Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
задумали переділити світ,
та те, що нині
хочуть мати свині,
не тулиться до зайнятих корит.
***
А європейці мовою Езопа
утримують і змія на межі,
і тризуб волі
як забрало долі,
що захищає наші рубежі.
***
А демократій остається купка
Непримиренний ворог злої згуби.
Світився вечір мрією в очах,
Навколо - казка! Подивитись любо!
Шляхетний жовтень, мов сучасний Бах,
З повітря будував органні труби.
Лежали на асфальтових стежках
Сизий дим висить від стелі майже до підлоги.
Пробивається ледь світло із вікон крізь нього.
Стоїть гомін, що і слово розібрати трудно.
В дальньому кутку усілись за стіл два козаки.
Видно, давно не бачились,
За любим ручаєм.
Чимало в нашім краї висхлих ручаїв.
Я бачив якось узбережжя,
Покинуте й забуте ручаєм,
Лишилося воно з розбитим серцем
Серед піску й каміння.
Також і чоловік,
Сон - мовби випалена земля
у вирвах від снарядів
і віспою від розривних куль.
Вибухи дістануть тебе
де завгодно,
як наймані вбивці,
як небачена пошесть.
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.
Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених
З оков зими струмки, -
Купається в них галич
Щоденно й залюбки.
Під сонцем сніг підтанув
І став щезати лід, -
І нявкає, мов п'яний,
Чи одурілий, кіт.
Сиве світання, туманом сповите,
ниви зажурливі, снігом укутані...
Раптом згадаєш колись пережите,
й лиця, що довго здавались забутими.
Враз пригадаєш гарячі зізнання,
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Волт Вітмен Повернення
Від мелодійних переливів з горла пересмішника,
Від хлопчика у материнськім лоні і до соска її грудей,
Від темряви дев'яти місяців,
До океанського стерильного піску, і за межу полів,
куди дитя, покинувши постіль, брело на самоті,
простоволосе, босоноге,
Лилося вниз сіяння й місячне проміння,
Затівали тіні містичну гру, повзли й спліталися, немов живі,
Від хащів терну і ожини,
До спогадів про пташку, що мені співала,
До спогадів про тебе, печальний брате - до пережитих мною рвучких падінь і злетів,
До ночі, дитячої, під золотом півмісяця, який запізно сходив, і ніби розбухав сльозами,
До тих найперших знаків знемоги і любові, там у тумані,
До тисяч відгуків із мого серця, які ніколи не стихають,
До міріадів слів - пробуджених услід,
До слів потужніших й чарівніших за інші,
До тих, що зараз виникають, з'являються на сцені,
Неначе зграя, щебечуть, наближаються, або над головою пролітають,
Народжуються поряд і зникають всі поспішно,
Вже зрілий чоловік немов маленький хлопчик плачу знову,
Я знову кидаюся на пісок,
І хвилям набігаючим співаю.
Walt Whitman PRE-VERSE
Out of the rocked cradle,
Out of the mocking-bird's throat, the musical shuttle,
Out of the boy's mother's womb, and from the nipples of her breasts,
Out of the Ninth-Month midnight,
Over the sterile sea-sands, and the fields beyond, where the child, leaving his bed, wandered alone, bare-headed, barefoot,
Down from the showered halo and the moonbeams,
Up from the mystic play of shadows twining and twisting as if they were alive,
Out from the patches of briars and blackberries,
From the memories of the bird that chanted to me,
From your memories, sad brother-—from the fitful risings and fallings I heard,
From that night, infantile, under that yellow half-moon, late-risen, and swollen as if with tears,
From those beginning notes of sickness and love, there in the mist,
From the thousand responses in my heart, never to cease,
From the myriad thence-aroused words,
From the word stronger and more delicious than any,
From such, as now they start, the scene revisiting,
As a flock, twittering, rising, or overhead passing,
Borne hither ere all eludes me, hurriedly,
A man yet by these tears a little boy again,
Throwing myself on the sand, I,
Confronting the waves, sing.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Волт Вітмен Коли довго дивлюся на хвилі"
