Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Волт Вітмен Повернення
Від мелодійних переливів з горла пересмішника,
Від хлопчика у материнськім лоні і до соска її грудей,
Від темряви дев'яти місяців,
До океанського стерильного піску, і за межу полів,
куди дитя, покинувши постіль, брело на самоті,
простоволосе, босоноге,
Лилося вниз сіяння й місячне проміння,
Затівали тіні містичну гру, повзли й спліталися, немов живі,
Від хащів терну і ожини,
До спогадів про пташку, що мені співала,
До спогадів про тебе, печальний брате - до пережитих мною рвучких падінь і злетів,
До ночі, дитячої, під золотом півмісяця, який запізно сходив, і ніби розбухав сльозами,
До тих найперших знаків знемоги і любові, там у тумані,
До тисяч відгуків із мого серця, які ніколи не стихають,
До міріадів слів - пробуджених услід,
До слів потужніших й чарівніших за інші,
До тих, що зараз виникають, з'являються на сцені,
Неначе зграя, щебечуть, наближаються, або над головою пролітають,
Народжуються поряд і зникають всі поспішно,
Вже зрілий чоловік немов маленький хлопчик плачу знову,
Я знову кидаюся на пісок,
І хвилям набігаючим співаю.
Walt Whitman PRE-VERSE
Out of the rocked cradle,
Out of the mocking-bird's throat, the musical shuttle,
Out of the boy's mother's womb, and from the nipples of her breasts,
Out of the Ninth-Month midnight,
Over the sterile sea-sands, and the fields beyond, where the child, leaving his bed, wandered alone, bare-headed, barefoot,
Down from the showered halo and the moonbeams,
Up from the mystic play of shadows twining and twisting as if they were alive,
Out from the patches of briars and blackberries,
From the memories of the bird that chanted to me,
From your memories, sad brother-—from the fitful risings and fallings I heard,
From that night, infantile, under that yellow half-moon, late-risen, and swollen as if with tears,
From those beginning notes of sickness and love, there in the mist,
From the thousand responses in my heart, never to cease,
From the myriad thence-aroused words,
From the word stronger and more delicious than any,
From such, as now they start, the scene revisiting,
As a flock, twittering, rising, or overhead passing,
Borne hither ere all eludes me, hurriedly,
A man yet by these tears a little boy again,
Throwing myself on the sand, I,
Confronting the waves, sing.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Волт Вітмен Коли довго дивлюся на хвилі"
