Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Нотатки відлюдника
Дружина прокурора
Дружина прокурора жила у великому домі зі скляними вікнами, що був збудований з цегли. Ту цеглу виготовляли на великому тлустому заводі, що стояв на березі ріки – широкої та глибокої, де водилась луската риба, а на берегах росли непролазні верболози. Дружина прокурора часто досить реалістично уявляла собі той завод, коли погляд її ковзав зовнішніми стінами будинку. Вона уявляла собі величезну товсту і довгу трубу – напружену і непохитну, що стирчала в ображене на світ людей небо. З кінця тої труби, пофарбованої в рожевий колір, йшов густий чорний дим, що раптово перетворювався в білі хмаринки. На подвір’ї того заводу ходили робітники – молоді засмаглі чоловіки з оголеними торсами, кожен в руці тримав по гарячій цеглині, бронзові тіла їх були забруднені плямами мазуту, напружених м’язів ледь-ледь торкалось тепле помаранчеве Сонце. Ті чоловіки періодично піднімали руки з цеглинами догори і кричали хмарам: «Нескінченний Всесвіт!» І в цю мить вони всі були впевнені, що Всесвіт направду нескінченний, немає оцій світобудові ні кінця, ні краю.
У тої дружини чоловік їздив на кабінетну щоденну службу та на шашлики на великій синій машині з гумовими колесами. Ті колеса були порожнисті в середині і наповнювались повітрям. У зв’язку з цим вони ставали пружні, як гумові кулі, якими люблять бавитись діти, або як гумові м’ячі, якими чорношкірі афроєвропейці (не кроманьйонці, ні) люблять грати в кошиком’яч. Ці чорні гумові колеса робили з штучного каучуку, який синтезували на брудному і смердючому хімічному заводі, де все було закіптюжено і на прохідній вахтерка користувалась зеленим одеколоном «Дипломат». Дружині прокурора завжди хотілось, щоб ота гума коліс робилась виключно з натурального каучуку, який збирають в сельві Амазонії голі індіанці – розфарбовані вохрою і розцяцьковані пір’ям крикливих птахів, роблячи надрізи кривими колоніальними ножами на стовбурах бразильської гевеї, а потім дивляться здивованими очима на свої липкі пальці.
День дружини прокурора починався з дзеркала, куди вона зазирала, ніби пірнаючи у скляне озеро барв. Дзеркалу вона корчила гримаси, бо їй одразу згадувався Дарвін, вона уявляла себе зовсім не мавпою, що сидить біля свічада ілюзій, а самкою дріопітека, що стрибає з гілки на гілку серед білих пухнастих квітів баобабу і дихає їх п’янким ароматом, як дихають солоним морським повітрям ловці перлів виринувши на поверхню води. І нечемний папуга кричить їй, що життя то джерело втіхи, а дні солодкі як трояндовий мед. Потім, густо нафарбувавши вії та губи в оксамитові кольори нічного неба та січневої заграви, вона починала мріяти. Дружини прокурора (ну, майже всі) в той час були мрійливі і бачили в прозорих фіранках в першу чергу поезію, а потім уже вуаль та паранджу. Не те що дружини адвокатів. Ті були, як на підбір, на диво прозаїчні. Вони читали нудними осінніми вечорами важкі чавунні тексти Дікенса, вимовляли звук «а» низько, супили брови і морозиво їли срібними ложечками. Відвідуючи ліцедійства та драми вони одягали чорні костюми і круглі окуляри з металевою оправою.
Мріялось дружині прокурора так. От, якби чоловік був не прокурором, а проконсулом. І то провінції Аквітанія. На віллі влаштовував би симпозіуми, на які запрошував поетів, кіфаредів, рапсодів, мемів та філософів. На симпозіумах всі гості пили червоне кілікійське вино, а кіфареди співали про Одіссея та Пенелопу. А дядько і тітка були би в неї християнами, вона в дитинстві виховувалась в їхньому домі християнкою і малювала на стінах знак риби. І потім таємно сповідувала християнство у домі чоловіка-язичника. На неї написав донос вільновідпущеник Валент і її схопили брутальні преторіанці – германські білочепринні жорстокі найманці. Змушували її принести криваву жертву генію імператора, а вона відмовилась. Тоді її кинули на арену на розтерзання величезним гривастим пустельним левам, яких привезли з Африки в залізних клітках, але леви не зачепили її. Тоді сторожа вирішила, що вона відьма (maga) і що сила її чаклунська (maleficia potentia) у волоссі. Тоді б ліктори оголили їй голову і мускулисті солдати у грецьких шоломах батожили її тіло, здерши туніку, і канчуки лишали на плечах криваві смуги. Потім усікли її римським гладіусом і в останню мить вона відчула холодне залізне лезо на тонкій білій шиї.
О, мрії, мрії дружин прокурорів! Вони бувають колючі як степові вухасті їжаки. Вони заводять у світи, які назавжди лишаються таємними, які ховаються в глибинах свідомості і між сторінками книг. Їх не можна довірити навіть покоївкам, не те що кухаркам з довгими японськими ножами, якими вони кавалкують на кружальця довгасту моркву.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дружина прокурора
Дружина прокурора жила у великому домі зі скляними вікнами, що був збудований з цегли. Ту цеглу виготовляли на великому тлустому заводі, що стояв на березі ріки – широкої та глибокої, де водилась луската риба, а на берегах росли непролазні верболози. Дружина прокурора часто досить реалістично уявляла собі той завод, коли погляд її ковзав зовнішніми стінами будинку. Вона уявляла собі величезну товсту і довгу трубу – напружену і непохитну, що стирчала в ображене на світ людей небо. З кінця тої труби, пофарбованої в рожевий колір, йшов густий чорний дим, що раптово перетворювався в білі хмаринки. На подвір’ї того заводу ходили робітники – молоді засмаглі чоловіки з оголеними торсами, кожен в руці тримав по гарячій цеглині, бронзові тіла їх були забруднені плямами мазуту, напружених м’язів ледь-ледь торкалось тепле помаранчеве Сонце. Ті чоловіки періодично піднімали руки з цеглинами догори і кричали хмарам: «Нескінченний Всесвіт!» І в цю мить вони всі були впевнені, що Всесвіт направду нескінченний, немає оцій світобудові ні кінця, ні краю. У тої дружини чоловік їздив на кабінетну щоденну службу та на шашлики на великій синій машині з гумовими колесами. Ті колеса були порожнисті в середині і наповнювались повітрям. У зв’язку з цим вони ставали пружні, як гумові кулі, якими люблять бавитись діти, або як гумові м’ячі, якими чорношкірі афроєвропейці (не кроманьйонці, ні) люблять грати в кошиком’яч. Ці чорні гумові колеса робили з штучного каучуку, який синтезували на брудному і смердючому хімічному заводі, де все було закіптюжено і на прохідній вахтерка користувалась зеленим одеколоном «Дипломат». Дружині прокурора завжди хотілось, щоб ота гума коліс робилась виключно з натурального каучуку, який збирають в сельві Амазонії голі індіанці – розфарбовані вохрою і розцяцьковані пір’ям крикливих птахів, роблячи надрізи кривими колоніальними ножами на стовбурах бразильської гевеї, а потім дивляться здивованими очима на свої липкі пальці.
День дружини прокурора починався з дзеркала, куди вона зазирала, ніби пірнаючи у скляне озеро барв. Дзеркалу вона корчила гримаси, бо їй одразу згадувався Дарвін, вона уявляла себе зовсім не мавпою, що сидить біля свічада ілюзій, а самкою дріопітека, що стрибає з гілки на гілку серед білих пухнастих квітів баобабу і дихає їх п’янким ароматом, як дихають солоним морським повітрям ловці перлів виринувши на поверхню води. І нечемний папуга кричить їй, що життя то джерело втіхи, а дні солодкі як трояндовий мед. Потім, густо нафарбувавши вії та губи в оксамитові кольори нічного неба та січневої заграви, вона починала мріяти. Дружини прокурора (ну, майже всі) в той час були мрійливі і бачили в прозорих фіранках в першу чергу поезію, а потім уже вуаль та паранджу. Не те що дружини адвокатів. Ті були, як на підбір, на диво прозаїчні. Вони читали нудними осінніми вечорами важкі чавунні тексти Дікенса, вимовляли звук «а» низько, супили брови і морозиво їли срібними ложечками. Відвідуючи ліцедійства та драми вони одягали чорні костюми і круглі окуляри з металевою оправою.
Мріялось дружині прокурора так. От, якби чоловік був не прокурором, а проконсулом. І то провінції Аквітанія. На віллі влаштовував би симпозіуми, на які запрошував поетів, кіфаредів, рапсодів, мемів та філософів. На симпозіумах всі гості пили червоне кілікійське вино, а кіфареди співали про Одіссея та Пенелопу. А дядько і тітка були би в неї християнами, вона в дитинстві виховувалась в їхньому домі християнкою і малювала на стінах знак риби. І потім таємно сповідувала християнство у домі чоловіка-язичника. На неї написав донос вільновідпущеник Валент і її схопили брутальні преторіанці – германські білочепринні жорстокі найманці. Змушували її принести криваву жертву генію імператора, а вона відмовилась. Тоді її кинули на арену на розтерзання величезним гривастим пустельним левам, яких привезли з Африки в залізних клітках, але леви не зачепили її. Тоді сторожа вирішила, що вона відьма (maga) і що сила її чаклунська (maleficia potentia) у волоссі. Тоді б ліктори оголили їй голову і мускулисті солдати у грецьких шоломах батожили її тіло, здерши туніку, і канчуки лишали на плечах криваві смуги. Потім усікли її римським гладіусом і в останню мить вона відчула холодне залізне лезо на тонкій білій шиї.
О, мрії, мрії дружин прокурорів! Вони бувають колючі як степові вухасті їжаки. Вони заводять у світи, які назавжди лишаються таємними, які ховаються в глибинах свідомості і між сторінками книг. Їх не можна довірити навіть покоївкам, не те що кухаркам з довгими японськими ножами, якими вони кавалкують на кружальця довгасту моркву.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
