Оксана Свіжак – це ім’я добре знайоме дослідникам мистецтва й шанувальникам живопису, не тільки в Україні. Здобута чудова освіта, спочатку навчалася – в ДХСШ імені Т.Г.Шевченка, де одним з провідних педагогів був талановитий художник Олег Олександрович Животков (р.н.1933), потім продовжила студіювання наук у НАОМА, майстерня станкового живопису професора Василя Івановича Гуріна (1939 – 2018). Уродженка Луцька, але в столиці України почуває себе цілком невимушено, безпосередньо, як корінна киянка. Причин цьому декілька: володіє високою культурою поведінки й спілкування, доброзичлива, частенько усміхнена, світла українка. Талановита? Безсумнівно, обдарована художниця.

Опісля здобуття вищої освіти, протягом вервечки років художниця затято й творчо працювала, брала участь у багатьох пленерах та виставках: міжнародних, всеукраїнських, локальних. Роботи завжди виконані на високому фаховому рівні, писала – пейзажі, натюрморти, портрети. Її живопис має чимало ознак неоімпресіонізму. Не вбачаю в картинах мисткині явних ознак приналежності до певної школи живопису, але це ніяк не применшує мистецької вартості робіт. Докладала багатенько зусиль, щоб віднайти свою манеру письма. Тепер, на мою думку, їй це вдалося. Цикл робіт «Життя в скляному будинку», свідчення цього.
Персональні виставки, на яких були представлені картини з цієї серії відбулися: в Національному заповіднику «Софія Київська», галерея «Хлібня»(12.03 – 26.05 2024) та в «Naujoji Klaipeda galerija» (3.10 – 7.11 2024), місто Клайпеда, Литва, за сприяння Посольства Литви в Україні.

В наш час, коли все вершиться у прискореному темпі, важливим є старанно плекати з пасіонарних одиниць еліту, котра відродить потяг до мудрості, до ідей світлоносності, володітиме - мужністю, високим рівнем фаховості, про яку непотрібно буде голосно говорити, бо за неї промовлятимуть справи. Буде проявляти себе не в дискусіях, а у творчій дії. Живопис – творча дія, живо - писання. До когорти пасіонаріїв мали б увійти: науковці, художники, письменники, композитори…

Новий цикл робіт концептуальний, не лише тому, що є концепція авторки картин. Концепція (осягнення, сприйняття), одне зі значень слова – ідея або план нового, чогось оригінального. Концепт (поняття), термін багатозначний. Одне з тлумачень – нововведення (інновація). Етимологія слів концепція й концепт значною мірою синонімічні. Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет писав й наступне: «…буквально кожен концепт – це орган, за допомогою якого ми ловимо суть речей. Лише бачення через призму концепту є справжнім баченням; відчуття нам дають лише дифузну матерію…».

«Життя в скляному будинку». Концепція

«Життя в скляному будинку» - основу циклу склали картини написані напередодні повномасштабного вторгнення, в період блекауту, та роботи виконані за останні роки (2021 – 2024 рр). Перед повномасштабним вторгненням з’явилися твори серії «Життя в скляному будинку», за мотивами оранжерейних комплексів Києва. Ця серія аналізує ілюзорність прозорих скляних стін, проводить паралель між світом реальним та «тепличним». Від чого насправді відділяють ці прозорі стіни?... Коли розпочалась повномасштабна війна, я виїхала з Києва на Захід України. В цей час були написані картини присвячені трагедії та великому болю. На той момент мене не могло цікавити щось інше…
Першою людиною, яку я побачила в Києві після повернення, був садівник нашого ЖК. Він самотужки намагався обійти всі клумби, в міру можливостей привести до ладу рослини, які майже 5 місяців були без нагляду. Вони посохли, деякі зовсім загинули, заросли бурʼяном. Ця сцена неабияк спонукала мене до праці. І, по суті - це перша картина написана у 2022 році не на тему війни. Хоча для мене вона саме про ці події: про жертовність, про людяність, про філософський символ «Садівника», який плекає свій сад, не думаючи про те, чи дочекається плодів…
Вже тоді я зрозуміла, що мій цикл картин «Життя в скляному будинку» набув іншого значення під впливом обставин. Зайшовши в майстерню побачила на мольберті залишену картину, на якій зображені величезні скляні вікна, я подумала, що тепер наші домівки - це найменш безпечне місце. Сьогодні у всіх є стійке відчуття незахищеності та усвідомлення, що стіни скляні, крихкі, незалежно від того, з чого вони створені. Так народилась ідея виставки «Життя в скляному будинку». Вона про надію, про віру, про те, що кожен з нас - садівник свого життя. Про велику жертовність та самовідданість людини в часи тяжких випробувань. Про наші відчуття та пошук порятунку за «скляними» стінами».

Оксана Свіжак.

Течія думок, які виникли опісля ретельного ознайомлення з роботами циклу «Життя в скляному будинку».

По-перше, скло з давніх-давен вважалося шляхетною субстанцією, а скляні вироби, у свій час належали до предметів розкоші. Скло володіє унікальною властивістю – дивишся, наче існує, а ніби й ні… Чисте скло, якими виблисками сонячних променів радує нас. Здається, може виконувати захисну функцію, та надто крихке.

По-друге, дім – це не тільки стіни й дах над головою. Він у мирний час дає людині відчуття безпеки. Це і місце відпочинку, і та територія – де можеш побути усамітненим.

По-третє, в багатьох українських селах стоять хати-пустки. Поріг яких чимало років не переступала нога людини. Колись там вирувало життя… Ці хати руйнує Час та відсутність мешканців, вони від цього «хворіють». У добу війни оселі людей знищує ворожа армія РФ.

По-четверте, існує художній фільм «Скляний будинок» (2001 р., США), психологічний трилер режисера Деніела Сакгейма. У фільмі є трагічний момент, брат з сестрою довідуються про загибель батьків. Життя кожної людини – це велика цінність. А скільки життів забирає війна щодня, щотижня, місяцями, вже роками…

По-п’яте, Хорхе-Луїс Борхес, його «Сад розгалужених стежок», твір у якому зашифрований Час. Сад, розходяться стежини… Герой твору обирає не одну доріжку, а всі, й одразу. В одному розділі він помирає, в іншому – знову живий… Оповідання без кінця. Немає одного часу, а є мережа незліченних часових рядів.

В картинах художниці з даного циклу вбачається настроєвий колорит, своя пластична форма, в розумінні: не подальше практикування академічного стилю письма, а спроба знайти свою манеру, успішна спроба. Очевидна орієнтація на модерне західноєвропейське мистецтво 20 століття. Картини дещо асоціюються з роботами Анрі Матісса, у творах котрого домінують кольори, що підкреслюють барвистість Світу. І, дуже важливо, картини мисткині оптимістичні, життєствердні. Ряд цих робіт – це своєрідна ода лагідному Сонячному світлу, Любові до життя, яка є всепереможною.

Стосовно колористики картин цієї серії, то синонімічними до неї є міркування французького історика Мішеля Пастуро: «Кожен з нас може спробувати створити нові фарби, поєднавши уяву поета з чуттєвістю художника. Втім, зовсім не обов’язково обмежуватися прикметниками; власні назви й загальні імена теж мають переваги: лагідно-синій, червоний святого Боніфація, недільно-білий, жовтий пюре, залізно-сірий, зелений Сен - Поль - де - Леон, рожевий у стилі Генріха III, беж Міттеран…». Не погоджуюся лише з початковою думкою – «Кожен з нас…», не кожен!

В Україні вже не одне десятиліття реалізується концепція усунення Духа з різних царин людського буття, з серця людини. Езотерик Віктор Кирунчик з цього приводу писав: «Мати – щоб бути, бути – щоб вічно (жити вічно) – базова аксіома для структурування будь-якого суспільства, якщо людина (нація, уряд) обирає «мати» як пріоритет, а про повноту буття в духовному навіть не замислюється, то вони обирають небуття. Тому що кладуть в основу тлінне…».

Розгляньмо уважніше деякі картини з цієї серії. Розповідає авторка: «Це про прозорі стіни, про крихкість… Де життя більш комфортне: в теплих умовах оранжереї чи ззовні? Де люди/рослини почувають себе більш природно, та за яких обставин?».

«Пташка, що впала». Не відомо, чи жива вона, чи ні. Робота про сподівання людей, про прагнення бути вільними… Назва твору відповідей не дає, кожен на питання які хвилюють багатьох мав би відповісти сам.

Почуймо коментар художниці до твору «Садівник в зеленому»: «Він настільки органічно вписався в середовище, що злився з ним, вони стали одним цілим. Його зелена форма й зелень дерев – то справжня гармонія. Садівник - це той, хто садить сад без корисливих думок, адже дерево живе довше ніж людина. В його праці присутня певна сакральність…».

«Відображення». Твір, що змушує замислитися над тим, що кожен із нас садівник свого саду. Це велике благо, яке дано людині. В драматичні моменти буття шукаємо розради, втіхи у Природі, й знаходимо її.

«Нічний полив». Оксана Свіжак мовить: «Залишений без догляду сад швидко втрачає красу, засихає. Щоб зростити кущ троянд потрібен не один рік, а загинути може за лічені тижні.. Тема роботи з мого реального життя. Поливання рослин, то був щовечірній ритуал. Під час письма, думала про покинуті домівки та сади».

Мисткиня вперше у своїй творчості презентувала вітражі. Оксана Свіжак:« Розповідаю про власні думки та відчуття мистецькими засобами. Хотілося, щоб кожна деталь була частиною образу. Відчуття тендітності, прозорості загострюється з кожним днем…».

Картини живописця в прямому розумінні не змінюють Світ. Та вони можуть викликати своєрідні емоції, враження, думки, викликати асоціації, бажано – життєствердні й життєдайні. І з’являється надія, що завдяки цьому Світ стане кращим, людянішим.

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).

На фото - Оксана Свіжак.