ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2025.02.12 15:48
День 39-й. Останній бенкет)

1.
Еос на небі з’явилася –
під куховарки бурчання:
«Я вже з цих учт показилася!
Хай би сьогодні – остання...

Тетяна Левицька
2025.02.12 13:36
Я дякую тобі за дві душі в колисці,
за ветхий дім в якому дух лукавий досі,
за чорно-білі зими й райдуги барвисті,
за літо запашне і журавлинну осінь.
За злети позахмарні й болісні падіння,
хитляву злагоду і непорозуміння.
Звірині ікла, що ненвисті

Козак Дума
2025.02.12 13:22
Подумки берегом моря ще теплого
сонцю назустріч іду.
Вітру немає, узимку нестерпного,
що навіває сльоту.

Хвилі до ніг лише лагідно стеляться,
чути прибою мотив.
Гори ховають зимову хурделицю,

Володимир Каразуб
2025.02.12 09:47
Спробуй по-справжньому вслухатися у симфонію,
Спробуй іти по нотах до тиші в яку повертається вона,
Вибирай незавершену восьму Шуберта, дев’яту Бетговена, Дворжака, Малера,
Спробуй прислухатися від початку і піднятися до кінця,
Спробуй вислухати. У бу

Козак Дума
2025.02.12 08:43
З-за хмари раптом визирнуло сонце
і… сніг пішов. Лапатий, білий сніг!
Лежу, любуюсь, ніжусь під віконцем…
На щастя маю я такий… барліг.

Вже другий рік – укриті лісом гори,
повітря чисте, нібито кришталь!
А під ногами – бірюзове море

Віктор Кучерук
2025.02.12 05:29
Душа мовчить, а серце ціпеніє
Від жалю за тобою, бо любив
І донедавна не втрачав надії,
Що будем вкупі, наче голуби.
Душа болить, бо серце не бажає
Змиритися з утратою надій
На те, що втихне ця журба безкрая,
Немов несамовитий веремій.

Іван Потьомкін
2025.02.11 22:30
Ми в швидкості майже зрівнялись:
я з ковінькою неспішно долаю коло за колом,
він по прямій переповзає до сховку свого .
Та є суттєва різниця у намірах наших:
Павлик-равлик володар у дощову пору,
а птаство і коти, і люди навіть шукають
якомога шв

Олена Побийголод
2025.02.11 21:57
Вечір 38-го дня. Ще не Пенелопа, зате – Евріклея)

1.
Ледь усі сватачі ахові
вимелись врешті з палати,
батько велів Телемахові
зброю зі стін познімати.

Борис Костиря
2025.02.11 21:25
Південне море не може
укритися кригою.
А якщо і вкривається,
то тільки біля берегів.
Так і людські почуття,
які відпалахкотіли, але не згасли.
Вони вкрилися кригою
тільки біля берегів,

Тетяна Левицька
2025.02.11 15:52
Перетворився на гадюку,
отруту вприснувши у руку,
здавалося, безпечний вуж.
Як покладатися на тебе,
моє мінливе, сиве небо,
коли метеш сніги довкруж?

Із Богом глечики побила,

Світлана Пирогова
2025.02.11 15:00
Це пожежна охорона? -
Дзвонить Вам монашка Люба.-
Дядько лізе в мою зону.
Приїжджайте , добрі люди.

- У поліцію Вам треба,
Арештують чоловіка.
- Тільки в Вас моя потреба,

Козак Дума
2025.02.11 13:41
Не вийшло казки, будень чари з’їв,
рожеві ранки в побуті сховались,
а на початку нам обом здавалось,
що «хімія» замінить сотні слів…

Але чомусь усе пішло не так…
У тому винні випадок чи доля
і наші намагання вельми кволі,

Козак Дума
2025.02.11 11:39
Сніжить і сонце в небі сяє!
Сніжить… Тебе не вистачає…
Гуляє сніжень сніжним містом,
чіпляє на дроти намисто…

Володимир Каразуб
2025.02.11 10:34
Град Божий затягнуто сірими хмарами,
І немає сонця для книг. В кімнаті
Час розливає причастя сонного
Сни в порцелянову чашку пам’яті.
Тут
Лиха неприступність сталевого обрію,
Мутна непроглядність замерзлого неба.
І смуток лягає прозорими тоннами

Ніна Виноградська
2025.02.11 10:22
Коли в поета з болю мовкне серце,
До зброї Слово він бере у герці.
Щоб рідну землю словом боронити,
Твердими бути, начебто граніти.

Тоді не зможуть поламати долю
Ні влада, ні людиська у неволі.
Помре поет, а Слово зостається,

Віктор Кучерук
2025.02.11 05:47
Наче сталось довгождане чудо
Та зникати зовсім не спішить, –
Сонце примостилося на грудях
І в душі теплішає щомить.
І пітьми численні метастази
Душу полишають спроквола,
І вона світлішає відразу
Від напливу ніжного тепла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Михайло Солодій
2025.02.08

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Нотатки відлюдника

 Дружина прокурора
Образ твору Дружина прокурора жила у великому домі зі скляними вікнами, що був збудований з цегли. Ту цеглу виготовляли на великому тлустому заводі, що стояв на березі ріки – широкої та глибокої, де водилась луската риба, а на берегах росли непролазні верболози. Дружина прокурора часто досить реалістично уявляла собі той завод, коли погляд її ковзав зовнішніми стінами будинку. Вона уявляла собі величезну товсту і довгу трубу – напружену і непохитну, що стирчала в ображене на світ людей небо. З кінця тої труби, пофарбованої в рожевий колір, йшов густий чорний дим, що раптово перетворювався в білі хмаринки. На подвір’ї того заводу ходили робітники – молоді засмаглі чоловіки з оголеними торсами, кожен в руці тримав по гарячій цеглині, бронзові тіла їх були забруднені плямами мазуту, напружених м’язів ледь-ледь торкалось тепле помаранчеве Сонце. Ті чоловіки періодично піднімали руки з цеглинами догори і кричали хмарам: «Нескінченний Всесвіт!» І в цю мить вони всі були впевнені, що Всесвіт направду нескінченний, немає оцій світобудові ні кінця, ні краю.

У тої дружини чоловік їздив на кабінетну щоденну службу та на шашлики на великій синій машині з гумовими колесами. Ті колеса були порожнисті в середині і наповнювались повітрям. У зв’язку з цим вони ставали пружні, як гумові кулі, якими люблять бавитись діти, або як гумові м’ячі, якими чорношкірі афроєвропейці (не кроманьйонці, ні) люблять грати в кошиком’яч. Ці чорні гумові колеса робили з штучного каучуку, який синтезували на брудному і смердючому хімічному заводі, де все було закіптюжено і на прохідній вахтерка користувалась зеленим одеколоном «Дипломат». Дружині прокурора завжди хотілось, щоб ота гума коліс робилась виключно з натурального каучуку, який збирають в сельві Амазонії голі індіанці – розфарбовані вохрою і розцяцьковані пір’ям крикливих птахів, роблячи надрізи кривими колоніальними ножами на стовбурах бразильської гевеї, а потім дивляться здивованими очима на свої липкі пальці.

День дружини прокурора починався з дзеркала, куди вона зазирала, ніби пірнаючи у скляне озеро барв. Дзеркалу вона корчила гримаси, бо їй одразу згадувався Дарвін, вона уявляла себе зовсім не мавпою, що сидить біля свічада ілюзій, а самкою дріопітека, що стрибає з гілки на гілку серед білих пухнастих квітів баобабу і дихає їх п’янким ароматом, як дихають солоним морським повітрям ловці перлів виринувши на поверхню води. І нечемний папуга кричить їй, що життя то джерело втіхи, а дні солодкі як трояндовий мед. Потім, густо нафарбувавши вії та губи в оксамитові кольори нічного неба та січневої заграви, вона починала мріяти. Дружини прокурора (ну, майже всі) в той час були мрійливі і бачили в прозорих фіранках в першу чергу поезію, а потім уже вуаль та паранджу. Не те що дружини адвокатів. Ті були, як на підбір, на диво прозаїчні. Вони читали нудними осінніми вечорами важкі чавунні тексти Дікенса, вимовляли звук «а» низько, супили брови і морозиво їли срібними ложечками. Відвідуючи ліцедійства та драми вони одягали чорні костюми і круглі окуляри з металевою оправою.

Мріялось дружині прокурора так. От, якби чоловік був не прокурором, а проконсулом. І то провінції Аквітанія. На віллі влаштовував би симпозіуми, на які запрошував поетів, кіфаредів, рапсодів, мемів та філософів. На симпозіумах всі гості пили червоне кілікійське вино, а кіфареди співали про Одіссея та Пенелопу. А дядько і тітка були би в неї християнами, вона в дитинстві виховувалась в їхньому домі християнкою і малювала на стінах знак риби. І потім таємно сповідувала християнство у домі чоловіка-язичника. На неї написав донос вільновідпущеник Валент і її схопили брутальні преторіанці – германські білочепринні жорстокі найманці. Змушували її принести криваву жертву генію імператора, а вона відмовилась. Тоді її кинули на арену на розтерзання величезним гривастим пустельним левам, яких привезли з Африки в залізних клітках, але леви не зачепили її. Тоді сторожа вирішила, що вона відьма (maga) і що сила її чаклунська (maleficia potentia) у волоссі. Тоді б ліктори оголили їй голову і мускулисті солдати у грецьких шоломах батожили її тіло, здерши туніку, і канчуки лишали на плечах криваві смуги. Потім усікли її римським гладіусом і в останню мить вона відчула холодне залізне лезо на тонкій білій шиї.

О, мрії, мрії дружин прокурорів! Вони бувають колючі як степові вухасті їжаки. Вони заводять у світи, які назавжди лишаються таємними, які ховаються в глибинах свідомості і між сторінками книг. Їх не можна довірити навіть покоївкам, не те що кухаркам з довгими японськими ножами, якими вони кавалкують на кружальця довгасту моркву.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-01-13 18:41:45
Переглядів сторінки твору 36
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.610 / 5.15)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.709 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
ФЕНТЕЗІ
РОМАНТИЧНА ПРОЗА
ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2025.02.07 17:23
Автор у цю хвилину відсутній