Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Волт Вітмен Повернення
Від мелодійних переливів з горла пересмішника,
Від хлопчика у материнськім лоні і до соска її грудей,
Від темряви дев'яти місяців,
До океанського стерильного піску, і за межу полів,
куди дитя, покинувши постіль, брело на самоті,
простоволосе, босоноге,
Лилося вниз сіяння й місячне проміння,
Затівали тіні містичну гру, повзли й спліталися, немов живі,
Від хащів терну і ожини,
До спогадів про пташку, що мені співала,
До спогадів про тебе, печальний брате - до пережитих мною рвучких падінь і злетів,
До ночі, дитячої, під золотом півмісяця, який запізно сходив, і ніби розбухав сльозами,
До тих найперших знаків знемоги і любові, там у тумані,
До тисяч відгуків із мого серця, які ніколи не стихають,
До міріадів слів - пробуджених услід,
До слів потужніших й чарівніших за інші,
До тих, що зараз виникають, з'являються на сцені,
Неначе зграя, щебечуть, наближаються, або над головою пролітають,
Народжуються поряд і зникають всі поспішно,
Вже зрілий чоловік немов маленький хлопчик плачу знову,
Я знову кидаюся на пісок,
І хвилям набігаючим співаю.
Walt Whitman PRE-VERSE
Out of the rocked cradle,
Out of the mocking-bird's throat, the musical shuttle,
Out of the boy's mother's womb, and from the nipples of her breasts,
Out of the Ninth-Month midnight,
Over the sterile sea-sands, and the fields beyond, where the child, leaving his bed, wandered alone, bare-headed, barefoot,
Down from the showered halo and the moonbeams,
Up from the mystic play of shadows twining and twisting as if they were alive,
Out from the patches of briars and blackberries,
From the memories of the bird that chanted to me,
From your memories, sad brother-—from the fitful risings and fallings I heard,
From that night, infantile, under that yellow half-moon, late-risen, and swollen as if with tears,
From those beginning notes of sickness and love, there in the mist,
From the thousand responses in my heart, never to cease,
From the myriad thence-aroused words,
From the word stronger and more delicious than any,
From such, as now they start, the scene revisiting,
As a flock, twittering, rising, or overhead passing,
Borne hither ere all eludes me, hurriedly,
A man yet by these tears a little boy again,
Throwing myself on the sand, I,
Confronting the waves, sing.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Волт Вітмен Коли довго дивлюся на хвилі"
