Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
2026.07.30
06:41
Фінальний акорд розлуки
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Шість полонезів для фортепіано, ор. 17 (Полонез № 3 фа мінор)
«Жозефіна ступала бруківкою Лємберга так, наче кожен її крок відгукувався Adagio в його змученій душі. Баронеса з очима
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Нотатки відлюдника
Дружина прокурора
Дружина прокурора жила у великому домі зі скляними вікнами, що був збудований з цегли. Ту цеглу виготовляли на великому тлустому заводі, що стояв на березі ріки – широкої та глибокої, де водилась луската риба, а на берегах росли непролазні верболози. Дружина прокурора часто досить реалістично уявляла собі той завод, коли погляд її ковзав зовнішніми стінами будинку. Вона уявляла собі величезну товсту і довгу трубу – напружену і непохитну, що стирчала в ображене на світ людей небо. З кінця тої труби, пофарбованої в рожевий колір, йшов густий чорний дим, що раптово перетворювався в білі хмаринки. На подвір’ї того заводу ходили робітники – молоді засмаглі чоловіки з оголеними торсами, кожен в руці тримав по гарячій цеглині, бронзові тіла їх були забруднені плямами мазуту, напружених м’язів ледь-ледь торкалось тепле помаранчеве Сонце. Ті чоловіки періодично піднімали руки з цеглинами догори і кричали хмарам: «Нескінченний Всесвіт!» І в цю мить вони всі були впевнені, що Всесвіт направду нескінченний, немає оцій світобудові ні кінця, ні краю.
У тої дружини чоловік їздив на кабінетну щоденну службу та на шашлики на великій синій машині з гумовими колесами. Ті колеса були порожнисті в середині і наповнювались повітрям. У зв’язку з цим вони ставали пружні, як гумові кулі, якими люблять бавитись діти, або як гумові м’ячі, якими чорношкірі афроєвропейці (не кроманьйонці, ні) люблять грати в кошиком’яч. Ці чорні гумові колеса робили з штучного каучуку, який синтезували на брудному і смердючому хімічному заводі, де все було закіптюжено і на прохідній вахтерка користувалась зеленим одеколоном «Дипломат». Дружині прокурора завжди хотілось, щоб ота гума коліс робилась виключно з натурального каучуку, який збирають в сельві Амазонії голі індіанці – розфарбовані вохрою і розцяцьковані пір’ям крикливих птахів, роблячи надрізи кривими колоніальними ножами на стовбурах бразильської гевеї, а потім дивляться здивованими очима на свої липкі пальці.
День дружини прокурора починався з дзеркала, куди вона зазирала, ніби пірнаючи у скляне озеро барв. Дзеркалу вона корчила гримаси, бо їй одразу згадувався Дарвін, вона уявляла себе зовсім не мавпою, що сидить біля свічада ілюзій, а самкою дріопітека, що стрибає з гілки на гілку серед білих пухнастих квітів баобабу і дихає їх п’янким ароматом, як дихають солоним морським повітрям ловці перлів виринувши на поверхню води. І нечемний папуга кричить їй, що життя то джерело втіхи, а дні солодкі як трояндовий мед. Потім, густо нафарбувавши вії та губи в оксамитові кольори нічного неба та січневої заграви, вона починала мріяти. Дружини прокурора (ну, майже всі) в той час були мрійливі і бачили в прозорих фіранках в першу чергу поезію, а потім уже вуаль та паранджу. Не те що дружини адвокатів. Ті були, як на підбір, на диво прозаїчні. Вони читали нудними осінніми вечорами важкі чавунні тексти Дікенса, вимовляли звук «а» низько, супили брови і морозиво їли срібними ложечками. Відвідуючи ліцедійства та драми вони одягали чорні костюми і круглі окуляри з металевою оправою.
Мріялось дружині прокурора так. От, якби чоловік був не прокурором, а проконсулом. І то провінції Аквітанія. На віллі влаштовував би симпозіуми, на які запрошував поетів, кіфаредів, рапсодів, мемів та філософів. На симпозіумах всі гості пили червоне кілікійське вино, а кіфареди співали про Одіссея та Пенелопу. А дядько і тітка були би в неї християнами, вона в дитинстві виховувалась в їхньому домі християнкою і малювала на стінах знак риби. І потім таємно сповідувала християнство у домі чоловіка-язичника. На неї написав донос вільновідпущеник Валент і її схопили брутальні преторіанці – германські білочепринні жорстокі найманці. Змушували її принести криваву жертву генію імператора, а вона відмовилась. Тоді її кинули на арену на розтерзання величезним гривастим пустельним левам, яких привезли з Африки в залізних клітках, але леви не зачепили її. Тоді сторожа вирішила, що вона відьма (maga) і що сила її чаклунська (maleficia potentia) у волоссі. Тоді б ліктори оголили їй голову і мускулисті солдати у грецьких шоломах батожили її тіло, здерши туніку, і канчуки лишали на плечах криваві смуги. Потім усікли її римським гладіусом і в останню мить вона відчула холодне залізне лезо на тонкій білій шиї.
О, мрії, мрії дружин прокурорів! Вони бувають колючі як степові вухасті їжаки. Вони заводять у світи, які назавжди лишаються таємними, які ховаються в глибинах свідомості і між сторінками книг. Їх не можна довірити навіть покоївкам, не те що кухаркам з довгими японськими ножами, якими вони кавалкують на кружальця довгасту моркву.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дружина прокурора
Дружина прокурора жила у великому домі зі скляними вікнами, що був збудований з цегли. Ту цеглу виготовляли на великому тлустому заводі, що стояв на березі ріки – широкої та глибокої, де водилась луската риба, а на берегах росли непролазні верболози. Дружина прокурора часто досить реалістично уявляла собі той завод, коли погляд її ковзав зовнішніми стінами будинку. Вона уявляла собі величезну товсту і довгу трубу – напружену і непохитну, що стирчала в ображене на світ людей небо. З кінця тої труби, пофарбованої в рожевий колір, йшов густий чорний дим, що раптово перетворювався в білі хмаринки. На подвір’ї того заводу ходили робітники – молоді засмаглі чоловіки з оголеними торсами, кожен в руці тримав по гарячій цеглині, бронзові тіла їх були забруднені плямами мазуту, напружених м’язів ледь-ледь торкалось тепле помаранчеве Сонце. Ті чоловіки періодично піднімали руки з цеглинами догори і кричали хмарам: «Нескінченний Всесвіт!» І в цю мить вони всі були впевнені, що Всесвіт направду нескінченний, немає оцій світобудові ні кінця, ні краю. У тої дружини чоловік їздив на кабінетну щоденну службу та на шашлики на великій синій машині з гумовими колесами. Ті колеса були порожнисті в середині і наповнювались повітрям. У зв’язку з цим вони ставали пружні, як гумові кулі, якими люблять бавитись діти, або як гумові м’ячі, якими чорношкірі афроєвропейці (не кроманьйонці, ні) люблять грати в кошиком’яч. Ці чорні гумові колеса робили з штучного каучуку, який синтезували на брудному і смердючому хімічному заводі, де все було закіптюжено і на прохідній вахтерка користувалась зеленим одеколоном «Дипломат». Дружині прокурора завжди хотілось, щоб ота гума коліс робилась виключно з натурального каучуку, який збирають в сельві Амазонії голі індіанці – розфарбовані вохрою і розцяцьковані пір’ям крикливих птахів, роблячи надрізи кривими колоніальними ножами на стовбурах бразильської гевеї, а потім дивляться здивованими очима на свої липкі пальці.
День дружини прокурора починався з дзеркала, куди вона зазирала, ніби пірнаючи у скляне озеро барв. Дзеркалу вона корчила гримаси, бо їй одразу згадувався Дарвін, вона уявляла себе зовсім не мавпою, що сидить біля свічада ілюзій, а самкою дріопітека, що стрибає з гілки на гілку серед білих пухнастих квітів баобабу і дихає їх п’янким ароматом, як дихають солоним морським повітрям ловці перлів виринувши на поверхню води. І нечемний папуга кричить їй, що життя то джерело втіхи, а дні солодкі як трояндовий мед. Потім, густо нафарбувавши вії та губи в оксамитові кольори нічного неба та січневої заграви, вона починала мріяти. Дружини прокурора (ну, майже всі) в той час були мрійливі і бачили в прозорих фіранках в першу чергу поезію, а потім уже вуаль та паранджу. Не те що дружини адвокатів. Ті були, як на підбір, на диво прозаїчні. Вони читали нудними осінніми вечорами важкі чавунні тексти Дікенса, вимовляли звук «а» низько, супили брови і морозиво їли срібними ложечками. Відвідуючи ліцедійства та драми вони одягали чорні костюми і круглі окуляри з металевою оправою.
Мріялось дружині прокурора так. От, якби чоловік був не прокурором, а проконсулом. І то провінції Аквітанія. На віллі влаштовував би симпозіуми, на які запрошував поетів, кіфаредів, рапсодів, мемів та філософів. На симпозіумах всі гості пили червоне кілікійське вино, а кіфареди співали про Одіссея та Пенелопу. А дядько і тітка були би в неї християнами, вона в дитинстві виховувалась в їхньому домі християнкою і малювала на стінах знак риби. І потім таємно сповідувала християнство у домі чоловіка-язичника. На неї написав донос вільновідпущеник Валент і її схопили брутальні преторіанці – германські білочепринні жорстокі найманці. Змушували її принести криваву жертву генію імператора, а вона відмовилась. Тоді її кинули на арену на розтерзання величезним гривастим пустельним левам, яких привезли з Африки в залізних клітках, але леви не зачепили її. Тоді сторожа вирішила, що вона відьма (maga) і що сила її чаклунська (maleficia potentia) у волоссі. Тоді б ліктори оголили їй голову і мускулисті солдати у грецьких шоломах батожили її тіло, здерши туніку, і канчуки лишали на плечах криваві смуги. Потім усікли її римським гладіусом і в останню мить вона відчула холодне залізне лезо на тонкій білій шиї.
О, мрії, мрії дружин прокурорів! Вони бувають колючі як степові вухасті їжаки. Вони заводять у світи, які назавжди лишаються таємними, які ховаються в глибинах свідомості і між сторінками книг. Їх не можна довірити навіть покоївкам, не те що кухаркам з довгими японськими ножами, якими вони кавалкують на кружальця довгасту моркву.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
