ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2026.06.18 12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.

Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -

Борис Костиря
2026.06.18 11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.

На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел

Володимир Ляшкевич
2026.06.18 10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.

Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,

Віктор Кучерук
2026.06.18 08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми

Мар'ян Кіхно
2026.06.18 03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,

Олена Побийголод
2026.06.17 22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)

Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.

    Наш паровозе, мчи притьма,

хома дідим
2026.06.17 21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно

Олег Герман
2026.06.17 20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.

Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети

Артур Сіренко
2026.06.17 13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:

Борис Костиря
2026.06.17 12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.

Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,

Вячеслав Руденко
2026.06.17 09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,

Тетяна Левицька
2026.06.17 09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.

Віктор Кучерук
2026.06.17 07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.

Мар'ян Кіхно
2026.06.17 04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.

П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.

Артур Курдіновський
2026.06.17 01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.

Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,

Артур Сіренко
2026.06.17 00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Іван Веселий
2026.06.15

Надія Ляшук
2026.06.14

ВАСИЛЬ КУЗІВ
2026.06.11

Неїл Лорен
2026.06.08

Володимир Журавльов
2026.06.05

Мария Дутко
2026.06.01

Андрій Олінковський
2026.05.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Полікарп Смиренник (1966) / Вірші

 Роздуми, коли я дивився на *
Якби промовив бог із хмари:
«Вона твоя – бери навік;
Її краси не згаснуть чари,
Забудь із нею часу лік.
Як добрий пастир для отари,
Для жінки будеш, чоловік!»,

То відповідь була б: «Сатано!
Господь інакше заповів:
Для нагороди ще зарано,
Та й та – самий церковний спів;
Молитва, прощення й страждання,
І гнів, і заздрість, і пиха,
А ще – даремні поривання,
Жахлива смерть, людські змагання
І праця вічна та суха –

Лиш це земне, лиш це від бога,
Все інше – зваблення чортів;
Й тобі надовго неспромога
Змінити те, що не творив.

Лице прекрасне, громи з неба –
Сховати погань ти мастак,
Та я, лукавче, не простак.
Піди; мені цього не треба».
Мовчання мить, аж ось: «Дурак!»



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2025-01-27 20:57:17
Переглядів сторінки твору 384
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.706
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.02.05 14:49
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоя Бідило (Л.П./М.К.) [ 2025-01-31 11:34:11 ]
Розширений коментар розміщую тут:
https://maysterni.com/publication.php?id=173799


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоя Бідило (Л.П./М.К.) [ 2025-02-03 16:27:15 ]
В наш меркантильний час клопоти про матеріальне витісняють чи й просто нищать духовну складову життя. Все рідше зустрічаються люди, готові присвятити життя служінню високим ідеалам. Все частіше талант використовується як засіб досягти матеріального достатку. Екстаз духовного піднесення забутий, йому на зміну прийшов екстаз споживання. Придбати, з'їсти, випити, одягнути, відпочити - весело, натхненно, з натовпом, який простими словами висловлює просте бажання бути як всі. Аристократія стала плебсом, плебс не став аристократією. Можна впасти в безнадію від перспективи деградації людства, але ж то тут, то там людський дух заявляє про себе, прагне творити, черпає натхнення з океану людських бід, байдужості, бездуховності, вибудовує над ним безлюдний острівець духовності в надії перетворити його на обжитий материк.
Поети першими відчувають небезпечні зміни в свідомості суспільства, втрату ним життєвої сили. Молодь зважується на бунт проти діючих правил, заперечує і відкидає їх, шукає спосіб самореалізації в суспільстві чи поза ним і у всі часи викликає зміни. Один з молодих поетів-бунтарів потрапив у поле зору за кілька місяців після початку війни. Вразив щирий голос, незвична для нашого часу ерудованість, осучаснення тем древньої міфології, філософські розвідки в глибини власної душі, вимогливість до поетичного слова і юнацька задерикуватість у сутичках за чистоту поезії. До майстерні працьовитих ремісників потрапив натхненний бунтар, руйнівник. Його неспокійний розум шукав нові теми як на гноєвищах цивілізації, так і на вершинах людського духу, шукав відповідні їм нові форми. Його поезія мала бути вбраною у білі шати, до яких не пристане бруд реальності.
Якщо він виживе в катаклізмах війни, якщо його не затопче навкололітературна мафія, якщо він вийде переможцем у своїх життєвих змаганнях, колись напишуть історію його життя і проаналізують новаторський шлях в українській літературі.
Не беруся аналізувати написане ним за останні три (чи більше) роки, оприлюднене на різних літературних сайтах, під різними іменами, заблоковане, знищене частково чи повністю адміністраторами сайтів. Вони захищають ніжні почуття білих овечок зі своєї отари від грубих вторгнень чорних козлищ. Мабуть.
Мова про творчість Самослава Желіби. Ще не настав час писати про його життєвий шлях. Сподіваюся, колись це зроблять інші. Я поділюся своїм розумінням його твору "Роздуми, коли я дивився на *". Привертають увагу вже перші рядки. Поет розмовляє з богом як рівний йому. Бог пропонує, поет зважує вартісність пропозиції і приймає рішення. Заголовок вірша свідчить, що юнак задивляється на гарну дівчину і бог розуміє його бажання кохати і бути коханим.
Якби промовив бог із хмари:
«Вона твоя – бери навік;
Її краси не згаснуть чари,
Забудь із нею часу лік.
Як добрий пастир для отари,
Для жінки будеш, чоловік!»
Далі мова про співрозмірність щастя кохання і щастя творчості. Бог - творець, тому не може пропонувати поетові такий нерівноцінний обмін. Отже пропозиція йде від Сатани, антипода бога. З ним розмова не складається, не буде договору, підписаного кров'ю:
...Сатано!
Господь інакше заповів:
Для нагороди ще зарано...
Поет відмовляється від спокуси і проголошує готовність йти далі обраним шляхом до своєї мети. Раціональний розум називає можливі майбутні здобутки:
Молитва, прощення й страждання,
І гнів, і заздрість, і пиха,
А ще – даремні поривання,
Жахлива смерть, людські змагання
І праця вічна та суха.
Мить сумніву в правильності вибору. Звичайне людське щастя манить. А можливо це не щастя, а тільки примара, яка зманює звернути зі шляху служіння ідеалам свого життя.
Лице прекрасне, громи з неба –
Сховати погань ти мастак,
Та я, лукавче, не простак.
Піди; мені цього не треба.
Ми залишаємо поета в мить роздвоєння: він не готовий на угоду з Сатаною, але й не впевнений, що пропозиція йде від Сатани. Юнацький максималізм не хоче, не допускає компромісів. Але ж бажання щастя властиве будь-якій людині і не є ознакою розуму чи його відсутності. Раціональний розум не готовий відмовитися від нього, і в той же час бачить у цьому свою слабкість, зраду. Перспектива здається розчаровуючою, прощальною.