Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Волт Вітмен Вид табору на світанку, сірому й туманному
Коли я так рано виходжу зі свого намету безсонний,
Коли повільно гуляю на холодному свіжому повітря біля лікарняного намета,
Я бачу на ношах три тіла, які там лежать, залишені без нагляду,
Кожен укритий широкою бурою вовняною ковдрою,
Сірою і важкою ковдрою, якою кожен накритий повністю.
Зацікавившись, я зупиняюся і мовчки стою,
Далі легким рухом пальців я спочатку знімаю ковдру
з обличчя ближчого;
Хто ти, літній чоловік, такий худорлявий і суворий з повністю сивим волоссям,
і очима, запалими в очниці?
Хто ти, мій дорогий товаришу?
Далі я підходжу до другого – А ти хто, мій любий хлопчику?
Хто ти, милий хлопчику зі ще квітучими щоками?
Потім до третього – обличчя не дитяче й не постаріле, дуже спокійне,
стан красивий, наче з блідо-жовтої слонової кістки;
Молодий чоловіче, здається, я знаю тебе – я думаю, що твоє обличчя це
обличчя самого Христа,
Мертвий і прекрасний і брат усім, він знову лежить тут.
Walt Whitman A Sight in Camp in the Daybreak Gray and Dim
A sight in camp in the daybreak gray and dim,
As from my tent I emerge so early sleepless,
As slow I walk in the cool fresh air the path near by the hospital tent,
Three forms I see on stretchers lying, brought out there untended lying,
Over each the blanket spread, ample brownish woolen blanket,
Gray and heavy blanket, folding, covering all.
Curious I halt and silent stand,
Then with light fingers I from the face of the nearest the first
just lift the blanket;
Who are you elderly man so gaunt and grim, with well-gray'd hair,
and flesh all sunken about the eyes?
Who are you my dear comrade?
Then to the second I step--and who are you my child and darling?
Who are you sweet boy with cheeks yet blooming?
Then to the third--a face nor child nor old, very calm, as of
beautiful yellow-white ivory;
Young man I think I know you--I think this face is the face of the
Christ himself,
Dead and divine and brother of all, and here again he lies.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
