
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.02.16
23:35
Гадалось, що в житті усе прощається –
І хибний крок і мимовільне зло.
Та світ жорстокий хижо посміхається,
Немовби зла ніколи не було…
А зло було, і є, і довго буде
Ятрити душі, нищити дотла.
Допоки світом правлять хижі люди,
І хибний крок і мимовільне зло.
Та світ жорстокий хижо посміхається,
Немовби зла ніколи не було…
А зло було, і є, і довго буде
Ятрити душі, нищити дотла.
Допоки світом правлять хижі люди,
2025.02.16
20:53
День 40-й. Встановлення миру)
1.
Як над ланами родимими
Еос повстала, відверта,
наш Одіссей з побратимами
рушив до батька, Лаерта.
1.
Як над ланами родимими
Еос повстала, відверта,
наш Одіссей з побратимами
рушив до батька, Лаерта.
2025.02.16
20:17
Останні дні року, що минає.
Рік намагається змитися
за горизонт зі своїми
жахіттями, з унікальним
Апокалипсисом, який
відбувається на наших очах.
Рік ховається
за сніговий овид, і лише
Рік намагається змитися
за горизонт зі своїми
жахіттями, з унікальним
Апокалипсисом, який
відбувається на наших очах.
Рік ховається
за сніговий овид, і лише
2025.02.16
13:52
Султан нікого не боявся так,
В своїм палаці сидячи, в столиці,
Ні ляхів, ні іспанців, ні австрійців.
Та ледве слово чулося «козак»,
Як він від люті миттю зеленів,
Вельмож лупив підручним буздиганом.
Велів з тим лихом справитись негайно.
Він на вель
В своїм палаці сидячи, в столиці,
Ні ляхів, ні іспанців, ні австрійців.
Та ледве слово чулося «козак»,
Як він від люті миттю зеленів,
Вельмож лупив підручним буздиганом.
Велів з тим лихом справитись негайно.
Він на вель
2025.02.16
12:46
Берці чужі,
як ви прийшли?
Вас не чекали.
В'ються вужі,
стертий ковил.
Горя чимало.
Стис у руках,
як ви прийшли?
Вас не чекали.
В'ються вужі,
стертий ковил.
Горя чимало.
Стис у руках,
2025.02.16
05:08
Я знаю точно – так уже було,
Бо сам страждав і мучився немало, –
Чинило кривду непомірне зло,
Допоки благо не перешкоджало
Розгулу непомірної біди
Безкарно в добрім світі панувати
І не прогнало лихо це туди,
Де місце за провини винуватим.
Бо сам страждав і мучився немало, –
Чинило кривду непомірне зло,
Допоки благо не перешкоджало
Розгулу непомірної біди
Безкарно в добрім світі панувати
І не прогнало лихо це туди,
Де місце за провини винуватим.
2025.02.16
01:33
О, славний Трампе! Дякую, всесильний,
Що за добу завершив цю війну!
Я зустрічаю радісно весну,
Нарешті можу почуватись вільним!
На цвинтарі хрести солдатські щільно
Стоять, але про це не спом'яну!
О, славний Трампе! Дякую, всесильний,
Що за добу завершив цю війну!
Я зустрічаю радісно весну,
Нарешті можу почуватись вільним!
На цвинтарі хрести солдатські щільно
Стоять, але про це не спом'яну!
О, славний Трампе! Дякую, всесильний,
2025.02.15
21:50
тигре, тигре, ти вогнвий
виблиску на хащі темряв
твір нелюдський рук чиїх
узір твоїх симетрій злих
із глибин, чи із-за хмар
сяйних вічей родом жар
із яких змагань він рвавсь
виблиску на хащі темряв
твір нелюдський рук чиїх
узір твоїх симетрій злих
із глибин, чи із-за хмар
сяйних вічей родом жар
із яких змагань він рвавсь
2025.02.15
21:12
У лісі мовчазнім та чорнім,
У чистім полі з вітром та дощем,
Над прірвою в засніженій безодні,
На берегах, де ностальгії щем,
У пересохшім горлі рік ще диких,
Серед розпечених рудих пісків,
Під кригою штормів із вод великих,
Між небом та землею - с
У чистім полі з вітром та дощем,
Над прірвою в засніженій безодні,
На берегах, де ностальгії щем,
У пересохшім горлі рік ще диких,
Серед розпечених рудих пісків,
Під кригою штормів із вод великих,
Між небом та землею - с
2025.02.15
20:07
Сніг падає, як небуття.
Сніг падає,
як гігабайти інформації,
на людську психіку,
сніг завалює
непотрібним спамом,
інформаційним мотлохом.
Шалені вітри збивають,
Сніг падає,
як гігабайти інформації,
на людську психіку,
сніг завалює
непотрібним спамом,
інформаційним мотлохом.
Шалені вітри збивають,
2025.02.15
18:31
Вечір 39-го дня. Пенелопа признає Одіссея)
1.
Добрій хазяйці – все ж бажано
знати про справи родинні,
тож Евріклея – відряджена
у мезонін господині.
1.
Добрій хазяйці – все ж бажано
знати про справи родинні,
тож Евріклея – відряджена
у мезонін господині.
2025.02.15
16:03
Вітри, мов струни, спокій розколихують,
як душу розколихує кохання,
як повня повнодзвонна понад стріхою,
вилонює магічне хвилювання.
Усе- усе свічадить одне одному:
озерна глибочінь - бездонню неба,
принишкла сутність тіні підколодної -
як душу розколихує кохання,
як повня повнодзвонна понад стріхою,
вилонює магічне хвилювання.
Усе- усе свічадить одне одному:
озерна глибочінь - бездонню неба,
принишкла сутність тіні підколодної -
2025.02.15
15:46
На хвості червоного дракона,
висне рік зеленої змії
і ятріють сльози-ручаї,
бо зі сходу дме не по сезону
буйний вітер і душа холоне
за краї розорені мої.
В Україні з усієї сили
виє завірюха світова,
висне рік зеленої змії
і ятріють сльози-ручаї,
бо зі сходу дме не по сезону
буйний вітер і душа холоне
за краї розорені мої.
В Україні з усієї сили
виє завірюха світова,
2025.02.15
13:19
Роз’єднані війною й ворогами,
Кордонами спільнот й материками,
Самим життям… Сумними журавлями…
В нас є можливість линути серцями,
Нестримний потяг - прагнути тілами…
Вібрації, об’єднані думками,
Не усвідомлені, але одвічно з нами…
У мандрах незбаг
Кордонами спільнот й материками,
Самим життям… Сумними журавлями…
В нас є можливість линути серцями,
Нестримний потяг - прагнути тілами…
Вібрації, об’єднані думками,
Не усвідомлені, але одвічно з нами…
У мандрах незбаг
2025.02.15
12:49
На безлюдному острові він довго творив корабель,
Витесував кіль і шпангоути збирав, мов ребра,
І складав він про себе веселі пісні щодень:
«Тілень та тілень,
Я до жінки вернусь,
Якщо вона ще не померла».
Колись працював він на верфі в країні своїй,
Витесував кіль і шпангоути збирав, мов ребра,
І складав він про себе веселі пісні щодень:
«Тілень та тілень,
Я до жінки вернусь,
Якщо вона ще не померла».
Колись працював він на верфі в країні своїй,
2025.02.15
11:04
Московія це людство навпаки,
лукавий ворог посланий нам пеклом.
Улус рабів, тиранів і нудьги.
Замість народу цегла-цегла-цегла.
Там бути іншим - сором і порок.
Раби рабів тримають міцно у рабстві.
Великий цвинтар, місце для ворон.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...лукавий ворог посланий нам пеклом.
Улус рабів, тиранів і нудьги.
Замість народу цегла-цегла-цегла.
Там бути іншим - сором і порок.
Раби рабів тримають міцно у рабстві.
Великий цвинтар, місце для ворон.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.02.13
2025.02.12
2025.02.09
2025.02.02
2025.01.31
2025.01.18
2025.01.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Молодість князя Мстислава Удатного
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Молодість князя Мстислава Удатного
Із Треполя над Стугною загін виїжджає.
Зі стін кріпості їх люди в похід проводжають.
Вирушає молодий ще князь Мстислав у поле,
Хоче, мабуть упіймати за хвіст свою долю.
Бо ж набридло то в Торопці глухому сидіти,
Що й новини вже протухлі лиш почуєш звідти.
У Треполі веселіше, бо ж степ зовсім поряд.
Та і лодії прямують з верхів’їв до моря.
Тож є про що послухати. Та ж кров буйна грає.
Душа з ворогом зіткнутись у бою бажає.
Та доводилось сидіти в Треполі оцьому,
Бо половці замирились, наче ж з Руссю, тому
У набіги не ходили, Русь не грабували.
А то би вони і Треполь його не минали.
Сумно цілий день сидіти. А меч іржавіє.
А тут раптом йому дядько подає надію.
Як гонець йому повідав, то так було діло.
Ростислав із батьком саме на лови ходили
Під Чорнобиль. Тут до нього посланці примчали,
Ліпші мужі від клобуків чорних їх прислали.
Стали вийти умовляти на половців його,
Поки снігу іще мало й не важка дорога.
А у нього й так до діла вже руки свербіли,
Тож не довго і вмовляли – вмовити зуміли.
Поки батько не дізнався, бо ж не пустить, звісно,
Він тихцем покинув того та й подався лісом.
Зібрав вборзі всю дружину, закликав охочих.
До сестричича у Треполь послав проти ночі.
А Мстислав, лише почувши, за те ухопився,
Бо ж у Треполі отому уже й засидівся.
Зібрав бігом всю дружину та й помчав до Росі,
Де би невелике військо з дядьковим зійшлося.
Зима була досить тепла, снігу, справді мало.
Під копитами земля аж гулом віддавала,
Бо ж промерзла. Хоч замети не треба долати.
Можна полем аж до Росі преспокійно мчати.
Їде Мстислав, поряд із ним його воєвода,
Старий Сдислав Жирославич. Він дружину водить
Вже давно, тож досвід має. Та й знає багато.
А Мстиславові набридло їхати й мовчати.
Став питати воєводи чи він досвід має,
Чи то вперше на половців в похід виступає.
- Ходив, княже і не раз вже. Доводилось битись.
Та не хочу, проте, княже я отим хвалитись.
Не зважай, адже твій дядько гарний досвід має,
Бо ж не вперше на половців в похід виступає.
Іще кілька років тому послав його батько
До Торчеська, щоб Поросся там оберігати.
Кундувдий якраз приперся, що жадав помститись.
Але з князем Ростиславом не схотів зустрітись.
Розорив одне містечко та і в степ подався.
Звісно, Ростислав за все те в боргу не зостався.
Прийшли теж клобуки чорні та стали просити
На половців із походом отвітним сходити.
Князь не надто й опирався, бо ж руки свербіли.
Взяв дружину та клобуків й подався на «діло».
Тоді теж зима стояла й була досить тиха.
Ніхто з половців, звичайно, не відчував лиха.
Дійшли вони до порогів, за Дніпро майнули,
У Протолчім на безмежні луки завернули.
А там, що стада худоби великі бродили,
Що табуни цілі коней та й кибиток сила.
Нахапалися полону, стада прихопили
Та й за Дніпро у Поросся знову поспішили.
Коли половці дізнались, то сили зібрали
І слідом за Ростиславом по степу погнали.
Вже на третій день догнали, бо ж ті йшли повільно.
Ту худобу та й полон той не підженеш сильно.
Чує князь страшенний тупіт, аж земля трясеться,
Мабуть, орда половецька вслід йому несеться.
Велів війську зупинитись, шлях загородили
Та й чекають, щоб половці ближче підлетіли.
Коли ті були вже ладні їх атакувати,
Велів князь над військом стяги свої піднімати.
Половці, мабуть гадали, що тут лиш клобуки,
Вони здобиччю легкою попадуть у руки.
А тут і князь, і дружина. Половці змішались.
Битися іще й із князем все ж не сподівались.
Затримались не надовго та то було досить.
Руські лучними ступили й стрілами їх косять.
У половців, як не вийде ворога зім’яти,
Вони зразу ж кидаються у степ утікати.
Наші ж рухались неспішно, бо худобу гнали,
Тож і коні їхні сили ще достатньо мали.
А половці три дні гнали, коней потомили.
Хоч втікали, та догнати їх наші зуміли.
Кому голови зрубали, кого в полон взяли.
Хана їхнього Кобана, навіть, пов’язали.
А потім уже спокійно за Рось повертались.
Половці за те помститись, звісно, намагались.
Усе літо довелося під Каневом стати,
Щоби землю від поганих тих оберігати…
У розмовах тих до Росі, нарешті дістались,
Там на військо Ростислава скоро дочекались.
Далі рушили кар’єром, коней підганяли,
Розлякували диких звірів, що в степу блукали.
Коли ж вибралися, врешті і у дике поле,
То вже їхали неспішно, виславши навколо
По степу свою сторожу, щоб все обдивилась,
Чи де часом орда якась та й не зачаїлась.
Мстислав їхав біля дядька, весь час придивлявся,
Розпитував, зрозуміти усе намагався.
Хоч той лиш на вісім років старший був за нього,
Але мав уже достатньо він досвіду свого.
Вже надвечір дійшли річки, що Івлею звалась.
Тут до рук їм половецькі сторожі попались.
Узяли їх наші тихо, до війська примчали,
А тут уже перед князем гарно допитали.
Від сторожі тої дещо цікаве узнали:
Що половці своїм станом близенько стояли,
Лише в однім переході на південь у балці.
Вирішили між собою – не будем спиняться.
Виступили в ніч негайно, рухались тихенько.
В темряві дістались стану доволі близенько,
Оточили його тихо, не гавкнув й собака.
А на самому світанку по княжому знаку
З усіх боків на стан вражий разом налетіли.
Хто з половців опирався, то тих перебили.
А більшість в мотуззя взяли. Здобичі багато.
«Княжичів» і «мужів добрих» вдалося узяти
Там чимало. А челяді, колодників різних,
Навіть і не рахували. Та й худоби, звісно
Стада й табуни дістались. Було з чим вертати.
Тож і рушили повільно, щоб худобу гнати.
Мстислав їхав з себе гордий: побував у ділі,
Обагрив меча у крові, відчув в собі силу.
Щоб не дядько, він би й далі у степи подався,
Бо його дух молодечий ще не нагулявся.
Проте розум підказував – щоб чогось добитись,
Треба князеві уміти вчасно зупинитись.
Половці зібрались в силі та їх наздогнали
Та на військо нападати на руське не стали.
Бо їх виявилось менше, хоча й не відстали,
До самісінької Росі так і проводжали.
Вже за Россю розділились, клобуки лишались,
Бо вони ж на цих просторах саме й тирлувались.
Мстислав узяв свою здобич, на Треполь подався,
Де, народ уже, напевно, його зачекався.
Буде в них подвійне свято, бо ж Різдво на носі.
А до свята скільки всього здобути вдалося.
Ростислав вернувся в Торчеськ. Не сидів там довго.
Прийшла вістка, що зібрався скоро у дорогу
До батька подавсь у Вручий, повіз «саїгати»,
Щоби батькові належне з походу віддати.
Батько на Литву збирався. Стрів його сердитий,
Через нього довелося похід відмінити.
Князь великий із Києва, як про те дізнався,
Що з половцями із-за сина тепер мир зірвався,
Накинувся на Рюрика та став дорікати,
Адже тепер знов зі степом треба воювати.
Про похід в Литву прийшлося Рюрику забути,
І на південь полки свої тоді повернути.
А сина, щоб, не дай Боже, великому князю
Не попався десь на очі і одного разу,
Відправив в Смоленська до брата, потім у Владимир.
А половці приходили. І Мстислав був з тими,
Хто стеріг Русі кордони. Йому теж попало.
Але його те не надто сильно налякало.
Дух у йому войовничий батьківський прокинувсь.
Жаль, що батько не побачить уже свого сина.
Міг би, мабуть ним гордитись. Може, з неба гляне,
Як син його вже в походах ганяє «поганих»…
Весна, літо проминули. Половців відбили,
Хоч до зими наступної кордон сторожили.
Зі стін кріпості їх люди в похід проводжають.
Вирушає молодий ще князь Мстислав у поле,
Хоче, мабуть упіймати за хвіст свою долю.
Бо ж набридло то в Торопці глухому сидіти,
Що й новини вже протухлі лиш почуєш звідти.
У Треполі веселіше, бо ж степ зовсім поряд.
Та і лодії прямують з верхів’їв до моря.
Тож є про що послухати. Та ж кров буйна грає.
Душа з ворогом зіткнутись у бою бажає.
Та доводилось сидіти в Треполі оцьому,
Бо половці замирились, наче ж з Руссю, тому
У набіги не ходили, Русь не грабували.
А то би вони і Треполь його не минали.
Сумно цілий день сидіти. А меч іржавіє.
А тут раптом йому дядько подає надію.
Як гонець йому повідав, то так було діло.
Ростислав із батьком саме на лови ходили
Під Чорнобиль. Тут до нього посланці примчали,
Ліпші мужі від клобуків чорних їх прислали.
Стали вийти умовляти на половців його,
Поки снігу іще мало й не важка дорога.
А у нього й так до діла вже руки свербіли,
Тож не довго і вмовляли – вмовити зуміли.
Поки батько не дізнався, бо ж не пустить, звісно,
Він тихцем покинув того та й подався лісом.
Зібрав вборзі всю дружину, закликав охочих.
До сестричича у Треполь послав проти ночі.
А Мстислав, лише почувши, за те ухопився,
Бо ж у Треполі отому уже й засидівся.
Зібрав бігом всю дружину та й помчав до Росі,
Де би невелике військо з дядьковим зійшлося.
Зима була досить тепла, снігу, справді мало.
Під копитами земля аж гулом віддавала,
Бо ж промерзла. Хоч замети не треба долати.
Можна полем аж до Росі преспокійно мчати.
Їде Мстислав, поряд із ним його воєвода,
Старий Сдислав Жирославич. Він дружину водить
Вже давно, тож досвід має. Та й знає багато.
А Мстиславові набридло їхати й мовчати.
Став питати воєводи чи він досвід має,
Чи то вперше на половців в похід виступає.
- Ходив, княже і не раз вже. Доводилось битись.
Та не хочу, проте, княже я отим хвалитись.
Не зважай, адже твій дядько гарний досвід має,
Бо ж не вперше на половців в похід виступає.
Іще кілька років тому послав його батько
До Торчеська, щоб Поросся там оберігати.
Кундувдий якраз приперся, що жадав помститись.
Але з князем Ростиславом не схотів зустрітись.
Розорив одне містечко та і в степ подався.
Звісно, Ростислав за все те в боргу не зостався.
Прийшли теж клобуки чорні та стали просити
На половців із походом отвітним сходити.
Князь не надто й опирався, бо ж руки свербіли.
Взяв дружину та клобуків й подався на «діло».
Тоді теж зима стояла й була досить тиха.
Ніхто з половців, звичайно, не відчував лиха.
Дійшли вони до порогів, за Дніпро майнули,
У Протолчім на безмежні луки завернули.
А там, що стада худоби великі бродили,
Що табуни цілі коней та й кибиток сила.
Нахапалися полону, стада прихопили
Та й за Дніпро у Поросся знову поспішили.
Коли половці дізнались, то сили зібрали
І слідом за Ростиславом по степу погнали.
Вже на третій день догнали, бо ж ті йшли повільно.
Ту худобу та й полон той не підженеш сильно.
Чує князь страшенний тупіт, аж земля трясеться,
Мабуть, орда половецька вслід йому несеться.
Велів війську зупинитись, шлях загородили
Та й чекають, щоб половці ближче підлетіли.
Коли ті були вже ладні їх атакувати,
Велів князь над військом стяги свої піднімати.
Половці, мабуть гадали, що тут лиш клобуки,
Вони здобиччю легкою попадуть у руки.
А тут і князь, і дружина. Половці змішались.
Битися іще й із князем все ж не сподівались.
Затримались не надовго та то було досить.
Руські лучними ступили й стрілами їх косять.
У половців, як не вийде ворога зім’яти,
Вони зразу ж кидаються у степ утікати.
Наші ж рухались неспішно, бо худобу гнали,
Тож і коні їхні сили ще достатньо мали.
А половці три дні гнали, коней потомили.
Хоч втікали, та догнати їх наші зуміли.
Кому голови зрубали, кого в полон взяли.
Хана їхнього Кобана, навіть, пов’язали.
А потім уже спокійно за Рось повертались.
Половці за те помститись, звісно, намагались.
Усе літо довелося під Каневом стати,
Щоби землю від поганих тих оберігати…
У розмовах тих до Росі, нарешті дістались,
Там на військо Ростислава скоро дочекались.
Далі рушили кар’єром, коней підганяли,
Розлякували диких звірів, що в степу блукали.
Коли ж вибралися, врешті і у дике поле,
То вже їхали неспішно, виславши навколо
По степу свою сторожу, щоб все обдивилась,
Чи де часом орда якась та й не зачаїлась.
Мстислав їхав біля дядька, весь час придивлявся,
Розпитував, зрозуміти усе намагався.
Хоч той лиш на вісім років старший був за нього,
Але мав уже достатньо він досвіду свого.
Вже надвечір дійшли річки, що Івлею звалась.
Тут до рук їм половецькі сторожі попались.
Узяли їх наші тихо, до війська примчали,
А тут уже перед князем гарно допитали.
Від сторожі тої дещо цікаве узнали:
Що половці своїм станом близенько стояли,
Лише в однім переході на південь у балці.
Вирішили між собою – не будем спиняться.
Виступили в ніч негайно, рухались тихенько.
В темряві дістались стану доволі близенько,
Оточили його тихо, не гавкнув й собака.
А на самому світанку по княжому знаку
З усіх боків на стан вражий разом налетіли.
Хто з половців опирався, то тих перебили.
А більшість в мотуззя взяли. Здобичі багато.
«Княжичів» і «мужів добрих» вдалося узяти
Там чимало. А челяді, колодників різних,
Навіть і не рахували. Та й худоби, звісно
Стада й табуни дістались. Було з чим вертати.
Тож і рушили повільно, щоб худобу гнати.
Мстислав їхав з себе гордий: побував у ділі,
Обагрив меча у крові, відчув в собі силу.
Щоб не дядько, він би й далі у степи подався,
Бо його дух молодечий ще не нагулявся.
Проте розум підказував – щоб чогось добитись,
Треба князеві уміти вчасно зупинитись.
Половці зібрались в силі та їх наздогнали
Та на військо нападати на руське не стали.
Бо їх виявилось менше, хоча й не відстали,
До самісінької Росі так і проводжали.
Вже за Россю розділились, клобуки лишались,
Бо вони ж на цих просторах саме й тирлувались.
Мстислав узяв свою здобич, на Треполь подався,
Де, народ уже, напевно, його зачекався.
Буде в них подвійне свято, бо ж Різдво на носі.
А до свята скільки всього здобути вдалося.
Ростислав вернувся в Торчеськ. Не сидів там довго.
Прийшла вістка, що зібрався скоро у дорогу
До батька подавсь у Вручий, повіз «саїгати»,
Щоби батькові належне з походу віддати.
Батько на Литву збирався. Стрів його сердитий,
Через нього довелося похід відмінити.
Князь великий із Києва, як про те дізнався,
Що з половцями із-за сина тепер мир зірвався,
Накинувся на Рюрика та став дорікати,
Адже тепер знов зі степом треба воювати.
Про похід в Литву прийшлося Рюрику забути,
І на південь полки свої тоді повернути.
А сина, щоб, не дай Боже, великому князю
Не попався десь на очі і одного разу,
Відправив в Смоленська до брата, потім у Владимир.
А половці приходили. І Мстислав був з тими,
Хто стеріг Русі кордони. Йому теж попало.
Але його те не надто сильно налякало.
Дух у йому войовничий батьківський прокинувсь.
Жаль, що батько не побачить уже свого сина.
Міг би, мабуть ним гордитись. Може, з неба гляне,
Як син його вже в походах ганяє «поганих»…
Весна, літо проминули. Половців відбили,
Хоч до зими наступної кордон сторожили.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію