ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.08 05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.

Борис Костиря
2025.07.07 21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо

Олександр Сушко
2025.07.07 13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!

І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,

Віктор Кучерук
2025.07.07 08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Козак Дума (1958) / Критика | Аналітика

 Дещо про розмаїття української мови та літературне невігластво

(роздуми)

Невігластво, за поданням ВТС сучасної української мови та рядом інших подібних видань, зводиться до відсутності знань, неосвіченості у якій-небудь галузі.
Невігластво – одно із розповсюджених явищ, які в останній час суттєво впливають на обличчя світу. Це негативне явище, що змінює людину в гіршу сторону. До того ж, чим далі – тим більше. Я б сказав, що останнім часом це явище, в силу певних чинників, стало просто хворобою українського суспільства. До прикладу, мене завжди дивувало, як це так сталося, що в Україні, яка мала чотири ВУЗи і один технікум, де готували правознавців, після здобуття незалежності, за незначний проміжок часу, кількість таких закладів збільшилась в десятки, а то і сотні разів. Звідки взялася така кількість викладачів, відповідна матеріально-технічна база тощо?
Не в меншій мірі це стосувалося й інших популярних у свій час професій, зокрема, економістів, медиків, спеціалістів в області електроніки та комп’ютерної техніки, менеджменту різних напрямків і т.п. Як говориться, є потреба – будуть і пропозиції. Питання лише в їх рівні чи якості. Відповідні навчальні заклади стали рости – як гриби після дощу в теплу погоду! На базі ПТУ створювалися технікуми, останні переходили в статус інститутів, ті в свою чергу ставали університетами і академіями. До речі, одним із формальних проявів невігластва у цьому процесі було і те, що у Європі та країнах Америки академії готують фахівців середньо-спеціального рівня, це перший ступінь для здобуття вищої освіти. Тобто це те, що раніше у нас називалось технічною освітою (не плутати з професійною, яку давали ПТУ), щось на кшталт нинішніх докторів філософії…
Наведені процеси не оминули і нашу літературу, а також головну «кузню її кадрів» – педагогічний сектор. Сьогодні я хочу зупинитися саме на цьому негативному явищі в сучасній українській літературі, зокрема у поезії.
Але взяти в руку не гусяче перо (може хтось пам’ятає рубрику «Страшне перо не в гусака» гумористичного журналу «Перець») мене підштовхнуло не тільки засилля поезії і прози в нашому житті, в першу чергу завдяки доступності інтернету. Дивує, що це негативне явище не оминуло і осіб, які пишуть на пристойному, а то і досить високому, рівні, особливо членів… НСПУ.
Зокрема, кілька років тому один із дипломованих представників національного літературного цеху, твори якого в одній із соціальних мереж я читав із задоволенням, безапеляційно написав, що слово «вірші» (називний відмінок, множина) правильно вживається з наголосом лише на перший його склад. Оскільки я, серед своїх трьох, не маю вищої філологічної освіти, і за кілька десятків років «графоманства» звик послуговуватися відповідною науковою та довідковою літературою, цього разу вимушений був поступити аналогічно. Ретельно проштудіювавши більше десятка різних словників та інших наукових джерел, я тільки підтвердив свою упевненість в тому, що в житті все-таки бувають різні варіанти.
Справа в тому, що українська мова – багата мова в буквальному сенсі цього слова. Вона не тільки гарна, милозвучна, барвиста, кольорова, але ще і багата своїми синонімами, алегоріями, метафорами, словоформами та іншими літературними засобами (інструментами). В нашому випадку не потрібно якихось визначних навичок, виключних знань чи десятилітнього досвіду, аби вирішити це питання. Достатньо відкрити відповідний словник (а краще кілька) і уважно подивитися. Якби автор того допису, мабуть через свою самовпевненість, не переоцінив свої фундаментальні знання в області української філології і зробив те саме (хоча би після мого коментаря до його посту у вигляді скріншоту належної сторінки одного із таких словників, то можливо і не став би через кілька років, та ще й з нагоди Міжнародного дня поезії, публікувати свій новий повчальний опус «для поетів» стосовно того, як правильно ставити наголос у слові «вірші».
Але давайте спробуємо спільно розібратися, як же правильно ставити ті кляті наголоси в одному із ключових слів поетичного жанру.
Як професійний правознавець з 35-літнім стажем, я надаю перевагу речовим, письмовим чи аналогічним об’єктивним доказам перед свідченням навіть очевидців, а не те що якихось опосередкованих свідків. Тому пропоную і цього разу звернутися до тих же наукових видань, зокрема словників української мови.
Справа в тому, що в нашій мові існує принаймні дві назви одного поняття (поетичного твору), яке ми звикли називати віршем. Щось на зразок «пан» і «пані». Тобто виявляється, що сучасний ВІРШ (слово чоловічого роду) має свого пращура – ВІРШУ (слово жіночого роду)! Іншими словами – це синоніми. Звідси у множині для пані «вірші» наголос припадає на перший склад, а для пана «вірша» – відповідно на другий. Але з незрозумілих причин маститий пан-графоман все це ліпить докупи і використовує в називному відмінку множини в якості наголосу іменника «вірш» (чоловічого роду) – наголос іменника «вірша» (жіночого роду) у множині… Ось вам і своєрідний «новотвір»! На мій погляд безпідставний, суперечливий і вульгарний (див. скріншоти із одного з першоджерел у моєму коментарі до цієї статті).
Не знаю точно, як воно так сталося, що з часом чоловіче начало цього слова подолало жіноче, але останнє у деяких представників народу залишилося десь у підсвідомості (навіть всупереч тривалій і кривавій московизації української мови). Про останнє свідчать кволі заперечення окремих читачів у коментарях до гнівного посту дипломованого фахівця, що вони інколи у своїх творах наголос у слові «вірші» ставлять «неправильно», для милозвучності (підозрюю, що для рими). В той же час мене дивує те, що ці особи не відкрили словника, про існування якого, на моє переконання, вони знають напевно, і не перевірили відповідну інформацію, аби підкріпити наукою свої літературні творіння. Скоріш за все, це відголоски того ж невігластва, але уже так би мовити в пасивній формі. На жаль…
Аби уникнути закидів на кшталт, що це поодинокий випадок, наведу інший приклад із подібних дописів цього ж автора. Зокрема, в одному з них він наголошує, що слово «біль» – це іменник чоловічого роду, а тому при вживанні потрібно правильно ставити закінчення у відповідних його відмінках. Але ж якби майстер слова не понадіявся лише на свої знання, а перед публікуванням такого повчального допису відкрив словник (а це буквально 10-20 секунд роботи), то він би цілком несподівано для себе виявив, що слово «біль» буває як чоловічого, так і жіночого роду (а якщо вже бути зовсім точним, то – то зовсім різні слова).
Так, той же, найбільш шанований особисто мною, але не виключно, ВТС сучасної української мови містить аж три значення цього терміну!
Зокрема:
I. Біль (род. відмінок – болю, ім. чол. роду): Відчуття фізичного страждання; своєрідний психофізіологічний стан людини, який проявляється в неприємному, гнітючому, інколи нестерпному відчутті; відчуття прикрості, образи, смутку. Клінічний біль – біль, що виникає внаслідок хвороби, травми, хірургічної операції тощо. Хронічний біль – глибокий, тривалий біль, що його не можна усунути.
II. Біль (род. відмінок – болі, ім. жін. роду): Білі нитки, біла пряжа. Яскраво-білий колір, білість.
III. Біль (род. відмінок – болі, ім. жін. роду): Біла іржа – хвороба хрестоцвітих, що спричиняє появу білих блискучих плям на листках, стеблах, квітках і плодах рослини.
Ось так і виходить, що «болі» бувають також різними і не лише за ступенем, тривалості та інтенсивності, але і за формами та родовою приналежністю цього слова.
Не дарма ж ще Сократ сказав: «Я знаю, що нічого не знаю». А завершити цей допис хочу деякими цитатами з народної мудрості наших предків, зокрема: «Вчитися – ніколи не пізно і нікому не зась», «Повторення – це матір навчання». Можливо саме це мав на увазі великий Тарас Шевченко, коли писав: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя».

Козак Дума

26.03.2025, СВ-ФН





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-03-26 12:00:14
Переглядів сторінки твору 276
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.997 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.969 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.07.07 15:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2025-03-27 15:17:40 ]
Добре, що ви не байдужі до подібних тем.
Особисто я теж використовую і жіночу, і чоловічу форми поняття вірш (чол) і вірша (жін).
І нічого, без дискомфорту. )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2025-03-27 15:22:54 ]

***
Здіймав поетто патос "вІрші"
і не терпів м'яке "віршІ"
так і стирчав - без того сексу
в душі


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Козак Дума (Л.П./Л.П.) [ 2025-03-27 17:37:25 ]
Дякую за розуміння і підтримку)