Розвіялась мрія навіки!
Вечором дощовим
серце моє вивчає
трагедію осені
що заливає дерева.

Насолода печалі
вмираючого пейзажу
голос мій зруйнувала:

Розвіялась мрія навіки!
Навіки! Мій Боже!
Наближається вечір
по безлюдному полю
моєї долі,
і ілюзії в далях
замерзли чи заблукали.

Як вода запевняла,
що розвіялась мрія навіки.
Чи мрія незмірна?
Туман з цим згоден,
туман і тільки
знесиленість снігу.

Як мій пульс завмирає,
бо розвіялась мрія навіки!
Вечором дощовим
серце моє вивчає
трагедію осені,
що заливає дерева.

Federico García Lorca Canción otoñal
¡El sueño se deshizo para siempre!
La tarde lluviosa
mi corazón aprende
la tragedia otoñal
que los árboles llueven.

La dulce tristeza
del paisaje que muere
mis voces se quebraron:
¡El sueño se deshizo para siempre!
¡Para siempre!¡Dios mío!
Va cayendo la tarde
del campo desierto
de mi vida
y la ilusión que va lejos
de helarse ó de perderse.

Cómo me dice el agua
que el sueño se deshizo para siempre.
¿El sueño es infinito?
La niebla lo sostiene,
La niebla y sólo
el cansancio de la nieve.

Cómo mi ritmo va cayendo
que el sueño se deshizo para siempre!
La tarde brumosa
mi corazón aprende
la tragedia otoñal
que los árboles llueven.