Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
12:36
що хотів сказати
не згадаю вже
звабили без ради
випадкові жести
сонцесхід на трасі
чобітки дівчат
шини від камазів
згар пекельний чад
не згадаю вже
звабили без ради
випадкові жести
сонцесхід на трасі
чобітки дівчат
шини від камазів
згар пекельний чад
2026.07.16
10:27
ЧАСТИНА ПЕРША: ЮЛІЙ
«Я знайшов її в пісках, де час не має влади. Вона була маленькою, але її очі вже вміли рахувати чужі страхи».
(З неофіційних записів ветерана Х ЛЕГІОНУ)
Розділ І: Вага золотого жука
2026.07.16
10:05
У грудині стогне вітровій,
ветхими нитками губи зшито.
Мабуть, що не варто в буревій
кочергою згадки ворушити.
Блискавиця вдарила, ніяк
з того пекла вирватись на волю.
Знепритомніла, зневірилась, ще б пак,
ветхими нитками губи зшито.
Мабуть, що не варто в буревій
кочергою згадки ворушити.
Блискавиця вдарила, ніяк
з того пекла вирватись на волю.
Знепритомніла, зневірилась, ще б пак,
2026.07.16
06:28
Вклоняюся низько високому слову,
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
2026.07.16
05:29
казка для дітей і їх батьків)
Щороку 4 червня поминають діточок, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України. Символом цього дня є дзвіночок, який означає чисті та обірвані війною дитячі життя, а також запалені свічки у вікнах.
Стан
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Нотатки відлюдника
Дружина прокурора
Дружина прокурора жила у великому домі зі скляними вікнами, що був збудований з цегли. Ту цеглу виготовляли на великому тлустому заводі, що стояв на березі ріки – широкої та глибокої, де водилась луската риба, а на берегах росли непролазні верболози. Дружина прокурора часто досить реалістично уявляла собі той завод, коли погляд її ковзав зовнішніми стінами будинку. Вона уявляла собі величезну товсту і довгу трубу – напружену і непохитну, що стирчала в ображене на світ людей небо. З кінця тої труби, пофарбованої в рожевий колір, йшов густий чорний дим, що раптово перетворювався в білі хмаринки. На подвір’ї того заводу ходили робітники – молоді засмаглі чоловіки з оголеними торсами, кожен в руці тримав по гарячій цеглині, бронзові тіла їх були забруднені плямами мазуту, напружених м’язів ледь-ледь торкалось тепле помаранчеве Сонце. Ті чоловіки періодично піднімали руки з цеглинами догори і кричали хмарам: «Нескінченний Всесвіт!» І в цю мить вони всі були впевнені, що Всесвіт направду нескінченний, немає оцій світобудові ні кінця, ні краю.
У тої дружини чоловік їздив на кабінетну щоденну службу та на шашлики на великій синій машині з гумовими колесами. Ті колеса були порожнисті в середині і наповнювались повітрям. У зв’язку з цим вони ставали пружні, як гумові кулі, якими люблять бавитись діти, або як гумові м’ячі, якими чорношкірі афроєвропейці (не кроманьйонці, ні) люблять грати в кошиком’яч. Ці чорні гумові колеса робили з штучного каучуку, який синтезували на брудному і смердючому хімічному заводі, де все було закіптюжено і на прохідній вахтерка користувалась зеленим одеколоном «Дипломат». Дружині прокурора завжди хотілось, щоб ота гума коліс робилась виключно з натурального каучуку, який збирають в сельві Амазонії голі індіанці – розфарбовані вохрою і розцяцьковані пір’ям крикливих птахів, роблячи надрізи кривими колоніальними ножами на стовбурах бразильської гевеї, а потім дивляться здивованими очима на свої липкі пальці.
День дружини прокурора починався з дзеркала, куди вона зазирала, ніби пірнаючи у скляне озеро барв. Дзеркалу вона корчила гримаси, бо їй одразу згадувався Дарвін, вона уявляла себе зовсім не мавпою, що сидить біля свічада ілюзій, а самкою дріопітека, що стрибає з гілки на гілку серед білих пухнастих квітів баобабу і дихає їх п’янким ароматом, як дихають солоним морським повітрям ловці перлів виринувши на поверхню води. І нечемний папуга кричить їй, що життя то джерело втіхи, а дні солодкі як трояндовий мед. Потім, густо нафарбувавши вії та губи в оксамитові кольори нічного неба та січневої заграви, вона починала мріяти. Дружини прокурора (ну, майже всі) в той час були мрійливі і бачили в прозорих фіранках в першу чергу поезію, а потім уже вуаль та паранджу. Не те що дружини адвокатів. Ті були, як на підбір, на диво прозаїчні. Вони читали нудними осінніми вечорами важкі чавунні тексти Дікенса, вимовляли звук «а» низько, супили брови і морозиво їли срібними ложечками. Відвідуючи ліцедійства та драми вони одягали чорні костюми і круглі окуляри з металевою оправою.
Мріялось дружині прокурора так. От, якби чоловік був не прокурором, а проконсулом. І то провінції Аквітанія. На віллі влаштовував би симпозіуми, на які запрошував поетів, кіфаредів, рапсодів, мемів та філософів. На симпозіумах всі гості пили червоне кілікійське вино, а кіфареди співали про Одіссея та Пенелопу. А дядько і тітка були би в неї християнами, вона в дитинстві виховувалась в їхньому домі християнкою і малювала на стінах знак риби. І потім таємно сповідувала християнство у домі чоловіка-язичника. На неї написав донос вільновідпущеник Валент і її схопили брутальні преторіанці – германські білочепринні жорстокі найманці. Змушували її принести криваву жертву генію імператора, а вона відмовилась. Тоді її кинули на арену на розтерзання величезним гривастим пустельним левам, яких привезли з Африки в залізних клітках, але леви не зачепили її. Тоді сторожа вирішила, що вона відьма (maga) і що сила її чаклунська (maleficia potentia) у волоссі. Тоді б ліктори оголили їй голову і мускулисті солдати у грецьких шоломах батожили її тіло, здерши туніку, і канчуки лишали на плечах криваві смуги. Потім усікли її римським гладіусом і в останню мить вона відчула холодне залізне лезо на тонкій білій шиї.
О, мрії, мрії дружин прокурорів! Вони бувають колючі як степові вухасті їжаки. Вони заводять у світи, які назавжди лишаються таємними, які ховаються в глибинах свідомості і між сторінками книг. Їх не можна довірити навіть покоївкам, не те що кухаркам з довгими японськими ножами, якими вони кавалкують на кружальця довгасту моркву.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дружина прокурора
Дружина прокурора жила у великому домі зі скляними вікнами, що був збудований з цегли. Ту цеглу виготовляли на великому тлустому заводі, що стояв на березі ріки – широкої та глибокої, де водилась луската риба, а на берегах росли непролазні верболози. Дружина прокурора часто досить реалістично уявляла собі той завод, коли погляд її ковзав зовнішніми стінами будинку. Вона уявляла собі величезну товсту і довгу трубу – напружену і непохитну, що стирчала в ображене на світ людей небо. З кінця тої труби, пофарбованої в рожевий колір, йшов густий чорний дим, що раптово перетворювався в білі хмаринки. На подвір’ї того заводу ходили робітники – молоді засмаглі чоловіки з оголеними торсами, кожен в руці тримав по гарячій цеглині, бронзові тіла їх були забруднені плямами мазуту, напружених м’язів ледь-ледь торкалось тепле помаранчеве Сонце. Ті чоловіки періодично піднімали руки з цеглинами догори і кричали хмарам: «Нескінченний Всесвіт!» І в цю мить вони всі були впевнені, що Всесвіт направду нескінченний, немає оцій світобудові ні кінця, ні краю. У тої дружини чоловік їздив на кабінетну щоденну службу та на шашлики на великій синій машині з гумовими колесами. Ті колеса були порожнисті в середині і наповнювались повітрям. У зв’язку з цим вони ставали пружні, як гумові кулі, якими люблять бавитись діти, або як гумові м’ячі, якими чорношкірі афроєвропейці (не кроманьйонці, ні) люблять грати в кошиком’яч. Ці чорні гумові колеса робили з штучного каучуку, який синтезували на брудному і смердючому хімічному заводі, де все було закіптюжено і на прохідній вахтерка користувалась зеленим одеколоном «Дипломат». Дружині прокурора завжди хотілось, щоб ота гума коліс робилась виключно з натурального каучуку, який збирають в сельві Амазонії голі індіанці – розфарбовані вохрою і розцяцьковані пір’ям крикливих птахів, роблячи надрізи кривими колоніальними ножами на стовбурах бразильської гевеї, а потім дивляться здивованими очима на свої липкі пальці.
День дружини прокурора починався з дзеркала, куди вона зазирала, ніби пірнаючи у скляне озеро барв. Дзеркалу вона корчила гримаси, бо їй одразу згадувався Дарвін, вона уявляла себе зовсім не мавпою, що сидить біля свічада ілюзій, а самкою дріопітека, що стрибає з гілки на гілку серед білих пухнастих квітів баобабу і дихає їх п’янким ароматом, як дихають солоним морським повітрям ловці перлів виринувши на поверхню води. І нечемний папуга кричить їй, що життя то джерело втіхи, а дні солодкі як трояндовий мед. Потім, густо нафарбувавши вії та губи в оксамитові кольори нічного неба та січневої заграви, вона починала мріяти. Дружини прокурора (ну, майже всі) в той час були мрійливі і бачили в прозорих фіранках в першу чергу поезію, а потім уже вуаль та паранджу. Не те що дружини адвокатів. Ті були, як на підбір, на диво прозаїчні. Вони читали нудними осінніми вечорами важкі чавунні тексти Дікенса, вимовляли звук «а» низько, супили брови і морозиво їли срібними ложечками. Відвідуючи ліцедійства та драми вони одягали чорні костюми і круглі окуляри з металевою оправою.
Мріялось дружині прокурора так. От, якби чоловік був не прокурором, а проконсулом. І то провінції Аквітанія. На віллі влаштовував би симпозіуми, на які запрошував поетів, кіфаредів, рапсодів, мемів та філософів. На симпозіумах всі гості пили червоне кілікійське вино, а кіфареди співали про Одіссея та Пенелопу. А дядько і тітка були би в неї християнами, вона в дитинстві виховувалась в їхньому домі християнкою і малювала на стінах знак риби. І потім таємно сповідувала християнство у домі чоловіка-язичника. На неї написав донос вільновідпущеник Валент і її схопили брутальні преторіанці – германські білочепринні жорстокі найманці. Змушували її принести криваву жертву генію імператора, а вона відмовилась. Тоді її кинули на арену на розтерзання величезним гривастим пустельним левам, яких привезли з Африки в залізних клітках, але леви не зачепили її. Тоді сторожа вирішила, що вона відьма (maga) і що сила її чаклунська (maleficia potentia) у волоссі. Тоді б ліктори оголили їй голову і мускулисті солдати у грецьких шоломах батожили її тіло, здерши туніку, і канчуки лишали на плечах криваві смуги. Потім усікли її римським гладіусом і в останню мить вона відчула холодне залізне лезо на тонкій білій шиї.
О, мрії, мрії дружин прокурорів! Вони бувають колючі як степові вухасті їжаки. Вони заводять у світи, які назавжди лишаються таємними, які ховаються в глибинах свідомості і між сторінками книг. Їх не можна довірити навіть покоївкам, не те що кухаркам з довгими японськими ножами, якими вони кавалкують на кружальця довгасту моркву.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
