Не віриться, що двісті десять років,
Пророче вам, а пам’ять не згаса.
Здається, тільки що затихли кроки
І слово ваше лине в небеса.

Воно летить і кожен розуміє
Його красу, його стражденний біль.
В якому є вся правда і надія
Про нашу Україну. Тільки хміль

У головах одурених все грає,
Щоб не могли до правдоньки дійти.
Тому і править чорна владна зграя,
Збиває нас зі шляху до мети.

І всюди українця розпинають
Свої й чужі, що приповзли сюди.
Скупили землі з краю і до краю,
Ліси й озера сповнені біди.

І стогне люд від ворогів заклятих,
За ними не один Голодомор.
Що не минув ні однієї хати,
І, не дай бог, відчуємо повтор.

Ми змалечку, з дитинства разом з вами,
У кожній хаті на столі Кобзар.
В якому всі ми вашими словами
Навчаємося, бо то є буквар.

З якого починається наука
Життя людського, батьку наш, в віках
Розчиниться від щастя наша мука,
Постане люд - не зграя сіромах.

І ви, Тарасе, глянете із неба
На цей весняний мирний небокрай.
Зрадієте, притулите до себе
Всю Україну, що для вас мов рай.
01.03.24