Розпочну з цитати Адріяна Прахова (професор Київського університету св. Володимира, мистецтвознавець, художній критик): «Що таке мистецтво?, - казав він, - нам допоможуть з’ясувати лише ті, хто його створює, - художники, а не книжники, історики й філософи; спочатку треба вивчити живе мистецтво, як воно є, і на цьому вивченні будувати теорію, а не підганяти мистецтво під невідомо звідки взяту теорію. Не кабінетні буквоїди, а художники - творці – великі вчителі і благодійники людства».

Коли пишеться картина багато залежить від настрою живописця, переживає піднесений стан – створюється життєствердна робота, охоплений сумом, зажурою – відповідною буде й картина.

Федір Шміт, мистецтвознавець, професор, дотримувався в історії мистецтва чотирьох теоретичних принципів. Один з них наступний: «Мистецтво створюється художником, аби виразити переживання, і тільки цим змістом воно є цінним споживачеві, але зміст стає і виразним, і зрозумілим через сукупність формальних властивостей , що їх узагальнено визнають стилем».

Стиль письма Наталії Ставицької, на мою думку, це – перетин реалізму з постімпресіонізмом (імпресіонізмом), це зануреність в магічні властивості кольору, який випромінює: Світло, Гармонію, Тишу. Світло кольорів – духовний дороговказ для митця - пошуковця. Пульсація кольорів, котрі проходять крізь душу й почуття. Творчий шлях художника – це й пошук Світла у Світі та у собі… Художниця прагне осягнути божественну сутність кольору, його властивості енергетичними хвилями проникати в таємничі глибини людської душі. У неминущих й простих символах Природи – квітка, плід, кущ бузку мисткиня бачить правічні джерела Любові, Добра, Краси і передає полотнам ці вічні категорії мовою кольору.

Колір, дати йому визначення дуже нелегко… Є різні трактування, вони змінювалися з плином Часу, неоднаково колір сприймається на різних континентах… Сприйняття барв людьми різних професій неоднакове. Чимало спеціалістів мають власні тлумачення, концепції. Знавець кольорів Мішель Пастуро писав наступне: «Неможливо дати кольору однозначне визначення.
…. Для гуманітарних наук усе є явищем культури, практично все. Отож востаннє зазирнемо в історію і як висновок нагадаємо, як із плином століть колір почергово визначали як матерію, потім як світло і нарешті як відчуття. Наші теперішні знання й учинки частково є спадщиною цієї потрійної дефініції».

Наталія Ставицька, народжена у місті Дніпропетровськ (нині – Дніпро). Студіювала науки у Дніпропетровському театрально - художньому коледжі (1996 – 2001), спеціальність – живопис, викладач – Чернета Г.О. Згодом, у 2014 році закінчила Дніпропетровський (Дніпровський) національний університет імені Олеся Гончара, спеціальність – образотворче мистецтво. Від 2011 року – викладач спеціальних дисциплін Дніпропетровського (Дніпровського) театрально - художнього коледжу.

Кураторка та дипломна керівниця – 2017, 2019, 2021, 2023 років. З 2021 року – секретар методичного об’єднання педагогічних працівників коледжу. У 2021 році розробила «Власний метод викладання» на тему: «Методика структурної послідовності виконання рисунка голови людини». Нагороджена Грамотою за багаторічну сумлінну і творчу працю, високий рівень професійної майстерності, вагомий внесок у підготовку спеціалістів в галузі культури та мистецтв (2023). Дипломами за активну участь у виставках нагороджувалися студенти, її вихованці, серед яких – Максим Осада, Микита Сокол, інші.

Учасниця всеукраїнських та обласних виставок НСХУ. Зокрема, всеукраїнські виставки: «Чарівні барви Дніпра» (2010 – 2024), місто Дніпро; «Світ Божий як Великдень» (2011 та 2016), місто Дніпро; «До дня художника» (2015), місто Київ; «До Дня Незалежності» (2018), місто Київ. Виставки: «Натюрморт» (2014), місто Дніпро; «До 200-річчя від Дня народження Т. Шевченка» (2014), місто Дніпро; «Січеславський пленер» (2010 – 2017), місто Дніпро.

Дитинство – це той період життя, який має найбільший влив на формування особистості. Неначе течія чистої річки – яскраві, незабутні спомини та мрії тих літ. Немає вже тих річок, якими були колись, довкілля вже не таке, призабулися дитячі таємниці… Та дещо пам'ять зберігає, відповідно до якогось незбагненного вибіркового принципу.
Художниця пригадує: «Село Чернеччина, розкинулося на правому березі річки Заплавки, вище за течією село Мусієнкове, на іншому березі – Гупалівка. Неподалік несе свої води річка Оріль, у цій місцині звивиста, має вигини й закрути, в’ється ніби стрічка серпантину, подібна й до доріг в горах. Заплющу очі, бачу – як сонце сідає, роса на світанку, ставок біля хати, безмежні пшеничні поля, тепле молоко на вечерю, запашне сіно під подушкою…».

Стати Художником, що для цього потрібно? Хист до малювання, перш за все; фахова освіта, дуже бажано – якісна. Хоча, є немало прикладів, що здібними митцями стають особи, що не мають художньої освіти, або здобули іншу, не мистецьку. Немало залежить від сім’ї, від середовища у котрому перебуває молода людина.

На запитання: «Творчість яких художників привернула увагу, чому саме їх? Які маєте захоплення?». Відповідь отримав таку: «Багато митців якими надихаюся, привертають увагу умінням без лоску, без фальші майстерно передати творам вільну думку. Це можуть бути старі Майстри або сучасні. Вклоняюся батькові (заслужений художник України Г. Чернета) за мистецькі науки, захоплююся його високохудожніми творами, професійністю та працездатністю. Окрім живопису та викладацької діяльності плавлю муранське скло в техніці лемпворк, створюю зі скляних намистин унікальні прикраси для жінок. Скло незвичайний матеріал, праця з ним захоплює, окрилює. Пишу тексти, які мають переважно прозаїчний, художній характер».
Прикраси направду елегантні, вишукані. Споглядаючи їх отримуєш естетичну насолоду. Побачити можна – Наталія Ставицька Art (youtube).

Взаємозв’язок мистецтв та стосунки між ними, перегук й діалог мистецтв, взаємовпливи, це не увесь перерахунок категорій щодо системного й глибокого вивчення взаємодії мистецтв, їх синкретизму, перетікання сенсів, емоцій, вражень від одного до іншого виду штуки. Пошуки дослідників у цих напрямках особливо активізувалися наприкінці ХХ століття та початку ХХI.

Наступне запитання до пані Наталії було…: «Література, музика, терен проживання (ландшафт), як впливають на творчість?». Мисткиня повідала наступне: «Живопис для мене – то одна з форм пізнання Світу, це провідник у світ духовної краси. Звісно, якщо людина цього прагне. Художник відображує дійсність крізь власне сприйняття усього, що його оточує, включно з радощами й бідами… Простий етюд – це пережиті емоції автора. Життя яким воно є, недосконале, та правдиве, справжнє… Любов до краси перетворює предметний світ в образи, виразні плями, так мислить митець. Досвід мені спочатку навіть заважає, але потім відкриває нові можливості для втілення ідей.

У Наталії Ставицької є монолог присвячений етюдам. Етюд (фр. etude – вивчення), художній твір, як правило, виконується з натури, частенько виконує допоміжну роль. Хоча, у сучасному образотворчому мистецтві може розглядатися як повноцінний твір.

Словесний етюд: «Етюди для мене – враження від побаченого, омріяного через власне сприйняття й художнє бачення, і, в мить художній подих емоційним рухом, кольоровим образом лунає на полотні. В етюдах розкривається суть дійсності, яка проникає в душу, розгортає відчуття у розмаїтті граней. Замріяність красою Природи надихає творити гармонійно – поетичну мелодику. Скриня душі наповнена чарівним світосприйняттям, завдяки виразним засобам промовляє до глядача. Кольорове тло, музика ліній, сяйво нескінченного простору, яке спонукає вдивлятися у співвідношення цілісного образу. Біле полотно як щось безмежне, як чиста дія, загадка, мить, і, наповнюється цей простір предметним світом, який об’єднується у виразні плями, з’являється щось духовне з поетичним змістом. Мальовничий етюд знаходиться у взаємозв’язку з сюжетом, предметно - тематичним змістом, де будується простір та освітлення середовища простору. Сприйняття колористичних особливостей натури або образів з уяви створюють спосіб виконання, наповнюють емоційним компонентом. На відчуттях народжується етюд, але в основі – методика виконання, осмислення малярської тканини, цілісність зображення збагачує звучання етюду. Свіжість першого враження у поєднанні з модулюванням форми відображає задуманий образ, спонукає рухатися вперед до нових щаблів майстерності».

Значна частина картин авторки пронизана поетичними мотивами…

«Чого чекаю я?
-Світанку.
Чого чекаю я?
-Травневого дощу…
Чого чекаю я?
-Земного квітування…
Чого чекаю я?
Симфонії весни…», - Євген Товстуха, лікар - фітотерапевт, народознавець, письменник.

Любов… Вона зближає нас із речами які ми любимо. Улюблені речі видаються необхідними, важко уявити життя без них, вони стають частиною людини.

Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет писав: «… Любов веде до розширення індивідуальності, яка поглинає інші речі, переплавляє їх в єдине ціле з нею. Такий зв'язок і таке взаємопроникнення примушують нас глибоко занурюватися у властивості того, що ми любимо.
…. Те, що є необхідним для об’єкта нашої любові, стає необхідним і для нас. Отак любов пов’язує одну річ з іншою, а все це поєднується і з нами, утворюючи засадничу структуру. Любов – це божий архітектор, що спустився на землю….».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).

На фото - картина Наталії Ставицької "Автопортрет".