сатанаїла живо.
Свій грізний жезл до рук своїх узяв,
Штовхнув престол той «царський», що є сил,
Разом з Сатанаїлом й кодлом різним.
І полетіло все із неба, звісно
До ями, що прорив Сатанаїл.
Престол зваливши, Бог сказав: «Амінь!»
Хто до землі не встиг ще долетіти,
Так над землею і зоставсь висіти.
Отак воно й висітиме, як тінь
Аж до самого Страшного суда.
Та людям буде шкодити й донині.
Як хтось, бува торкнеться тої тіні,
В дорозі бувши, то, вважай біда.
Бо вчепиться тоді людини «блуд»,
Зіб’є з дороги і людина блудить.
Дорогу, й добре знану вже, забуде.
Десь забреде у найглухіший кут.
Сатанаїл же з пекла виповза
Та світом бродить з слугами своїми.
Та славиться щораз ділами злими.
Бо злий, що Бог його так наказав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
