Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Волт Вітмен Повернення
Від мелодійних переливів з горла пересмішника,
Від хлопчика у материнськім лоні і до соска її грудей,
Від темряви дев'яти місяців,
До океанського стерильного піску, і за межу полів,
куди дитя, покинувши постіль, брело на самоті,
простоволосе, босоноге,
Лилося вниз сіяння й місячне проміння,
Затівали тіні містичну гру, повзли й спліталися, немов живі,
Від хащів терну і ожини,
До спогадів про пташку, що мені співала,
До спогадів про тебе, печальний брате - до пережитих мною рвучких падінь і злетів,
До ночі, дитячої, під золотом півмісяця, який запізно сходив, і ніби розбухав сльозами,
До тих найперших знаків знемоги і любові, там у тумані,
До тисяч відгуків із мого серця, які ніколи не стихають,
До міріадів слів - пробуджених услід,
До слів потужніших й чарівніших за інші,
До тих, що зараз виникають, з'являються на сцені,
Неначе зграя, щебечуть, наближаються, або над головою пролітають,
Народжуються поряд і зникають всі поспішно,
Вже зрілий чоловік немов маленький хлопчик плачу знову,
Я знову кидаюся на пісок,
І хвилям набігаючим співаю.
Walt Whitman PRE-VERSE
Out of the rocked cradle,
Out of the mocking-bird's throat, the musical shuttle,
Out of the boy's mother's womb, and from the nipples of her breasts,
Out of the Ninth-Month midnight,
Over the sterile sea-sands, and the fields beyond, where the child, leaving his bed, wandered alone, bare-headed, barefoot,
Down from the showered halo and the moonbeams,
Up from the mystic play of shadows twining and twisting as if they were alive,
Out from the patches of briars and blackberries,
From the memories of the bird that chanted to me,
From your memories, sad brother-—from the fitful risings and fallings I heard,
From that night, infantile, under that yellow half-moon, late-risen, and swollen as if with tears,
From those beginning notes of sickness and love, there in the mist,
From the thousand responses in my heart, never to cease,
From the myriad thence-aroused words,
From the word stronger and more delicious than any,
From such, as now they start, the scene revisiting,
As a flock, twittering, rising, or overhead passing,
Borne hither ere all eludes me, hurriedly,
A man yet by these tears a little boy again,
Throwing myself on the sand, I,
Confronting the waves, sing.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Волт Вітмен Коли довго дивлюся на хвилі"
