ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.09.18 22:26
Краще говорити мовою жестів,
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.

Світлана Пирогова
2025.09.18 21:16
Тендітні вії додолу опускаю,
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.

Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.

Євген Федчук
2025.09.18 19:05
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х

Олександр Буй
2025.09.18 18:13
Байдуже – до пекла чи до раю.
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.

За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,

С М
2025.09.18 12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди

Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить

Ольга Олеандра
2025.09.18 11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.

Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо

Юрій Гундарєв
2025.09.18 09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА Отже, мені виповнилося 70 років! З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч

Віктор Кучерук
2025.09.18 07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.

Тетяна Левицька
2025.09.18 01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна, 
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.

Борис Костиря
2025.09.17 22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,

Галина Кучеренко
2025.09.17 18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь  свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час

С М
2025.09.17 18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото

Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с

Віктор Кучерук
2025.09.17 17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота

Юрій Лазірко
2025.09.17 16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.

Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.

Володимир Бойко
2025.09.17 11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.

Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.

Юрій Гундарєв
2025.09.17 08:56
вересня - День народження видатного українського письменника

Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…

Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Битва з печенігами під Києвом у 1036 році
У Микули гість жаданий Уліб із Волині.
Ходив оце до Царграду зі своїм товаром.
Задоволений вернувся звідти із наваром.
У Києві зупинився на кілька день нині.
В них з Микулою частенько спільні були справи.
Не раз у Царград ходили, разом відбивались
Від проклятих печенігів, які нападались
На порогах на лодії. Налітала лава
На судна, які по суші довелось тягнути.
Бо ж водою ті пороги пройти неможливо.
Доводилось мечі в руки тоді брати живо,
Аби біду, що зі степу суне, відвернути.
Але то діла минулі. Вже давно Микула
Не ходив сам до Царграду – не ті уже сили.
Уліб же молодший нього, тож сам веде діло.
А Микула…Хоч йому те на душі і муля,
Мусить слати приказчиків в далеку дорогу.
Свої справи у Царграді чужим довіряти,
На жаль, сина-спадкоємця не сподобивсь мати,
Отак життя нещасливо склалося у нього.
Уліба зустрів, як брата, бо ж давно не бачив.
Вранці пішли до Софії службу постояти.
Улібу прийшлося вперше в храмі побувати.
Тож стояв та не міг очі відвести, одначе
Від усього, що в Софії перед ним постало:
І мозаїка, і фрески. Сім’я Ярослава.
За красою геть забувся про всі свої справи.
Хоча, звісно, храмів бачив у житті немало.
Бував і в святій Софії в Царграді самому.
Але київська Софія вразила, одначе.
Витав у ній особливий дух незримий, наче
Сама Мудрість Господняя поселилась в ньому.
Вже верталися додому, Уліб став питати:
- Чув я, що святу Софію Ярослав поставив
На тім місці, де здобута була князем славна
Перемога над ордою печенігів клятих.
Чи то правда? - Ні, неправда, - Микула озвався.-
Бо цей храм ще Володимир почав будувати.
Ярославові ж прийшлося його завершати.
Через рік, як з печенігом славний бій той стався,
Храм уже і освятили. Звісно й пов’язали
З перемогою. Бо ж дуже вже воно співпало…
Я і сам до перемоги до тії доклався.
- Ти? А не казав ніколи. То розкажи, друже,
Як усе то воно сталось та як відбулося.
Бо ж про те все мені чути ще не довелося,
А хочеться ж із уст перших послухати дуже.
- Ну, поки додому йтимем, встигну розказати.
Тоді я ще молодим був та жив на Подолі.
Ще тоді не усміхнулась мені моя доля,
На Почайні вантажником ходив працювати.
Як Мстислав в Тмутаракані віддав душу Богу
І зостався Ярослав лиш правитель єдиний
На всю Русь, рішив поставить тоді свого сина
Князювати у Новгород. Зібрався в дорогу.
Із собою взяв дружину та сина, звичайно.
Подалися Дніпром вгору. Дорога неблизька.
Кого стрінеш – невідомо. Тож ніяк без війська.
А ми якраз вантажили човни на Почайні,
Коли вістка прилетіла: іде орда з поля.
Дізналися супостати, що немає князя.
Зібрали всі свої сили й подались одразу.
Вже й не знаю, який з ханів той набіг очолив.
Тільки вістка прилетіла, усі похапались.
Хоч давно вже печеніги в Києві не були,
Але діди ще набіги їхні не забули.
Вістка швидко розлетілась. Усі заметались.
Прихопили найцінніше та й бігом тікати.
Хто в ліси у навколишні, ну, а хто на Гору.
А орда вже попід стіни з’явилася скоро.
Довелось на заборолах усім годним стати.
Із князівської зброярні видали нам зброю.
Кому списа, кому меча, кому тільки лука.
Бо ж зброєю володіти – то ціла наука.
Та вже скоро було місто готове до бою.
Воєвода Ждан, вже сивий, досвідчений воїн,
Знав, що слід йому робити та як керувати.
Не так легко печенігам було місто взяти.
Хай якою б великою не прийшли ордою.
Хоч немолодий та швидко зумів лад навести,
Навіть, вісника до князя в Новгород відправив.
Добре знав, що нам без князя не рішити справи.
Довелося нам – містянам важку ношу нести.
Стояв я на заборолі із сумом дивився,
Як орда Поділ грабує, як палають хати.
Як ринулись печеніги здобичі шукати
По окрузі. А вже скоро і Клов задимівся.
Кинулись було ординці на київські стіни.
Та куди їм? На високі стіни не забратись.
Довелося печенігам від стін відступатись.
Але ворог взяти Київ ідею не кинув.
Поставили своїх вежі на усіх околах,
Розпалили скрізь багаття і стали чекати,
Коли місто вже від голоду стане помирати,
Або зробиться від того воно зовсім кволим,
Та відчинить їм ворота. Тоді й погуляють.
Так поволі дні й минали. Ми в місті сиділи.
Печеніги навкруг міста вогнища палили,
Натякали: відступатись бажання не мають.
Розтягли по всіх околах дерев’яні хати,
Щоб було чим оті їхні вогнища палити.
Відправлялися частенько, аби люд ловити.
Вряди-годи збиралися стріли в нас пускати.
Ми ж дивилися із сумом, як Поділ пустіє.
Як витоптуються трави, ліси вирубають.
Після себе лиш пустелю кляті залишають.
І тримались, бо на князя все ж були надії.
Хоч і танули потроху. Зі стін поглядали,
Чи не рухається військо. А його не було.
Лише орди гелготання з усіх боків чули.
Якось стріла прилетіла, нам вістку подала,
Що князь з військом уже поряд. Війська небагато,
Тож вночі прорватись хочуть крізь порядки вражі.
Ждан печатку подивився, усе добре зважив
І повелів наготові ворота тримати.
Вночі в стані ворожому паніка знялася.
Почалося з Оболоні. Там заметушились.
Печеніги у темряві, як дурні носились.
Здавалося: орда, врешті, з-під міста знялася.
Скоро Боричевим військо в Київ піднялося.
Справді, було невелике: князівська дружина,
Ще варяги доєднались, що були у війнах
Загартовані добряче, слідом утяглося
Ополчення новгородське. Ото і все військо.
Супроти орди тієї, що під містом стала,
Навіть, з нами – киянами було зовсім мало.
Та князь з нами, а то для нас найгарніша вістка.
У надії, що ординці всі геть подалися,
Дочекались ранку, але, коли сонце встало,
Всі надії на звільнення в одну мить пропали:
Печеніги, як і перше, під містом товклися.
Хоч і тісно, але військо в місті розмістилось.
Привезли припасів трохи, на кілька днів стачить.
Тож, сидіти довго в місті не збирались, значить.
Справді, вже на другий ранок вістка розлетілась:
Вийдемо за місто битись, не будем сидіти.
Хай багато печенігів – треба бій їм дати.
А на ранок полки з місті стали виступати.
Князь велів, аби тихенько стали то робити,
Печеніги щоб не чули. Як світати стало,
Ми вже вийшли за ворота, стали шикуватись,
Щоби мури помагали війську захищатись.
Хоч ворота зачинили та і міст підняли.
Це, щоб нам не відступатись, із ворогом битись.
Ми-то, наче, відступати зовсім не збирались.
Згідно з княжим повелінням в полі шикувались.
Велів Ярослав варягам в центрі розміститись.
Справа від них ми – кияни свій полк шикували,
Зліва стали новгородці своїми полками.
Ледве тільки зготувались, а вже перед нами
Розлючені печеніги кінним валом стали.
Земля раптом задрижала, як вони знялися.
На нас стріли полетіли і вслід їхня лава.
Та на нас їх дикий вереск враження не справив.
Ми від того лиш тісніше у рядах зійшлися.
Від орди відгородились щитами й списами.
Сулиці стрімкі над нами у них полетіли.
Вдарила орда, натисла з усієї сили.
Замелькали криві шаблі ординські над нами.
Ми й на крок не відступили, списи вгородили
В живу плоть і земля миттю кров’ю окропилась.
І десятки печенігів зі смертю зустрілись.
Ми щитами відбивались, а списами били.
У тісній тій колотнечі переваги мали.
Хоча кляті печеніги весь час налягали,
Та ми вперлися у землю і не відступили.
Утративши людей купу, врешті, відкотились
Печеніги…лиш для того, щоб сили набрати.
Стали до них усіх боків нові прибувати,
Що до цього навкруг міста в пошуках крутились.
І знов орда налетіла, намагалась збити.
Вже багато в колотнечі списів поламали.
Вже мечами печенігів відбивати стали.
Вже мусили новгородці трохи відступити,
Бо затисли із двох боків. Але недалеко.
Бо ж позаду рів глибокий. Куди відступати?
Печеніги на варягів стали налягати.
Та варягів потіснити – то зовсім нелегко.
Печеніги налітали, знову відступали.
Набирали нові сили і на нас летіли.
Ми вже й мечі харалужні свої затупили.
А тих клятих печенігів менше не ставало.
Вже і сонечко зібралось за обрій сідати,
Вже і руки утомились, мечі не тримали.
А тут нова налетіла ординська навала,
Сподівалась наостанок нас-таки здолати.
Стяг зненацька Ярославів над полком піднявся.
Відчинилися ворота та міст опустився.
Полк варязький на два боки раптом розступився
І в прохід той загін кінний князівський ввірвався.
Свіжі коні увірвались в печенізьку лаву,
Розметали її миттю, дружинники грізні
Стали повчать печенігів каленим залізом.
За сигналом Ярослава й ми вступили в справу.
Поки орда розібралась: що та як робити,
Ми врубалися у неї слідом за кінними.
І взялись орду косити мечами своїми.
Тож тепер розпочалася зовсім інша битва.
І побігли печеніги в страху в різні боки,
Бо не знали, куди саме від нас утікати.
Одні кинулися Либідь глибоку долати,
Ще деякі з печенігів відбивались поки.
Другі кинулись Подолом на північ втікати,
Бо ж бачили, що тут Либідь їм не подолати.
А налякані були всі – життя б врятувати.
Дісталися до Ситомлі. Там боліт багато.
В болотах тих та у річці топитися стали.
Один пхались по одному, разом і тонули…
А відтоді шлях на Київ назавжди забули.
Мабуть, дітям і онукам всім заповідали.
Бо відтоді їх не видно було і не чути.
А на другий рік Софію святу закінчили
І тій славній перемозі її присвятили,
Щоби дітям і онукам про то не забути.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-11-07 17:54:04
Переглядів сторінки твору 140
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.722 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.09.18 19:07
Автор у цю хвилину відсутній