Плініо Апулео Мендоза, Карлос Альберто Монтанер, Альваро Варгас Льйоса Посібник сучасного латиноамериканського ідіота (уривок)

Переклад з іспанської

Тільки революція може змінити суспільство і вивести нас з бідності.
Варто нагадати латиноамериканському ідіоту з нав'язливою ідеєю керувати, що є такі речі як землетруси, катаклізми, цунамі, інфаркти, аневризми, авіакатастрофи та багато іншого за межами людського контролю, здатного викликати зміни в суспільстві. Космічні явища, природні лиха, особисті трагедії і тисячі прихованих причин впродовж тисячоліть і століть викликали більше змін, ніж всі революції разом, починаючи з тієї, коли послідовники Кромвеля розсікли потилицю у Карла I, і до тієї, коли аятола Хомейні витіснив шаха з Ірану. Але давайте не будемо такими вимогливими до ідіота. Давайте припустимо, що, вимовляючи цю чудову фразу, він явно відкинув будь-які форми змін, крім тих, які жорстко керуються людиною. Гаразд, ми не будемо заперечувати, що революція може змінити суспільство. Але логіка, згідно з якою тільки революція може змінити суспільство, є гідною психіатричної лікарні. Є суспільства, керовані режимами, які підтримуються насиллям, і не можуть бути відсторонені від влади без насилля. Є й інші, в яких не треба вибивати мізки противникам. Проте захисник насилля звертається не до логіки, а до свавілля. Бажає, пристрасно бажає насилля. Але давайте залишатися поблажливими. Скажімо, революція - це спосіб не тільки завойовувати владу, але й реалізувати її. Її реалізація вимагає, не тільки захистити владу від реальних та потенційних ворогів, але й забезпечити економічне зростання, необхідне для ліквідації старого порядку, з використанням революційної сили.
Скажемо, що старий порядок застарілий і несправедливий, підлий і жорстокий. Ви повинні змінити це, і якщо вам чинять опір, ви повинні застосувати силу. З цього випливає, що тільки в тому випадку, якщо результат обернеться великими змінами для загального блага, ідіот буде виправданий у його категоричному твердженні, що революція є єдиним дієвим інструментом змін.
Є маленьке заперечення: немає жодного випадку революції, за винятком англійської в 1688 році і в кінці вісімнадцятого століття в США, яка б принесла благо. Більше того, всі революції, за винятком англійської й американської, досягли результату протилежного вказаному компасом ідіота, ще, можливо, французька, яка прийняла деякі здорові принципи на тлі незліченних звірств, які принесли більше шкоди, ніж користі. Революція, яка повертає назад рух колеса, революційні практики, незважаючи на їхню швидкість, є постійним поверненням до минулого, багаторічної несправедливості, започаткованої зворотнім ходом. Латиноамериканські революції встановили диктатури в усіх випадках, від Мексики до Нікарагуа (уряд РНР (Прим. перекл. RNM - Revolutionary Nationalist Movement- Революційний Національний Рух) у Болівії або Альєнде в Чилі, не дивлячись на те, що революціонери були справжніми революціонерами, але революція передбачає насильницьке захоплення влади і знищення існуючої системи. В цих випадках всі безчинства і руйнування, які були, і всі економічні біди, які мали місце, не дозволяють говорити про зміну напрямку). В інших широтах досвід був подібним до досвіду Латинської Америки. Всі африканські та азійські революції породили монстрів. Подвиги Мао і Пол Пота в Азії, чи Менгісту і Народного руху за звільнення Анголи в Африці, дали лише чотири приклади вбивств, ненависті, страху і голоду майбутнім отримувачам блага цих революцій. Мао, Великий Кормчий, привів до смерті 60 мільйонів китайців з його колективізацією землі. Для них «великий стрибок вперед» був стрибком у могилу, яку точно не прикрашали сто квітів. Менгісту Хайле Маріам перевершив цей подвиг, урівнявши один мільйон двісті тисяч ефіопів завдяки прихованню і прискоренню голоду, який можна було зупинити, він виморив голодом своїх співвітчизників, щоб не причиняти біль совісті Заходу зверненням за фінансовою допомогою. Ангольські революціонери потребували допомоги п'ятдесяти тисяч кубинських солдатів і п'яти тисяч радянських радників, які виключили можливість вільних виборів, зберігши криваву полум'яну владу Руху за звільнення Анголи. В Латинській Америці рюкзак революціонера, який вважається найповнішим, завжди був наповнений попелом. Попелом знищення. Їм вдавалося захопити владу, або їм це не вдавалося (наприклад, Кастро і Ортега, "Світлий шлях" у першому випадку, і Революційні Збройні Сили Колумбії у другому), революціонери не зуміли винести урок з нашого століття тоталітаризму. Наполягаючи на помилках, вперті ідолопоклонники невдачі, засліплені уроками СРСР, половини Європи і всіх "визвольних рухів" (грізна назва), народжених після Другої світової війни в країнах, що розвиваються, вони намагаються змусити нас повірити, що можливий інший, самобутній, «рідний» революційний соціалізм. Вони так вважають під оплески світу. Ідіот має величезну кількість європейських і американських наставників, туристів у зарубіжні революції, віддалені книжкові конвульсії збіднілих спадкоємців старого ренесансного утопізму, прив'язаного до каравел Колумба, які постійно надихають на подвиги наших революціонерів, і як неповторний Режіс Дебре (Прим. перекл. Соратник Че Гевари, учасник партизанського руху в Болівії, друг Сальвадора Альєнде), істинна вершина жанру, показує нам, що ці революції настільки нові, що вони навіть змінили саму природу революції (революція всередині революції?).

Якими злиднями закінчувалися революції? Наприклад, мексиканська? Звичайно, з цим Оахакою, Чьяпасом і Герреро ... Половина мексиканців живуть в злиднях, і більшість з них не були проімперіалістичними, прокапіталістичними і пробуржуазними, вони не зраджували ідею (це слово казково щедре) мексиканської революції останнього мексиканського уряду. Такою успішною була мексиканська революція, що повинна була налагодити зв'язок з тими, які відбувалися на південь від її кордонів (починаючи з найближчої, Гватемальським Національним Революційним союзом в Гватемалі), яка вибухнула зі своїм власним обличчям і з усією революційною довершеністю, властивою Латинській Америці: інтелектуальний середній клас, субкоманданте Маркос, телеграми від прихильників. Іронія всього цього безжальна.
Сапатисти використали ім'я героя мексиканської революції 1910 року, Еміліано Сапати, у багатьох відношеннях попередника самої РМП (Прим.перекл. Partido Revolucionario Institucional - Революційна Міжнародна Партія), тому що ця революція народила політичну організацію, яка в 1929 році була названа Національною революційною партією і незабаром після перейменування почала називатися РМІП. Не менш жорстоким є усвідомлення того, що уряд президента Салінаса надавав численні соціальні пільги бідним. Він коштами державного бюджету підтримав благодійний фонд Луїса Дональдо Солосіо і виділив йому три мільярди доларів, які потрапили у розпорядження чиновників з нечистою совістю. Система була такою, що не тільки значна частина цих грошей зависла в дорозі, але і фермери, які не отримали пільги, побачили в цьому привід розпізнати політичну гнилість РМП і невиконання обов'язків провінційними керівниками, приховано протистоячими уряду. Це Чьяпас отримав в 1993 році двісті мільйонів доларів, що не упередило скрутне становище сапатистів у Чьяпасі в 1994 році.
Революція була успішною в сільській місцевості, охопленій партизанською війною, хоча протягом останніх двадцяти років Національний Сільський Кредитний Банк дав селянству двадцять чотири мільярди доларів (фактично двадцять відсотків з них пішли на відмивання, решта вкладені в землю мимо кишень бюрократів). Революція зробила Чьяпас зоною особливого режиму, його конституція з 1917 року була в основному соціалістичною, незважаючи на ряд поправок з урахуванням зміни поглядів.
Чи можливо в Нікарагуа подолали голод? Якщо й так, шлункам двох третин населення, яке були безробітним і частково зайнятим, посміхнулося щастя залишитися без сандиністів на виборах у 1990. Що сталося зі щорічними трьома мільярдами доларів, які верхівка сандиністського режиму отримала від СРСР? Бухгалтерська експертиза діяльності цих революціонерів, які розпоряджалися валютою, показала, що в кінці уряду Ортеги нікарагуанці мали дохід на душу населення 380 доларів, в десять разів менший...Ніж у Франції, Німеччині, Англії? Ні: Тринідаді й Тобаго. Це число дає орієнтовну оцінку, оскільки інфляція 33 000 % не дає можливості точного обліку. Що сталося з грошима, в 1988 році запитали Ортегу, коли він попросив притулку в Швеції, і почули казку на ніч, що його тропічна і волога країна пережила жорстоку посуху.
Чи може генерал Хуан Веласко досяг успіху у подоланні бідності та голоду в Перу? Може бути, серед шістдесяти відсотків фермерів, від імені яких революційний уряд націоналізував землю і провів аграрну реформу з її розподілом, а у вісімдесятих роках віддав ту землю в приватні руки. Революційний імпульс, який привів до влади військових в Перу, змусив країну перестрибнути з восьмого місця, займаного в Латинській Америці на початку сімдесятих ... на чотирнадцяте місце в вісімдесятих! Пізніше воєнний переворот псевдореволюціонера Алана Гарсія поставив сільськогосподарське виробництві, яке в шістдесятих роках було другим на континенті, на дуже антиімперіалістичне передостаннє місце. Звичайно, багато чого досяг в п'ятдесятих роках напівреволюціонер Пас Естенсоро, голова партії НРР (Прим.перекл. Націоналістичний Революційний Рух). Тому, ймовірно, через кілька десятиліть, повернувшись до влади, ця людина, яка націоналізувала олов'яні рудники, зайнялася капіталістичною контрреволюцією в своїй країні, яку потім продовжив Пас Самора і, в даний час, Санчес де Лосада. Я повинен сказати, що само по собі це було щось революційне для Паса Естенсоро: вони випередили зі своїми прокапіталістичними заходами решту Латинської Америки (за винятком Чилі), почате ними тоді у вісімдесятих роках здавалося неможливим.
Чи може на Кубі був подоланий голод? Цілком імовірно, що саме тому ця країна монокультури недавно почала імпортувати ... цукор! Вияснилося, що Куба, немає нічого в надлишку, з доходом на душу населення в чотири рази нижчим, ніж у крихітної Тринідад і Тобаго (відзначу тут кубинську перевагу над нікарагуанським випадком, це не важко зрозуміти, так як до 1959 року Кубі економічно займала перше місце на континенті). Слід додати, що площа Тринідаду і Тобаго в сорок разів менша, ніж кубинська площа.
Можливо голод вдалося скасувати декретом, ненормальним культурним декретом, латиноамериканська революція маніакально віддана правилам і документам. Але виявляється, що голод не може бути скасований декретом. Його повинне скасувати процвітання, але жодна революція не змогла принести процвітання Латинській Америці. Вона приносить тільки корупцію (революція призводить до грабунколюції), диктатуру і привілеї для правлячої касти за рахунок більшості населення, яке тоне в бідності. Наші революції не дали нічого, окрім моральних, політичних, економічних та культурних страждань. Всі фантазії розгортаються в партизанських загонах, вся мужність реалізується в горах, перетворюючись після приходу до влади на сірість, конформізм, самовдоволення і боягузтво. Латиноамериканські революціонери виявилися здатними тільки захопити і зберегти владу (для досягнення такої мети вони здатні на найакробатичніші ідеологічні виверти, зраду найпрекрасніших своїх переконань, відмову від своїх найпрекрасніших мрій і флорентійське пристосуванство). Ворог класового суспільства, революційної касти - це олігархія. Ворог військового авторитаризму, касти революціонерів визначається тим, щодо кого треба застосувати силу, щоб зберегти владу. Протест проти імперіалізму, його існування були б неможливими без іноземної підтримки, і не здається занадто складними одержання допомоги не тільки від їхніх ідеологічних партнерів, але і, доларів від багатіїв, завдяки суміші вмовляння і шантажу (ніхто не одягає Кубу краще, ніж турист, тобто, іноземний капіталіст). Якщо шлях до раю проходить через революцію, треба сказати, що цей шлях нескінченний.

Залежні країни Латинської Америки повинні боротися всередині країни проти олігархії та капіталізму та за її межами проти імперіалізму за допомогою озброєних рухів національного визволення.
З вірним передчуттям своєї віддаленої здатності перемогти на виборах, революціонер ставить своєю метою виключно збройну боротьбу. Незважаючи на те, що він інколи оголошує свою мету напасти на місто в сільській місцевості, він їде об'їзним шляхом, вибираючи найдовшу дорогу: вона веде з міста на гору, а потім повертається до міста. Тому що, незмінно, революціонер виходить з міського середовища середнього класу. Це син не болота та лісу, а тротуару і бетону. Ця цікава помилка дає стільки часу, скільки можна втратити, тому що ви можете дозволити собі екскурсію на горі, іноді впродовж багатьох років, щоб закінчити - якщо ви досягнете своєї мети жити в місті - хоч у провінції, хоч у столиці, де сконцентровані всі його цілі: влада. Окрім того, що він є практикуючим відпочивальником, революціонер наполягає на насильстві навіть тоді, коли воно не потрібне. Збройна боротьба є умовою, без якої не можна одержати посвідчення революціонера. Насильство як акушерка історії. Ти повинен вбивати і ризикувати бути вбитим, щоб пройти курс з відзнакою. Криваві церемонії та оргії вбивства є рушійною силою революційної дії, яка робить цей вбивчий метод само собою об'єктивним революційним інструментом - суттєвим елементом його ідейного віровчення. Також революціонер повинен трохи постраждати. Якщо він провів деякий час у в'язниці перед приходом до влади, як Фідель Кастро, і сказав, що історія звільнить його, він отримує багато моментів (неважливо, що коротке ув'язнення президента Фіделя тривало всього лише 19 місяців, на цей термін Марта Фрейде та Наті Ревєєлта були ув'язнені ним за плитку швейцарського шоколаду і англійський мармелад, подалі від ліжка з запашними трояндами). Виграш достатній, якщо замість короткого перебування в темниці бути там так довго, як Борха в Нікарагуа під час режиму Сомоса, та ще й зазнати катувань. Якби, подібно Че Геварі, або перуанським партизанам РРЛ (Прим.перекл.MIR - El Movimiento de Izquierda Revolucionaria - Рух революційних лівих) в шістдесятих роках (Луїс де ла Пуенте і Гільєрмо Лобатон), або, як перуанський поет Хав'єр Ерауд і його НВА (Прим. перекл. Ejército de Liberación Nacional - Національно-визвольна Армія), на додаток до страждань революціонера знайти смерть на шляху революційного подвигу, це напрямок до канонізації, без проходження процесу накопичення більш світських заслуг у пошуках вічної слави. Слід додати, звичайно, що канонізація також досягається, якщо, замість того, щоб загинути від фашистських куль, гинеш через сектантів, як Роке Дальтон в Сальвадорі, якого розстріляли його товариші-революціонери. Часто об'єктом насильства стають не олігархія чи імперіалізм, а бідняки. Скільки багатих промисловців, купців, банкірів або страхових агентів з тисяч людей, які лизали ноги Альберто Фухіморі (Прим.перекл. авторитарний президент Перу в 1990 - 2000 рр., організатор ескадронів смерті) були вбиті на "Світлому Шляху" в Перу після перевороту в квітні 1992 року. Жоден. Привілейовані жертви революційних гвинтівок в Перу - це селяни в гірській місцевості і джунглях, провінційні іммігранти в місті і, дуже рідко, представники середнього класу з околиць Ліми. Більше того, революційна мета корегувалася, пульс зазнавав цікавого тремтіння, якщо мішені боротьби з імперіалізмом: напади на посольства, наприклад, часто призводили тільки до матеріальних збитків, і, найчастіше серед тих, хто загинув під час вибуху, був якийсь місцевий охоронець або нещасний сусід, який зовсім забув про імперіалістичні схеми посольства, яке ніколи не давало йому візи. Революційні збройні сили Колумбії, і особливо Національна визвольна Армія Колумбії, мають дивну одержимість нафтовими трубопроводами, такими як Каньо-Лімон-Коуньяс. Може бути, це вписується в антиімперіалістичну стратегію колумбійської партизанської боротьби? Але виявляється, що колумбійські партизани об'єднали свої сили з торговцями наркотиками, імперіалістична ділова перевага від яких, плата за економічний захист подібно кисню поступає в їхні легені. Наприклад, у вісімдесятих роках у лісах Сакета контрольовані партизанами плантації юкки та подорожника співіснували з кокаїновими. У Байо Кагуані революціонери створили систему, за підтримки якої селяни ставили столики біля дверей готелів і продавали свій товар торговцям наркотиками, сплачуючи данину революції. Партизани допускають на свої позиції поставку вапна, сірого цементу, сечовини та червоного бензину для виробництва коки. Наприклад, площа Вішада з сотнями тисяч квадратних кілометрів лісу переповнена кокою завдяки режиму, створеному партизанами, які перетворили це місце в банк для революціонерів. Це лише одна з десяти зон, які партизани використовують для такої мети.
А наркоторгівля, яка є продуктом експорту в багаті країни, потреби яких визначають наше виробництво, і чиї долари зазвичай відмиваються за межами країни колумбійськими наркоторгівцями, чи це не ще більш хижий вид експорту імперіалізму, ніж нафта, продукт, доречі, видобування якого у значній мірі допомагає відповідній країні, оскільки задовольняє її потреби в енергії? Яка різниця, латиноамериканський ідіот не бачить в цьому ніякого протиріччя: наркотики - це благо для революційної справи, якщо йдуть у кишені революціонерів. Імперіалізм - це благо, якщо він фінансує антиімперіалізм. Шістдесят мільйонів доларів на рік, які перуанські партизани отримувала багато років з рук наркоторгівців, це революційні долари. Латиноамериканські гармати повні коки. Революція змінилася з червоної на білу. Хай живе біла революція!
Крім цього натовп ідіотів не надто хвилює, що революції часто створюють найгниліші олігархії і найжорстокіший імперіалізм. Бідні сандиністи, жертви імперіалізму, яких у 1990 році викинули на смітник, розійшлися по домівках з мільйонами доларів власності, яка була вилучена в ході процесу, який залишився в народній пам'яті як "общак". Команданте, впевнені у майбутньому менше, ніж на кілька десятиліть, забезпечили своє майбутнє чудовими особняками, відчуженими у власників, мерзенних капіталістів. Даніель Ортега, наприклад, який залишив після себе державний борг одинадцять мільярдів доларів, досі ховається в палаці вартістю більше одного мільйона доларів, що в Нікарагуа еквівалентно європейському багатомільйонному особняку. Яка різниця: революціонер також повинен забезпечувати своє майбутнє, тому що, в іншому випадку, що це за революція? Революціонерові потрібен простір, щоб мислити і бути вільним, тому що якщо революційне серце не буде щасливим, то що це за революція? Та годі, Даніель Ортега не винен, що під час візиту в Нью-Йорк захищав свої революційні очі від палючого сонця великими Рей-Бен (Прим.перекл.Ray-Ban - популярний бренд сонцезахисних окулярів з оправою, які корегують зір): без зірких очей Даніеля Ортеги, що б сталося з нікарагуанською революцією?

Імперіалізм поганий, якщо його створюють інші. Якщо його створює революціонер, це не імперіалізм: це визволізм, який широко практикують кубинські солдати, послані на боротьбу в Африку, щоб принести справедливість для овімбунду (Прим.перекл. народ групи банту на заході Анголи) і конголезців, оромо (прим.перекл. народ на півночі Кенії і в Ефіопії) і амхара (Прим.перекл. другий за чисельністю народ Ефіопії). Це після повернення на Кубу генерала Очоа, героя африканських воєн, розстріляли без судової тяганини (Прим.перекл. Герой Куби генерал Арнольд Ачоа воював в Анголі, Ефіопії і Сомалі, розстріляний на Кубі за рекет, корупцію і кришування наркоторгівлі): ось граничний прояв революційної вдячності, нагорода, яку за видатні досягнення можна отримати з рук своєї держави від революційного чиновника. Чи практика підтримки нікарагуанцями зброєю і грошима їхніх дружків з Фронту Національного Визволення Фарабундо Марті не означає, що центрально-американський імперіалізм практикував те, що називається солідарністю, континентальним братством. Партизани з ГНРЄ ((Прим.перекл. Гватемальска національна революційна єдність, URNG - Unidad Revolucionaria Nacional Guatemalteca) в Гватемалі, підтримані субкоманданте Маркосом в штаті Чьяпас, або якщо мексиканська революція дала на півдні Мексики притулок для бойовиків з самої ГНРЄ - чи це не імперіалістичні дії проти сусіда: це постмодерна революція, революція без кордонів.
Товариші, ви повинні покласти край капіталізму. Для цього ви повинні навчитися використовувати його інструменти. А хто проводить навчання краще, ніж команданте Хоакін Вільялобос, зірка сальвадорської революції, який став процвітаючим бізнесменом в Сан-Сальвадорі? Хто посміє заперечувати його моральний авторитет провідника від цієї революції до майбутньої революції Америки, хто наступного разу знатиме краще, ніж будь-хто, коли я поверну свою зброю проти капіталізму, що таке додаткова вартість, так як він добув її горбом своїх співробітників? Може хтось буде заперечувати перемогу Фіделя Кастро в його революційних досягненнях після вивчення нутра капіталістичного монстра, завдяки багатьом десятиліттям економічного апартеїду, за допомогою якого зручності в Гавані, були зарезервовані для туристів з доларами і для нього самого? У кого зараз на руках більші стоси паперу, виготовлених по співвідношенню до долара, той знає текстуру, тонкощі і розміри долара, науку, якій позаздрив би Алан Грінспен, Голова Ради управляючих Федеральної резервної системи США? Щоб покінчити з багатими, ти повинен жити як багатий; інакше не будеш знати, з чим ведеться боротьба. Користування особняками, яхтами, приватними пляжами, полюваннями, літаками і коханками є незамінним елементом революційної жертовності, перешкоди, які ставить ворог на дорозі, щоб випробувати обуржуазненого революціонера, і на це необхідне випробування потрібно як можна більше часу, бо революційна слава пропорційна часу протистояння болю буржуазного відчування.

У залежних країнах не треба чекати, коли об'єктивні умови почнуть визрівати в масовій свідомості: цей процес можна прискорити революційними авангардами.
Ідіот - можливо підсвідомо - відданий платонівській моделі влади: влади аристократії мудреців. Революція, за яку він виступає, здійснюється не народом, а його ідеологічними захисниками - "революційним авангардом". Вона вводить жерців марксистськкого наукового племені з доступним ідеологічним посібником для третього світу, неосвічених і відсталих, які відкриють доступ до переваг сучасного світу. Замість того, щоб чекати росту свідомості мас, ускладненого в країнах з відносним рівнем процесу освіти, лідер племені може інтерпретувати для нього закони історії, проголошені від свого імені, що настав потрібний час і, бам, перехід до безкласового суспільства не пізніше, ніж призначено історією, бо, очевидно, сучасні країни без революції дещо запізняться.
Інтелектуальна зверхність до одержання влади перетворюється після одержання влади у зверхню владу, тобто авторитаризм. У поглядах, згідно з якими революційні дії здійснюються від імені інших, тому що їх статус «авангарду» визнає їхнє більш глибоке розуміння рівнів реальності, зосереджена вся правда про революцію: у всіх революціонерів є індивідуальна влада на експропріацією і ця влада передається до вищої ієрархії авангарду.
Немає значення, що основна теза марксизму полягає в тому, що соціалізм є природним результатом капіталістичного розвитку після ліквідації феодалізму: треба перескочити через кілька століть, щоб він наступив швидше. Крім того, чи не є наші країни сьогодні більше міськими ніж сільськими завдяки нестримному розвитку тіньового сектора економіки, який виник внаслідок міграції з сільської місцевості в міста і призвів до появи гігантських нетрів, пояса злиднів навколо талії міста? Хіба все це не демонстрація того, що ми вже залишаємо позаду феодалізм і перебираємося в сучасний потяг?
Революційні передумови мають місце в Латинській Америці, при цьому всі революції зіткнулися з відставанням мас від авангарду. Про Кубу нічого не говориться: два мільйони кубинських емігрантів - наслідок трьох з половиною десятиліть революції, яка заборонила мешканцям виїжджати. Що буде, якщо дозволити? Проблиск в цьому був у серпні 1994 року, коли уряд, заговоривши про політику відкритих обіймів у США по відношенню до "людей у човнах", почав послаблювати заборону: десятки тисяч людей вирушали в море, ладні зіткнутися з природнім відбором Карибського моря, ніж терпіти диктат авангарду Гавани.
Чи був авангард сандиністи успішнішим у своїй меті збільшити обізнаність мас з об'єктивними перевагами революції? Не настільки сильно, судячи з поразки на виборах цього авангарду в лютому 1990 року від старої сеньйори (Прим.перекл. Віолетта Барріос де Чаморро була президентом Нікарагуа в 1990 - 1997 рр.), яка пройшла з костуром і загіпсованою ногою, незважаючи на відсутність відкритого доступу до засобів масової інформації. Чи був Національний фронт визволення Фарабундо Марті в Сальвадорі більш успішним у відкриванні очей народу? Не схоже на це, судячи з невловимої популярності цієї партії під час останніх виборів, на яких ФНВФМ (Прим. перекл. Фронт Національного визволення імені Фарабундо Марті - Frente Farabundo Martí para la Liberación Nacional, FMLN) навіть змінив свою назву, щоб спробувати щастя. Не дивлячись на протистояння з Республіканським Націоналістичним Альянсом (РНА) (Республіканський Націоналістичний Альянс або АРЕНА -Alianza Republicana Nacionalista or ARENA), партія, яка протистояла так багато років і чиї колишні зв'язки з ескадронами смерті зробили її ідеальним суперником, перемога буде втрачена і Армандо Кальдерон Соль замінить свого колегу Альфреда Крістіані на посаді президента держави Сальвадор. Чи авангард "Світлого шляху" і Революційний Рух Тупака Амару в Перу були більш здатними досягти своїх цілей? Вони порівняно легко встановили диктатуру в Перу в 1992 році завдяки дискредитації інститутів, викликаній багаторічним конфліктом - принаймі на деякий час - в основному за підтримки населення. Але, можливо, дуже несправедливо зосередитись на "Світлому Шляху". Чому б не поговорити про авангард легальної Перуанської комуністичної партії, яка бере участь у демократичних процесах Перу з 1979 року? Цю партію настільки добре слухали маси, що їй не вдалося подолати п'ятивідсотковий бар'єр і зберегти своє існування як партії... В Чилі авангард Патріотичного Фронту Мануель Родрігес був настільки успішним у переконуванні мас, що настав час, коли диктатор Аугусто Піночет взяв більше сорока відсотків голосів після шістнадцяти років правління, і його головний суперник, Християнські Демократи, по суті антиреволюційна партія, отримали ще більше. Чилійська Соціалістична Партія, налаштована дещо скептично щодо власних можливостей керувати курсом історії, рада залишитися в рамках капіталістичного етапу розвитку і залишити соціалістичне майбутнє для інших поколінь, оскільки вона йде на співпрацю з Християнськими Демократами вже кілька років.
Чи послужать ці дані підвищенню обізнаності ідіота? Не надто. Маси зводить з розуму капіталізм. Вони не знають, що робити. Авангард повинен йти своїм шляхом. Зокрема ще однією важливою особливістю революціонера є нездатність розуміти реальність, його схильність до магії - яку він називає науковим аналізом - все, що відбувається навколо нього в широкому світі він намагається втиснути у вузьку щілину законів, яких навіть він не дотримується, щоб їх запровадити в Латинській Америці, довелося б багатьом скрутити шиї. Ідіот вважає - або стверджує, що вважає - що, на відміну від фруктів, об'єктивні умови не потребують дозрівання. Він має рацію: революції потрібно робити до того, як умови визріють, тому що вони ніколи не визрівають: вони вже гнилі плоди.

Кордільєри повинні стати Сьєрра-Маестра Латинської Америки.
Яким ідіотом треба бути латиноамериканському політику, щоб стати як кубинський: ідіот вважає, що ця риторика шістдесятих мертва на південь від Ріо-Гранде. У ряді країн Андського регіону все ще діють партизанські рухи, сіють страх і кров в суспільствах, які страждають від марксистських терористичних груп майже скрізь, включно з Венесуелою і Болівією, де все ще глибоко вкорінена культура політичного насильства і ностальгуючий очищений кастризмом хотів би проштовхнути потік революції через величний пейзаж Анд, з Вест-Індії в Антарктиду. Навіть ті, хто відмовився від насильства, все ще чіпляються за революційну ідею, тому що вони вірять в неї не як в інструмент, а швидше проект суспільства, а точніше, влади. Революційне серце не перестало битися в жодному лівому лідері, і це очевидно, коли нинішня проблема змушує політичний клас різних країн заявляти про себе.
Андський ідіот шукає натхнення в Вест-Індії, незважаючи на те, що коли ми робимо якісь стереотипні справи, ніщо не може бути більш віддаленим від тропічного свята, як андська меланхолія. Це не має значення: тропіки та відсталість можна об'єднати в горах, тому що важливо експортувати революцію. Навіщо їхати на Кубу, щоб знайти революційне натхнення, якщо світ Анд, старший, ніж інші, з більш насиченим доіспанским минулими і майже столітньою республіканської історією, чому б не залишити записаний на пергаментах власний оригінальний внесок в справу революції? З однієї простої причини: кубинська революція перемогла і все ще стоїть. Незалежно від того, що вона важко поранена і агонізує, її структура являє собою лабіринт з обтріпаною бахромою, тому що врешті решт повішений на шиї напис продовжує говорити «кубинська революція», рівно тридцять сім років тому для перуанців, колумбійців або венесуэльців, які не змогли повалити буржуазну державу, звичайно, Сьєрра-Маестра залишається орієнтиром. Це ресурс для емоційного та політичного виживання, це єдиний трофей, хай і в синцях, який вони можуть показувати десятиліттями, який намагаються мати жменьки розбійників, розкиданих по всій території країни без особливого везіння (в разі Венесуели з часом зникли безвісти Ромуло Бетанкур та його міністр внутрішніх справ Карлос Андрес Перс у шістдесятих роках). Але є один невеликий недолік: Сьєрра-Маестра не зацікавлена в еміграції в Анди. Фідель Кастро мав одержимість тримати на поводку демократичних президентів Латинської Америки, коли, наприклад, він не був запрошений на іберо-американську зустріч або на зустріч вищого рівня країн Америки в Майамі, в нього була істерика. Його міністри вимушені їхати в Латинську Америку не для підтримки зміни світу революціонерами в горах, а випрошувати торгівельні угоди з країнами Латинської Америки, які першими виявили болюче місце кубинських лідерів, в типовій порівняльній стратегії кожен раз він намагається замаскувати свої власні бородавки. Сьєрра-Маестра настільки забута, що Фідель Кастро прибув - страх і жах - змінивши оливковий камуфляж на гуаяберу (Прим.перекл. Сорочка, яку носять в тропіках офіційні особи).Чи може це був яскравий прояв неповаги Кастро до Анд, а не до використання гуаябер найвищими посадовцями держав? Чи може бути більш гучним ляпас нашим революціонерам на сніжних вершинах гірського хребта, ніж така демонстрація тропічного тепла? Простий висновок після відвертої зради Кастро принципів інтернаціоналізму і нерішучої позиції, що кожен народ обирає свій шлях: любов до кубинської революції є нерозділеним коханням.
Сьєрра-Маестра, на південному сході Куби, це звичайний географічний рельєфі, дуже далекий від тієї міфологічної вистави, в якій барбудос взяли в облогу режим Батісти, після чого той втік з країни. Її історичні масштаби - це перевірка неспроможності кубинців, а заодно й міфологіїі, географічно маленької за розміром, і тільки затійливі фантазії нашого нинішнього революціонера займають важливе місце в сприйнятті нашого часу. Несправедливо звинувачувати тільки нашу революційну міфологію, за якою уважно слідують, з запізненням упиваючись нею, невеликі групи латиноамериканських ідіотів. Немає ніяких сумнівів у тому, що старання Че Гевари створити «два, три, сто В'єтнамів» сильно вплинули на них, незважаючи на провал, якого зазнала його висадка в суворій місцевості Болівії, де він виявив, що в нього немає нічого спільного з корінним населенням, чиї пріоритети та звичаї були далекими від організованого насилля. Заклики Гавани до міжнародної і латиноамериканської революцій знецінювалися в міру того як Гавана зраджувала їх одну за одною в залежності від тактичних пріоритетів часу, включно з тими зрадженими, яких навчила і озброїла. Але ми не повинні забувати, що це був невблаганний, потужний і найважливіший виступ на підтримку принад революції, який, здавалося, служив живим доказом, що загальне підривна діяльність можлива. Все, що відбулося, це те, що наші революціонери після стількох років невдалих спроб захопити владу в Андах дещо відстали. Якби вони бачили невпевненого Фіделя старим ревматиком або єгипетською мумією, яка лізе з саркофагу вгору по трапу літака, який доставить його в буржуазний рай, в даний час єдине місце призначення їхнього літака, можливо, Сьєрра-Маестра випарувалася б з їхньої свідомості. Але вони цього не бачили. Взагалі, вони багато що не бачать.

Революціонер продовжує вірити в Латинську Америку в цілому. У цьому, принаймні, він високоякісний ідіот. Єдиним вибаченням лівацької революційності є її транснаціональне прагнення, її неповага до кордонів. Це не так погано, єднатися в часі і просторі, враховуючи, що в цьому винні Анди, незважаючи на час, існує світ, де прикордонні конфлікти все ще змушують боятися, як останнім часом між Еквадором і Перу, або які кожної хвилини загрожують війною між Колумбією та Венесуелою. У регіоні, де інтеграційний проект Андский пакт, договір, укладений в 1959 році, має найповільніший і найнезграбніший успіх серед усіх у Західній півкулі, який далеко відстав від Угоди про вільну торгівлю в Північній Америці або Меркосур (Прим.перекл. Mercado Común del Sur - Спільний ринок Півдня) в Південній Америці Цікаво, що все ще існує інтернаціоналістський дух, однак він може бути хитро закрученим. Тільки цей інтернаціоналізм зміщений в бік зброї і насильства, тоді як у даний час цінуються комп'ютерні мережі і транснаціональні корпорації, які виробляють свою продукцію у всьому світі, а також продають скрізь, так що неможливо розпізнати національність товарів, які пропонуються. Замість того щоб кричати «Хай живуть Анди - Інтернет для Латинської Америки," ідіот вигукує «Хай живуть Анди - Сьєрра-Маестра для Латинської Америки." А що між ними спільного. Можливо, майбутнє нашої революційності або опиниться назавжди в Інтернеті в якості опції комп'ютерної гри для дітей, або як світ технологічної фантастики, в якому, можна експортувати революцію в картинках, і Сьєрра-Маестра знову матиме хоч якийсь сенс, хоча б таким чином матиме менше революційності, ніж у п'ятдесятих та шістдесятих роках. Якщо нашим революціонерам не вдається підключитися до якогось гнізда телефонної мережі в Андах, вони зможуть реалізувати свої мрії на маленьких екранах комп'ютера, і ніхто не зможе звинуватити їх, що в своїх континентальних муках вони дивляться в минуле. Фідель Кастро, безумовно, залишився б безбородим, якби він тридцять років тому знав, що призначення Сьєрра-Маестра бути іграшкою на CD-ROM.
Насильство - це велика повитуха історії.

Ідіот метафоричний. Його зачаровують образи, порівняння, гіперболи, затійливі завитушки будь-кого з його геніальних політиків, направлених на те, щоб ще збільшити кредит довіри. Цікаво, що вороги демократії, від політиків до коментаторів, випромінюють набагато яскравіші порожні слова і загальні вислови, ніж сіренькі демократи, з деякими винятками, які належать до клубу раціоналістів. Вони винаходять цікавіші і пишномовніші формули, щоб сформулювати тези про тоталітаризм або напівтоталітаризм, ніж формули виправдання відсутності глобальних ідеологічних потрясінь, якими, як правило, обґрунтовується слідування демократії. Крім того, латиноамериканські демократії настільки закомплексовані перед лівим, що їхній єдиний спосіб вести справи в жахливих умовах просторікування лівих, характерний для авторитарного ідеологічного ухилу вправо, як у майора Роберто Д'Абуайсона у Сальвадорі. Латиноамериканська демократія не в змозі розвинути захоплюючу мова, барвисту, ароматну, з присмаком хрестового походу, навіть за умови, що справа демократії має достатньо аргументів для цього і завжди однією з її найбільших проблем було змусити людей зберігати віру навіть тоді, коли вони, можливо, були дуже розчаровані у певних урядах, які діяли в рамках демократичної системи.
Тому ідіот красиво говорить. Зазвичай це робиться в пихатій манері, тому що в нього ідей не багато, вони зовсім не складні, всього лише жменька ідеологічних стереотипів, певних спалахів формулювань, які створюють видимість магії. Давайте не будемо забувати, що вже Маркс в своєму Комуністичному Маніфесті, використав вибухові образи для супроводу своїх пророцтв, і колишні радянські революціонери Ленін і Троцький були довершеними творцями наглядних гіпербол. Наш ідіот схильний до традицій пишномовності в загальних рисах, як і у випадку з ідеєю Маркса про насильство як повитуху історії, не надто оригінальний, тому що просто скопіював одне зі старих революційних прислів'їв.

Для революціонера історія виходить між ногами своєї матері, яку витягає повитуха на ім'я насильство. Йому все одно, чи ця історія виходить безногою, одноокою або горбатою, дихає вона чи ні. Це має значення тільки для того, хто допомагає їй. Що там виходить, це не важливо. Багато разів революційне насильство творило історію. Але воно творило історію жорстокості і невдач, а не людяності та успіху. Насильство в Сальвадорі протягом вісімдесятих років було, без сумніву, історичним. Але ці сімдесят п'ять тисяч смертей, спричинених Фронтом Фарабундо Марті, і брудна війна ескадронів смерті натхнених такими лідерами, як майор Роберто Д'Обюссон Аррієта, не є плодами славної історії або корисних жертв: Фронт Фарабундо Марті народив криваву історію без якоїсь мети, тому що його члени не здобули владу (навіть не мали симпатії виборців на виборах в березні 1994 року), і тепер частина з них перетворюється на посередню механічну буржуазну партію. ГНРЄ в Гватемалі (прим.перекл. Unidad Revolucionaria Nacional Guatemalteca, URNG - Гватемальська Національна Революційна Єдність), без сумніву, народила історію, призвівши до ста тисяч смертей за більше ніж три десятиліття війни. Але не таку історію вони хотіли б написати, ізольовані і переможені, в безпосередній близькості від світу, який нарешті одержить владу, але в буржуазному суспільстві. Невже ви думаєте, що це жахливий Абімаель Гусман (Прим. перекл. перуанський революціонер, засновник маоїстської Компартії Перу), яким у вісімдесятих і на початку дев'яностих поміж своїх ніг отелилася історія, після кровопролитної і ефективної мобілізації маоїстів на американському континенті, з його власним полоном і капітуляцією, одягнений у гамівну сорочку і пишучий покаянні листи учням сегуна типу інженера Фухіморі Фухіморі? Заберіть повитуху, яка добилася революційної історії.

Нове суспільство породжуватиме появу нової людини.
Ніхто, хто хоч трохи порядний, хто не є негідником, не осмілиться заперечувати, що нова людина, яку проголосив Че Гевара, існує. Звичайно, існує. Це кубинець з оптичним невритом і тілом голодної кішки, який пливе на дрейфуючому плоту. Це перуанець, який після введення вітаміну соціалізму Алана Гарсія бачить, що його зріст зменшився на п'ять сантиметрів. Це мексиканець з другого берега Ріо-Гранде, настільки патріотичний, що біжить в Техас шукати землі, які всередині минулого століття грінго вирвали з Мексики (з невеликим незалежним міжцарством, які вже більше неможливо відділити від чудового фільму з Кларком Гейблом і Авою Гарднер). Революція та латиноамериканський соціалізм створили нову людину. Ідіот правий. Революція - це лабораторія оригінальних зразків. Жоден латиноамериканський режим не зміг зробити схожі помилки.
І це так, революція має беззаперечне адамічне покликання. Вона вважає, що зможе зупинити цю історію і змусити її початися знову. Так, вона починає все, то чому не може започаткувати новий вид людини? Так чому не з'ясували, чи буде цей інший і оригінальний тип людини кращим чи гіршим, ніж попередній. Чи буде він більше або менше енергійним, матиме більшу чи меншу очікувану тривалість життя, більше чи менше доступної робота, більше чи менше добробуту.

Нове суспільство має цікаві характеристики. На сьогоднішній день цей боговбивця хоче прикінчити свого творця. Немає революції - успішної або невдалої у своїй меті здобути владу - яка б не зреклася створеної нею нової людини. Крім того, вона запеклий шанувальник культу Бога - долара. Немає революції, яка зрештою не закінчилася пошуком доларів, оскільки неможливість економічно існувати прирікає її на залежність і вразливість. Нове суспільство втікає: кожен хоче втекти. Втеча всюди і будь-куди, це видно з того, що тридцять тисяч кубинців на човнах воліли втовпитися в двері північноамериканської мекки, в безпечне тваринне існування на військово-морській базі Гуантанамо, а не залишитися на Кубі після її закриття Біллом Клінтоном і міністром юстиції Джанет Ріно. Тому що це ще одна особливість: нова людина є ганебно проамериканська. Сандиністи трималися багато років з американським ембарго, просячи ворога торгувати з ним, тобто перестати ігнорувати його як економічного партнера. Фідель Кастро має північноманію, про яку говорив Родо в Арієлі. Він тільки хоче грошей зі Сполучених Штатів. Нове суспільство - це ящик для коки: любить кокаїновий бізнес, будь то в аеропортах толерантних до кубинсько-кастринсько-суспільних картелів Медельїні, будь то в хащах Альто Уальяга в Перу. Тоді нова людина - це мрія кожної тещі: хворий, боговбивця, втікач, проамериканський і кокні.

Виясняється, що ідіот ще й високопарний. Йому не вистачає гумору. Революція є однією з найповажніших справ американської республіканської історії. Без посмішок і жартів. Революціонер (як і його попутник) зберігає серйозність і ні найменшим жестом не видає настрій, ніби це ознака слабкості, яку ворог може використати, щоб його перемогти.
Незважаючи на характеристики, якими революція наділила нову людину, екземпляр, народжений революцією, істотно не відрізняється від інших. Імпульси, які його живлять, рівність; свобода і прогрес. Революція зруйнувала суспільство і позбавила життя ілюзій, прирікши його на нігілізм, але не змогла змінити людську природу. Нова людина, яка мігрує і переселяється в інше суспільство, яка функціонує в ньому, не зважаючи на відсутність досвіду, і з головою, не задуреною пропагандою, з тими ж правами, як у будь-якої людини, намагається пробитися важкою працею в демократичному суспільстві, з владою, яка дає людині певну свободу. Нове суспільство, раптово позбавлене революційного керівництва, не обов'язково буде організоване на основі свободи та демократії. Відсутність ліберальної культури, можливо, призведе до появи нової форми авторитаризму. Але якщо та ж нова людина переміщається в більш відкрите середовище проживання відразу без винятку - про що свідчить весь латиноамериканський досвід міграції - вона включається в систему, тому що, по суті, ви хочете, задовольнити не тільки фізичні потреби - а й духовні - нічим не відрізняючись від інших людей. Те, що нова людина втратила в не демократичній культурі, вона не втратила в своїй людській природі.

У процесі збройної боротьби кожен, хто виступає проти революції, повинен вважатися воєнною ціллю.
Ідіот має комплекс бюрократа. Це проявляється в його мові, повній таких термінів, як «процес», і евфемізмів, він намагається замаскувати найжорстокіші рішення чи політику нормальними і навіть нейтральними словами. Так, вбити кого-небудь, це досягти "військової мети". Обезголовити старійшину крихітного села в перуанських горах, як це зробили послідовники Світлого Шляху в 1980 році, почавши свій кривавий хрестовий похід проти перуанців, це "звершити правосуддя". Цікавий висновок: схильність до метафор революційної мови йде паралельно сірішій, паперовій, міністерській мові, що не дивно, так як напівкастринська воєнна організація настільки схожа на організацію для боротьби з ворогами, що революційне подібне до воєнної установи. Вороги для солдата вічні, революціонер його боржник за всю його революційну термінологію. Латиноамериканський ідіот дізнався від військових, як означити межі людського існування всередині шахової дошки геометрією з однакових квадратів, вірно відображаючих занадто квадратну і повторювану психіку життя, яку описують декілька простих формул.
Селянин, у якого вкрали корову, родичі убитого поліцейського, бізнесмен, чия фабрика знеструмлена через підрив електричної опори, дочка «страченого» мера не мають права скаржитися на свої особисті трагедії. Якщо після втрати сім'ї і розорення бізнесу відчуваєш деякі моральні труднощі, якщо втрата близьких задля справедливої революційної справи позбавляє задоволення результатом багатьох років роботи, немає ніяких сумнівів в тому, що революція повинна відрізати таким голови. Революція вимагає практики мазохізму: ми повинні насолоджуватися трагедією, і чим більше в ній особистого,тим більше захоплення. Ви повинні пити шампанське, або те, що буде під рукою, коли хтось перерізає горло дитині, і ви повинні заповнити небо феєрверком кожен раз, коли хтось викрадає худобу. У революції задоволення є обов'язком, щастя - законом. Якщо висловлюються зауваження щодо революційної політики - або щодо революційних заходів, якщо мова йде про період підготовки до захоплення влади - такі дії є злочином, найтяжчим злочином проти революції. Максималізм збройної боротьби передбачає, що колись захоплена влада:повністю знищить всі прояви незадоволення самою революцією. Революція виступає за суспільство повністю згодних людей. Ідіот роздуває легені і горло, запускаючи саме філософське з революційних рішень: Хай живе зомбі! Це, звичайно, має свою темну сторону: насильство. В Перу, наприклад, бачили збройну боротьбу, оголошену революційним Світлим Шлязом в 1980 році, схвалену європейськими і американськими (вид, як виявилося, трансатлантичний) ідіотами, з підсумком тридцять тисяч загиблих. Не всі - жертви Шляху. Багато з них - наслідок протидії повстанцям - чума, яка тінню слідує за всіма повстаннями. Існує також матеріальний збиток, інша форма смерті суспільства. Наприклад, у Перу ця шкода становить близько тридцяти мільярдів доларів протягом п'ятнадцяти років, значно вища, ніж зовнішній борг країни та всі іноземні інвестиції, здійснені в Перу з 1980 року. Перетворення всієї країни в попіл прославляє революціонера. Це дозволяє йому розпочати знову відігравати ту роль, якої вимагає його ідеологія. Ідіот перебільшує форми соціального протесту, расові та інші конфлікти через невдоволення походженням і родиною, які визначають суспільну поведінку, коли говорить про політичні події. Революція, для ряду латиноамериканських ідіотів, це матч-реванш (не завжди ясно, проти чого і проти кого), ідеальний спосіб каналізувати всі психологічні фактори, які негайно перейдуть до стану і статусу протистояння навколишньому середовищу. Його положення і оточення можуть належати до середнього класу, принаймі не менше, до класу неуспішних інтелектуалів, до груп, паразитуючих на будь-яких субсидіях, до сірої зони провінційних фермерів з кіньми, до касти пролетарів, прагнучих вступити в університет. Нищити, вбивати, шкодити - це способи відродження, реалізації. Звичайно, іноді ідіот хвилюється і навіть відчуває. Має якісь хороші почуття. Але цілком імовірно, що більшість з них страждає від сильних заздрощів до тих, кому дається повна свобода бути чистим листом.

Створіть два, три ... сто В'єтнамів.
Бідний Че Гевара не підозрював, як іронічно звучатиме його вислів в дев'яностих. Перетворення Латинської Америки на В'єтнам приведе швидко до капіталізму, до його переваг вдався Ханой, щоб отримати те, чого, нарешті, досягнув у 1994 році: зняття ембарго США. При диктатурі, яка все менше ставала комуністичною і військовою, режим відкрив шлюзи країни для західного капіталізму, і спустошення, спричинені Кока-колою набагато більш значні, ніж викликані повстанням місцевих комуністів, підтримуваних армією Півночі. Ніхто не змушував В'єтнам до такої політики. З 1973 року Сполучені Штати прийняли угоду про припинення вогню і почався занепад Сайгона, який закінчився лише пару років тому, В'єтнам вільний робити все, що ви хочете, без будь-якого зовнішнього тиску від комуністичного сусіда Китаю. Більше того: сам В'єтнам, призначив себе мучителем інших країн, про що свідчить його вторгнення в Камбоджу, який підтримував до кінця режим Пол Пота, але це, звичайно, було скоєно в ім'я миру, цивілізації та демократії. Самостійно переконавшись у власній неспроможності, зараз В'єтнам переходить до капіталізму (слідуючи моді, до авторитарного капіталізму в стилі Лі Куан Ю). Ніхто не йде іншим напрямком, хоча ідіоти, які правили в Латинській Америці, безперервно голосно кричали "створити два, три, сто В'єтнамів": з Комуністичною Партією. Це означає одне з двох: або підсвідомо ідіот не розстається з неусвідомленим капіталістичним покликанням, або навпаки ідіот нездатний передбачати майбутнє, переконаний, що успішний соціалізм стає варіантом універсальної реальності, в тому числі в Латинській Америці.
В'єтнамський слоган фактично був ще однією формою антиамериканізму. Але В'єтнам через десятиліття визнав Вашингтон і зрікся спадщини Хо Ші Міна. Головна думка цього розділу формулюєтся так: має місце велика латиноамериканська поразка. Багато ідіотів не змогли б знайти Південно-Східну Азію на карті, але антиамериканська одержимість перетворила Ханой на Мекку наших латиноамериканських устремлінь. Щоб нанести поразку, історично принизити північного сусіда ...чи щоб помститися за свої військові інтервенції протягом тривалого часу, в Нікарагуа, Домініканську Республіку, Гватемалу, Мексику, Гаїті, Гондурас, Кубу і, частково, Сальвадор? Ні. Швидше за все, за його успішність і статус провідної світової держави

1996 рік
Відповідь на книгу "Розтяті вени Латинської Америки", написану уругвайцем Едуардо Галеано в кінці 1970 року,