
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.02.12
15:48
День 39-й. Останній бенкет)
1.
Еос на небі з’явилася –
під куховарки бурчання:
«Я вже з цих учт показилася!
Хай би сьогодні – остання...
1.
Еос на небі з’явилася –
під куховарки бурчання:
«Я вже з цих учт показилася!
Хай би сьогодні – остання...
2025.02.12
13:36
Я дякую тобі за дві душі в колисці,
за ветхий дім в якому дух лукавий досі,
за чорно-білі зими й райдуги барвисті,
за літо запашне і журавлинну осінь.
За злети позахмарні й болісні падіння,
хитляву злагоду і непорозуміння.
Звірині ікла, що ненвисті
за ветхий дім в якому дух лукавий досі,
за чорно-білі зими й райдуги барвисті,
за літо запашне і журавлинну осінь.
За злети позахмарні й болісні падіння,
хитляву злагоду і непорозуміння.
Звірині ікла, що ненвисті
2025.02.12
13:22
Подумки берегом моря ще теплого
сонцю назустріч іду.
Вітру немає, узимку нестерпного,
що навіває сльоту.
Хвилі до ніг лише лагідно стеляться,
чути прибою мотив.
Гори ховають зимову хурделицю,
сонцю назустріч іду.
Вітру немає, узимку нестерпного,
що навіває сльоту.
Хвилі до ніг лише лагідно стеляться,
чути прибою мотив.
Гори ховають зимову хурделицю,
2025.02.12
09:47
Спробуй по-справжньому вслухатися у симфонію,
Спробуй іти по нотах до тиші в яку повертається вона,
Вибирай незавершену восьму Шуберта, дев’яту Бетговена, Дворжака, Малера,
Спробуй прислухатися від початку і піднятися до кінця,
Спробуй вислухати. У бу
Спробуй іти по нотах до тиші в яку повертається вона,
Вибирай незавершену восьму Шуберта, дев’яту Бетговена, Дворжака, Малера,
Спробуй прислухатися від початку і піднятися до кінця,
Спробуй вислухати. У бу
2025.02.12
08:43
З-за хмари раптом визирнуло сонце
і… сніг пішов. Лапатий, білий сніг!
Лежу, любуюсь, ніжусь під віконцем…
На щастя маю я такий… барліг.
Вже другий рік – укриті лісом гори,
повітря чисте, нібито кришталь!
А під ногами – бірюзове море
і… сніг пішов. Лапатий, білий сніг!
Лежу, любуюсь, ніжусь під віконцем…
На щастя маю я такий… барліг.
Вже другий рік – укриті лісом гори,
повітря чисте, нібито кришталь!
А під ногами – бірюзове море
2025.02.12
05:29
Душа мовчить, а серце ціпеніє
Від жалю за тобою, бо любив
І донедавна не втрачав надії,
Що будем вкупі, наче голуби.
Душа болить, бо серце не бажає
Змиритися з утратою надій
На те, що втихне ця журба безкрая,
Немов несамовитий веремій.
Від жалю за тобою, бо любив
І донедавна не втрачав надії,
Що будем вкупі, наче голуби.
Душа болить, бо серце не бажає
Змиритися з утратою надій
На те, що втихне ця журба безкрая,
Немов несамовитий веремій.
2025.02.11
22:30
Ми в швидкості майже зрівнялись:
я з ковінькою неспішно долаю коло за колом,
він по прямій переповзає до сховку свого .
Та є суттєва різниця у намірах наших:
Павлик-равлик володар у дощову пору,
а птаство і коти, і люди навіть шукають
якомога шв
я з ковінькою неспішно долаю коло за колом,
він по прямій переповзає до сховку свого .
Та є суттєва різниця у намірах наших:
Павлик-равлик володар у дощову пору,
а птаство і коти, і люди навіть шукають
якомога шв
2025.02.11
21:57
Вечір 38-го дня. Ще не Пенелопа, зате – Евріклея)
1.
Ледь усі сватачі ахові
вимелись врешті з палати,
батько велів Телемахові
зброю зі стін познімати.
1.
Ледь усі сватачі ахові
вимелись врешті з палати,
батько велів Телемахові
зброю зі стін познімати.
2025.02.11
21:25
Південне море не може
укритися кригою.
А якщо і вкривається,
то тільки біля берегів.
Так і людські почуття,
які відпалахкотіли, але не згасли.
Вони вкрилися кригою
тільки біля берегів,
укритися кригою.
А якщо і вкривається,
то тільки біля берегів.
Так і людські почуття,
які відпалахкотіли, але не згасли.
Вони вкрилися кригою
тільки біля берегів,
2025.02.11
15:52
Перетворився на гадюку,
отруту вприснувши у руку,
здавалося, безпечний вуж.
Як покладатися на тебе,
моє мінливе, сиве небо,
коли метеш сніги довкруж?
Із Богом глечики побила,
отруту вприснувши у руку,
здавалося, безпечний вуж.
Як покладатися на тебе,
моє мінливе, сиве небо,
коли метеш сніги довкруж?
Із Богом глечики побила,
2025.02.11
15:00
Це пожежна охорона? -
Дзвонить Вам монашка Люба.-
Дядько лізе в мою зону.
Приїжджайте , добрі люди.
- У поліцію Вам треба,
Арештують чоловіка.
- Тільки в Вас моя потреба,
Дзвонить Вам монашка Люба.-
Дядько лізе в мою зону.
Приїжджайте , добрі люди.
- У поліцію Вам треба,
Арештують чоловіка.
- Тільки в Вас моя потреба,
2025.02.11
13:41
Не вийшло казки, будень чари з’їв,
рожеві ранки в побуті сховались,
а на початку нам обом здавалось,
що «хімія» замінить сотні слів…
Але чомусь усе пішло не так…
У тому винні випадок чи доля
і наші намагання вельми кволі,
рожеві ранки в побуті сховались,
а на початку нам обом здавалось,
що «хімія» замінить сотні слів…
Але чомусь усе пішло не так…
У тому винні випадок чи доля
і наші намагання вельми кволі,
2025.02.11
11:39
Сніжить і сонце в небі сяє!
Сніжить… Тебе не вистачає…
Гуляє сніжень сніжним містом,
чіпляє на дроти намисто…
Сніжить… Тебе не вистачає…
Гуляє сніжень сніжним містом,
чіпляє на дроти намисто…
2025.02.11
10:34
Град Божий затягнуто сірими хмарами,
І немає сонця для книг. В кімнаті
Час розливає причастя сонного
Сни в порцелянову чашку пам’яті.
Тут
Лиха неприступність сталевого обрію,
Мутна непроглядність замерзлого неба.
І смуток лягає прозорими тоннами
І немає сонця для книг. В кімнаті
Час розливає причастя сонного
Сни в порцелянову чашку пам’яті.
Тут
Лиха неприступність сталевого обрію,
Мутна непроглядність замерзлого неба.
І смуток лягає прозорими тоннами
2025.02.11
10:22
Коли в поета з болю мовкне серце,
До зброї Слово він бере у герці.
Щоб рідну землю словом боронити,
Твердими бути, начебто граніти.
Тоді не зможуть поламати долю
Ні влада, ні людиська у неволі.
Помре поет, а Слово зостається,
До зброї Слово він бере у герці.
Щоб рідну землю словом боронити,
Твердими бути, начебто граніти.
Тоді не зможуть поламати долю
Ні влада, ні людиська у неволі.
Помре поет, а Слово зостається,
2025.02.11
05:47
Наче сталось довгождане чудо
Та зникати зовсім не спішить, –
Сонце примостилося на грудях
І в душі теплішає щомить.
І пітьми численні метастази
Душу полишають спроквола,
І вона світлішає відразу
Від напливу ніжного тепла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та зникати зовсім не спішить, –
Сонце примостилося на грудях
І в душі теплішає щомить.
І пітьми численні метастази
Душу полишають спроквола,
І вона світлішає відразу
Від напливу ніжного тепла.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.02.08
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Лікування
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лікування
Не знаю як ви, шановні, друзі, а я боюся до дрижаків своєї дружини-берегині. Хоч і люблю безтямно.
А чому боюся - запитаєте ви. Так і бога одночасно і бояться, і люблять. Люблять за те, що він прощає глупства окаянним грішникам, а бояться за те, що може суворо покарати за дурниці та порушення законів небесних. А те, що моя жінка - богиня в людській подобі переконався не раз і не два. Навіть кіт Жоржик - казкова істота, який живе з нами ось уже півтисячі літ (теж чаклун неабиякий) і той її остерігається. Якщо берегиня на нього гримає, то винувато каже "Няв!" і ховається під піч.
Ми з ним як два чоботи пара: і шкоду однакову робимо, і корисні справи. На риболовлю ходимо удвох. Я вивуджую рибу і даю котиську понюхати, оскільки в річці Тетерів останнім часом стільки отрути, що лишень чаклунський кіт на нюх може визначити: чи можна вживати вивудженого сома або лина, чи негайно прикопати, щоб якийсь недосвідчений рибалка не потруїв власну сім'ю.
Ось і цього разу, посеред лютої хуртовини та морозу, вирушили удвох. Правда, аби не застудити вірного друга умостив його у торбі під кожухом. А Жоржикову голову вистромив між ґудзиків аби не задихнувся. Ще й одну лапу просунув, щоб міг, час від часу, змітати лапатий сніг, що налипав на півметрові фіолетові вуса.
Сів на ящика з рибальськими причандалами, закинув вудку і очікую на здобич.
Самі знаєте, що взимку лини та соми не ловляться. А у нас навпаки, бо Жоржик починає намуркувати заклинання, які навіть мертвого з могили піднімуть, не те що якусь сонну рибчину. А оскільки заступа з собою не взяли, щоб закопувати потруєних істот, то складали здобич у два мішки: хорошу в один, погану в інший.
Причалапали додому. Кіт звично чкурнув грітися під піч, а я взявся чистити луску.
Жона каже:
- Сьогодні будуть гості. Будемо їх одночасно і лікувати, і годувати. Тому зваргань і юшку, і смаженину. Зроби з цибулькою.
-Гараз,- одвічаю коханій дружині і стаю до груби (вона у нас із плитою).
Завітали гості: кум з кумою, попадя х буцматою донечкою непевного віку, сусід Іван Смоктун з сердитою жінкою і ще дехто, про кого до ночі говорити не варто, аби не вимучували зляки.
Дружина каже:
- Зараз накладу замовляння на страви.
А тому беріть ложки та виделки до рук та їжте на здоров'я. До ранку всі ваші болячки зникнуть як ранковий туман під променями лагідного сонечка.
Люди спочатку їли спокійно, розважливо. Сьорбали гарячу юшку тихенько, кісточки обсмоктували від соковитого мнясця акуратно, аби не подавитися. Але моє куховарське мистецтво, помножене на замовляння досвідченої знахурки, подіяло як валер'янка на котів.
Страви почали зникати в черевах поважних гостей зі страхітливою швидкістю, вчувалося тріскотіння кісток, а плямкання нагадувало поросяче. Кум з кумою ухопили сома одночасно за голову та хвоста і потягнули нещасну тварину кожен у свою сторону. Ляпки жиру полетіли навсібіч, окропивши смокінги, сорочки та плаття присутніх. Я перелякався, оскільки такої дикої групової гастрономічної вакханалії не бачив ніколи.
- Жінко!- прошепотів на вухо берегині.- Закінчуй лікування, бо гості і нас з'їдять, як покінчать зі стравами на столі.
А вона вже чаклувала, побілілими вустами шепотіла замовляння та одвороти.
Гості отямилися і чкурнули геть із хати, полишивши на столі справжнє рибне бойовисько. Навіть на стелю поприлипали кісточки та світилися цяточки жиру.
Сіли розбиратися, що пішло не так. І тут мене як громом ударило!
- Жінко! Мабуть, страви приготовлені не з того мішка!
- Як так?
- Так Жоржик спав під піччю, він же старенький, не хотів його будити, щоб понюхав у якому лантусі хороша риба, а в якому негідна. І переплутав, бо вони однакові.
- Ах ви ж окаянні! - вигукнула дружина і кинулася нас лупцювати.
Покарала мене тоді за недогляд берегиня люто: вирвала жмут оселедця та кілька волосин з носа. Скажу чесно: було вельми боляче. А Жоржика добряче поворушила мітлою під піччю.
Але не лякайтеся, все обійшлося більш- менш благополучно: Іван Смоктун на півроку кинув уживати оковиту, чим його дружина була вельми задоволена. Дядьки, про яких не варто згадувати до ночі кинули свій кривавий промисел і влаштувалися на ферму вигрібати гній з- під поросят, а у попаді народилася трійня.
Правда, добу їх вимучувала люта "швидка Настя", сиріч бігунка. Хоча, кажуть, інколи вона дуже корисна, бо прочищає шлунок від пережору, а голову від непотрібних думок.
А хорошу рибу я почистив того ж дня та поночі приготував нову порцію страв. Тож запрошую усіх у гості.
Повірте, цього разу ви будете вельми задоволені. Ну то як, прийдете чи ні?
02.02.2025р і
А чому боюся - запитаєте ви. Так і бога одночасно і бояться, і люблять. Люблять за те, що він прощає глупства окаянним грішникам, а бояться за те, що може суворо покарати за дурниці та порушення законів небесних. А те, що моя жінка - богиня в людській подобі переконався не раз і не два. Навіть кіт Жоржик - казкова істота, який живе з нами ось уже півтисячі літ (теж чаклун неабиякий) і той її остерігається. Якщо берегиня на нього гримає, то винувато каже "Няв!" і ховається під піч.
Ми з ним як два чоботи пара: і шкоду однакову робимо, і корисні справи. На риболовлю ходимо удвох. Я вивуджую рибу і даю котиську понюхати, оскільки в річці Тетерів останнім часом стільки отрути, що лишень чаклунський кіт на нюх може визначити: чи можна вживати вивудженого сома або лина, чи негайно прикопати, щоб якийсь недосвідчений рибалка не потруїв власну сім'ю.
Ось і цього разу, посеред лютої хуртовини та морозу, вирушили удвох. Правда, аби не застудити вірного друга умостив його у торбі під кожухом. А Жоржикову голову вистромив між ґудзиків аби не задихнувся. Ще й одну лапу просунув, щоб міг, час від часу, змітати лапатий сніг, що налипав на півметрові фіолетові вуса.
Сів на ящика з рибальськими причандалами, закинув вудку і очікую на здобич.
Самі знаєте, що взимку лини та соми не ловляться. А у нас навпаки, бо Жоржик починає намуркувати заклинання, які навіть мертвого з могили піднімуть, не те що якусь сонну рибчину. А оскільки заступа з собою не взяли, щоб закопувати потруєних істот, то складали здобич у два мішки: хорошу в один, погану в інший.
Причалапали додому. Кіт звично чкурнув грітися під піч, а я взявся чистити луску.
Жона каже:
- Сьогодні будуть гості. Будемо їх одночасно і лікувати, і годувати. Тому зваргань і юшку, і смаженину. Зроби з цибулькою.
-Гараз,- одвічаю коханій дружині і стаю до груби (вона у нас із плитою).
Завітали гості: кум з кумою, попадя х буцматою донечкою непевного віку, сусід Іван Смоктун з сердитою жінкою і ще дехто, про кого до ночі говорити не варто, аби не вимучували зляки.
Дружина каже:
- Зараз накладу замовляння на страви.
А тому беріть ложки та виделки до рук та їжте на здоров'я. До ранку всі ваші болячки зникнуть як ранковий туман під променями лагідного сонечка.
Люди спочатку їли спокійно, розважливо. Сьорбали гарячу юшку тихенько, кісточки обсмоктували від соковитого мнясця акуратно, аби не подавитися. Але моє куховарське мистецтво, помножене на замовляння досвідченої знахурки, подіяло як валер'янка на котів.
Страви почали зникати в черевах поважних гостей зі страхітливою швидкістю, вчувалося тріскотіння кісток, а плямкання нагадувало поросяче. Кум з кумою ухопили сома одночасно за голову та хвоста і потягнули нещасну тварину кожен у свою сторону. Ляпки жиру полетіли навсібіч, окропивши смокінги, сорочки та плаття присутніх. Я перелякався, оскільки такої дикої групової гастрономічної вакханалії не бачив ніколи.
- Жінко!- прошепотів на вухо берегині.- Закінчуй лікування, бо гості і нас з'їдять, як покінчать зі стравами на столі.
А вона вже чаклувала, побілілими вустами шепотіла замовляння та одвороти.
Гості отямилися і чкурнули геть із хати, полишивши на столі справжнє рибне бойовисько. Навіть на стелю поприлипали кісточки та світилися цяточки жиру.
Сіли розбиратися, що пішло не так. І тут мене як громом ударило!
- Жінко! Мабуть, страви приготовлені не з того мішка!
- Як так?
- Так Жоржик спав під піччю, він же старенький, не хотів його будити, щоб понюхав у якому лантусі хороша риба, а в якому негідна. І переплутав, бо вони однакові.
- Ах ви ж окаянні! - вигукнула дружина і кинулася нас лупцювати.
Покарала мене тоді за недогляд берегиня люто: вирвала жмут оселедця та кілька волосин з носа. Скажу чесно: було вельми боляче. А Жоржика добряче поворушила мітлою під піччю.
Але не лякайтеся, все обійшлося більш- менш благополучно: Іван Смоктун на півроку кинув уживати оковиту, чим його дружина була вельми задоволена. Дядьки, про яких не варто згадувати до ночі кинули свій кривавий промисел і влаштувалися на ферму вигрібати гній з- під поросят, а у попаді народилася трійня.
Правда, добу їх вимучувала люта "швидка Настя", сиріч бігунка. Хоча, кажуть, інколи вона дуже корисна, бо прочищає шлунок від пережору, а голову від непотрібних думок.
А хорошу рибу я почистив того ж дня та поночі приготував нову порцію страв. Тож запрошую усіх у гості.
Повірте, цього разу ви будете вельми задоволені. Ну то як, прийдете чи ні?
02.02.2025р і
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію