Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Критика | Аналітика
Дещо про розмаїття української мови та літературне невігластво
Невігластво – одно із розповсюджених явищ, які в останній час суттєво впливають на обличчя світу. Це негативне явище, що змінює людину в гіршу сторону. До того ж, чим далі – тим більше. Я б сказав, що останнім часом це явище, в силу певних чинників, стало просто хворобою українського суспільства. До прикладу, мене завжди дивувало, як це так сталося, що в Україні, яка мала чотири ВУЗи і один технікум, де готували правознавців, після здобуття незалежності, за незначний проміжок часу, кількість таких закладів збільшилась в десятки, а то і сотні разів. Звідки взялася така кількість викладачів, відповідна матеріально-технічна база тощо?
Не в меншій мірі це стосувалося й інших популярних у свій час професій, зокрема, економістів, медиків, спеціалістів в області електроніки та комп’ютерної техніки, менеджменту різних напрямків і т.п. Як говориться, є потреба – будуть і пропозиції. Питання лише в їх рівні чи якості. Відповідні навчальні заклади стали рости – як гриби після дощу в теплу погоду! На базі ПТУ створювалися технікуми, останні переходили в статус інститутів, ті в свою чергу ставали університетами і академіями. До речі, одним із формальних проявів невігластва у цьому процесі було і те, що у Європі та країнах Америки академії готують фахівців середньо-спеціального рівня, це перший ступінь для здобуття вищої освіти. Тобто це те, що раніше у нас називалось технічною освітою (не плутати з професійною, яку давали ПТУ), щось на кшталт нинішніх докторів філософії…
Наведені процеси не оминули і нашу літературу, а також головну «кузню її кадрів» – педагогічний сектор. Сьогодні я хочу зупинитися саме на цьому негативному явищі в сучасній українській літературі, зокрема у поезії.
Але взяти в руку не гусяче перо (може хтось пам’ятає рубрику «Страшне перо не в гусака» гумористичного журналу «Перець») мене підштовхнуло не тільки засилля поезії і прози в нашому житті, в першу чергу завдяки доступності інтернету. Дивує, що це негативне явище не оминуло і осіб, які пишуть на пристойному, а то і досить високому, рівні, особливо членів… НСПУ.
Зокрема, кілька років тому один із дипломованих представників національного літературного цеху, твори якого в одній із соціальних мереж я читав із задоволенням, безапеляційно написав, що слово «вірші» (називний відмінок, множина) правильно вживається з наголосом лише на перший його склад. Оскільки я, серед своїх трьох, не маю вищої філологічної освіти, і за кілька десятків років «графоманства» звик послуговуватися відповідною науковою та довідковою літературою, цього разу вимушений був поступити аналогічно. Ретельно проштудіювавши більше десятка різних словників та інших наукових джерел, я тільки підтвердив свою упевненість в тому, що в житті все-таки бувають різні варіанти.
Справа в тому, що українська мова – багата мова в буквальному сенсі цього слова. Вона не тільки гарна, милозвучна, барвиста, кольорова, але ще і багата своїми синонімами, алегоріями, метафорами, словоформами та іншими літературними засобами (інструментами). В нашому випадку не потрібно якихось визначних навичок, виключних знань чи десятилітнього досвіду, аби вирішити це питання. Достатньо відкрити відповідний словник (а краще кілька) і уважно подивитися. Якби автор того допису, мабуть через свою самовпевненість, не переоцінив свої фундаментальні знання в області української філології і зробив те саме (хоча би після мого коментаря до його посту у вигляді скріншоту належної сторінки одного із таких словників, то можливо і не став би через кілька років, та ще й з нагоди Міжнародного дня поезії, публікувати свій новий повчальний опус «для поетів» стосовно того, як правильно ставити наголос у слові «вірші».
Але давайте спробуємо спільно розібратися, як же правильно ставити ті кляті наголоси в одному із ключових слів поетичного жанру.
Як професійний правознавець з 35-літнім стажем, я надаю перевагу речовим, письмовим чи аналогічним об’єктивним доказам перед свідченням навіть очевидців, а не те що якихось опосередкованих свідків. Тому пропоную і цього разу звернутися до тих же наукових видань, зокрема словників української мови.
Справа в тому, що в нашій мові існує принаймні дві назви одного поняття (поетичного твору), яке ми звикли називати віршем. Щось на зразок «пан» і «пані». Тобто виявляється, що сучасний ВІРШ (слово чоловічого роду) має свого пращура – ВІРШУ (слово жіночого роду)! Іншими словами – це синоніми. Звідси у множині для пані «вірші» наголос припадає на перший склад, а для пана «вірша» – відповідно на другий. Але з незрозумілих причин маститий пан-графоман все це ліпить докупи і використовує в називному відмінку множини в якості наголосу іменника «вірш» (чоловічого роду) – наголос іменника «вірша» (жіночого роду) у множині… Ось вам і своєрідний «новотвір»! На мій погляд безпідставний, суперечливий і вульгарний (див. скріншоти із одного з першоджерел у моєму коментарі до цієї статті).
Не знаю точно, як воно так сталося, що з часом чоловіче начало цього слова подолало жіноче, але останнє у деяких представників народу залишилося десь у підсвідомості (навіть всупереч тривалій і кривавій московизації української мови). Про останнє свідчать кволі заперечення окремих читачів у коментарях до гнівного посту дипломованого фахівця, що вони інколи у своїх творах наголос у слові «вірші» ставлять «неправильно», для милозвучності (підозрюю, що для рими). В той же час мене дивує те, що ці особи не відкрили словника, про існування якого, на моє переконання, вони знають напевно, і не перевірили відповідну інформацію, аби підкріпити наукою свої літературні творіння. Скоріш за все, це відголоски того ж невігластва, але уже так би мовити в пасивній формі. На жаль…
Аби уникнути закидів на кшталт, що це поодинокий випадок, наведу інший приклад із подібних дописів цього ж автора. Зокрема, в одному з них він наголошує, що слово «біль» – це іменник чоловічого роду, а тому при вживанні потрібно правильно ставити закінчення у відповідних його відмінках. Але ж якби майстер слова не понадіявся лише на свої знання, а перед публікуванням такого повчального допису відкрив словник (а це буквально 10-20 секунд роботи), то він би цілком несподівано для себе виявив, що слово «біль» буває як чоловічого, так і жіночого роду (а якщо вже бути зовсім точним, то – то зовсім різні слова).
Так, той же, найбільш шанований особисто мною, але не виключно, ВТС сучасної української мови містить аж три значення цього терміну!
Зокрема:
I. Біль (род. відмінок – болю, ім. чол. роду): Відчуття фізичного страждання; своєрідний психофізіологічний стан людини, який проявляється в неприємному, гнітючому, інколи нестерпному відчутті; відчуття прикрості, образи, смутку. Клінічний біль – біль, що виникає внаслідок хвороби, травми, хірургічної операції тощо. Хронічний біль – глибокий, тривалий біль, що його не можна усунути.
II. Біль (род. відмінок – болі, ім. жін. роду): Білі нитки, біла пряжа. Яскраво-білий колір, білість.
III. Біль (род. відмінок – болі, ім. жін. роду): Біла іржа – хвороба хрестоцвітих, що спричиняє появу білих блискучих плям на листках, стеблах, квітках і плодах рослини.
Ось так і виходить, що «болі» бувають також різними і не лише за ступенем, тривалості та інтенсивності, але і за формами та родовою приналежністю цього слова.
Не дарма ж ще Сократ сказав: «Я знаю, що нічого не знаю». А завершити цей допис хочу деякими цитатами з народної мудрості наших предків, зокрема: «Вчитися – ніколи не пізно і нікому не зась», «Повторення – це матір навчання». Можливо саме це мав на увазі великий Тарас Шевченко, коли писав: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя».
Козак Дума
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дещо про розмаїття української мови та літературне невігластво
(роздуми)
Невігластво, за поданням ВТС сучасної української мови та рядом інших подібних видань, зводиться до відсутності знань, неосвіченості у якій-небудь галузі.
Невігластво – одно із розповсюджених явищ, які в останній час суттєво впливають на обличчя світу. Це негативне явище, що змінює людину в гіршу сторону. До того ж, чим далі – тим більше. Я б сказав, що останнім часом це явище, в силу певних чинників, стало просто хворобою українського суспільства. До прикладу, мене завжди дивувало, як це так сталося, що в Україні, яка мала чотири ВУЗи і один технікум, де готували правознавців, після здобуття незалежності, за незначний проміжок часу, кількість таких закладів збільшилась в десятки, а то і сотні разів. Звідки взялася така кількість викладачів, відповідна матеріально-технічна база тощо?
Не в меншій мірі це стосувалося й інших популярних у свій час професій, зокрема, економістів, медиків, спеціалістів в області електроніки та комп’ютерної техніки, менеджменту різних напрямків і т.п. Як говориться, є потреба – будуть і пропозиції. Питання лише в їх рівні чи якості. Відповідні навчальні заклади стали рости – як гриби після дощу в теплу погоду! На базі ПТУ створювалися технікуми, останні переходили в статус інститутів, ті в свою чергу ставали університетами і академіями. До речі, одним із формальних проявів невігластва у цьому процесі було і те, що у Європі та країнах Америки академії готують фахівців середньо-спеціального рівня, це перший ступінь для здобуття вищої освіти. Тобто це те, що раніше у нас називалось технічною освітою (не плутати з професійною, яку давали ПТУ), щось на кшталт нинішніх докторів філософії…
Наведені процеси не оминули і нашу літературу, а також головну «кузню її кадрів» – педагогічний сектор. Сьогодні я хочу зупинитися саме на цьому негативному явищі в сучасній українській літературі, зокрема у поезії.
Але взяти в руку не гусяче перо (може хтось пам’ятає рубрику «Страшне перо не в гусака» гумористичного журналу «Перець») мене підштовхнуло не тільки засилля поезії і прози в нашому житті, в першу чергу завдяки доступності інтернету. Дивує, що це негативне явище не оминуло і осіб, які пишуть на пристойному, а то і досить високому, рівні, особливо членів… НСПУ.
Зокрема, кілька років тому один із дипломованих представників національного літературного цеху, твори якого в одній із соціальних мереж я читав із задоволенням, безапеляційно написав, що слово «вірші» (називний відмінок, множина) правильно вживається з наголосом лише на перший його склад. Оскільки я, серед своїх трьох, не маю вищої філологічної освіти, і за кілька десятків років «графоманства» звик послуговуватися відповідною науковою та довідковою літературою, цього разу вимушений був поступити аналогічно. Ретельно проштудіювавши більше десятка різних словників та інших наукових джерел, я тільки підтвердив свою упевненість в тому, що в житті все-таки бувають різні варіанти.
Справа в тому, що українська мова – багата мова в буквальному сенсі цього слова. Вона не тільки гарна, милозвучна, барвиста, кольорова, але ще і багата своїми синонімами, алегоріями, метафорами, словоформами та іншими літературними засобами (інструментами). В нашому випадку не потрібно якихось визначних навичок, виключних знань чи десятилітнього досвіду, аби вирішити це питання. Достатньо відкрити відповідний словник (а краще кілька) і уважно подивитися. Якби автор того допису, мабуть через свою самовпевненість, не переоцінив свої фундаментальні знання в області української філології і зробив те саме (хоча би після мого коментаря до його посту у вигляді скріншоту належної сторінки одного із таких словників, то можливо і не став би через кілька років, та ще й з нагоди Міжнародного дня поезії, публікувати свій новий повчальний опус «для поетів» стосовно того, як правильно ставити наголос у слові «вірші».
Але давайте спробуємо спільно розібратися, як же правильно ставити ті кляті наголоси в одному із ключових слів поетичного жанру.
Як професійний правознавець з 35-літнім стажем, я надаю перевагу речовим, письмовим чи аналогічним об’єктивним доказам перед свідченням навіть очевидців, а не те що якихось опосередкованих свідків. Тому пропоную і цього разу звернутися до тих же наукових видань, зокрема словників української мови.
Справа в тому, що в нашій мові існує принаймні дві назви одного поняття (поетичного твору), яке ми звикли називати віршем. Щось на зразок «пан» і «пані». Тобто виявляється, що сучасний ВІРШ (слово чоловічого роду) має свого пращура – ВІРШУ (слово жіночого роду)! Іншими словами – це синоніми. Звідси у множині для пані «вірші» наголос припадає на перший склад, а для пана «вірша» – відповідно на другий. Але з незрозумілих причин маститий пан-графоман все це ліпить докупи і використовує в називному відмінку множини в якості наголосу іменника «вірш» (чоловічого роду) – наголос іменника «вірша» (жіночого роду) у множині… Ось вам і своєрідний «новотвір»! На мій погляд безпідставний, суперечливий і вульгарний (див. скріншоти із одного з першоджерел у моєму коментарі до цієї статті).
Не знаю точно, як воно так сталося, що з часом чоловіче начало цього слова подолало жіноче, але останнє у деяких представників народу залишилося десь у підсвідомості (навіть всупереч тривалій і кривавій московизації української мови). Про останнє свідчать кволі заперечення окремих читачів у коментарях до гнівного посту дипломованого фахівця, що вони інколи у своїх творах наголос у слові «вірші» ставлять «неправильно», для милозвучності (підозрюю, що для рими). В той же час мене дивує те, що ці особи не відкрили словника, про існування якого, на моє переконання, вони знають напевно, і не перевірили відповідну інформацію, аби підкріпити наукою свої літературні творіння. Скоріш за все, це відголоски того ж невігластва, але уже так би мовити в пасивній формі. На жаль…
Аби уникнути закидів на кшталт, що це поодинокий випадок, наведу інший приклад із подібних дописів цього ж автора. Зокрема, в одному з них він наголошує, що слово «біль» – це іменник чоловічого роду, а тому при вживанні потрібно правильно ставити закінчення у відповідних його відмінках. Але ж якби майстер слова не понадіявся лише на свої знання, а перед публікуванням такого повчального допису відкрив словник (а це буквально 10-20 секунд роботи), то він би цілком несподівано для себе виявив, що слово «біль» буває як чоловічого, так і жіночого роду (а якщо вже бути зовсім точним, то – то зовсім різні слова).
Так, той же, найбільш шанований особисто мною, але не виключно, ВТС сучасної української мови містить аж три значення цього терміну!
Зокрема:
I. Біль (род. відмінок – болю, ім. чол. роду): Відчуття фізичного страждання; своєрідний психофізіологічний стан людини, який проявляється в неприємному, гнітючому, інколи нестерпному відчутті; відчуття прикрості, образи, смутку. Клінічний біль – біль, що виникає внаслідок хвороби, травми, хірургічної операції тощо. Хронічний біль – глибокий, тривалий біль, що його не можна усунути.
II. Біль (род. відмінок – болі, ім. жін. роду): Білі нитки, біла пряжа. Яскраво-білий колір, білість.
III. Біль (род. відмінок – болі, ім. жін. роду): Біла іржа – хвороба хрестоцвітих, що спричиняє появу білих блискучих плям на листках, стеблах, квітках і плодах рослини.
Ось так і виходить, що «болі» бувають також різними і не лише за ступенем, тривалості та інтенсивності, але і за формами та родовою приналежністю цього слова.
Не дарма ж ще Сократ сказав: «Я знаю, що нічого не знаю». А завершити цей допис хочу деякими цитатами з народної мудрості наших предків, зокрема: «Вчитися – ніколи не пізно і нікому не зась», «Повторення – це матір навчання». Можливо саме це мав на увазі великий Тарас Шевченко, коли писав: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя».
Козак Дума
26.03.2025, СВ-ФН
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
