Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Як почалася ця страшна війна,
Я все іще наївно сподівався,
Що, коли б ворог врешті-решт дізнався,
Якою є кривавою вона,
Коли загине з десять тисяч їх,
Вони тоді, нарешті схаменуться,
Щоб швидше до Московії вернуться.
Бо ж на убій ітиме лише псих.
Та час минав. Десятки тисяч вже
Лягли у чорнозем. Війна ж тривала.
Вже й сотні тисяч чорноземом стали.
І я тоді задумався: «Невже
У них немає тяги до життя?
Чи ж то у них така людська порода?
Слова згадались: «Баби ще народять!»
Аби з тим розібратись до пуття,
Історію Московії пройшов.
Не всю. Останні може сотню років.
Побачив крові чималі потоки
І там, здається, відповідь знайшов.
Ні, звісно, жити хочуть москалі.
Та за віки в жебрацтві і запоях,
Москаль зробивсь звіри́ною такою,
Що гірше і не знайдеш на землі.
Покірні владі, наче ті раби,
Вони готові йти і убивати.
Чи «інородців» на погибель гнати,
Їх трупами прикритися аби.
Згадавсь одразу сорок третій рік,
Як «наші» за Дніпро переправлялись,
Узяти скоро Київ сподівались.
Не всім вдалось дістатись на той бік.
Багато потонуло у Дніпрі.
А ті, які до Букрина дістались,
Пробитися на захід намагались,
Хоч німці вже змогли о тій порі
Укріплення по фронту збудувати.
Кинджальним зустрічали їх вогнем.
Командування все одно жене,
Аби оті укріплення прорвати.
Там стільки їх під тим вогнем лягло,
На сотні тисяч на плацдармі тому.
Та москалі все гнали без утоми,
Наказано бо із Москви було.
Говорять, навіть, німцям довелось
Шпиталь психіатричний збудувати
І кулеметників у ньому лікувати –
Бо стільки люду вбити їм прийшлось,
Що сходили із розуму вони…
А москалі «своїх», бач, не жаліли.
Там братська величезная могила,
Як пам‘ятник безумної війни.
Чи ж комуністи так народ змогли
Ідеями своїми отруїти,
Бо ж люди не спроможні зрозуміти,
Що вони тупо на убій ішли?
Але, бач, ні. У Першу світову,
Ще за царя, як з німцем воювали,
Людей так само на погибель гнали,
В запасі силу маючи живу,
Але набоїв і снарядів мало.
Наказ такий з генштабу надійшов:
Солдат з багнетом щоб в атаку йшов.
Тоді якраз вони Перемишль брали.
Лише за тиждень двадцять два рази
Солдати піднімалися в атаку.
Австрійці шматували їх усяко.
З гарматно-кулеметної грози
Полками там лягали москалі.
Але другі полки слідом ступали,
Поки ті всі набої розстріляли.
По трупах, що зостались на землі,
Ввійшли в Перемишль москалі тоді.
Про перемогу на весь світ трубили.
При тому стільки люду загубили.
А всі ж були гарячі, молоді.
Народ для влади – «м‘ясо» на війні.
Хоч вони трупом встелять Україну
Та гнатимуть, аж доки й всі загинуть.
А ще, коли їх «фюрер» знавіснів…
У них других, щоправда й не бува.
Їм все б з колін «Расєю» піднімати.
Хоч вона п’яна не спроможна встати.
А в світу, як з похмілля голова.
Я все іще наївно сподівався,
Що, коли б ворог врешті-решт дізнався,
Якою є кривавою вона,
Коли загине з десять тисяч їх,
Вони тоді, нарешті схаменуться,
Щоб швидше до Московії вернуться.
Бо ж на убій ітиме лише псих.
Та час минав. Десятки тисяч вже
Лягли у чорнозем. Війна ж тривала.
Вже й сотні тисяч чорноземом стали.
І я тоді задумався: «Невже
У них немає тяги до життя?
Чи ж то у них така людська порода?
Слова згадались: «Баби ще народять!»
Аби з тим розібратись до пуття,
Історію Московії пройшов.
Не всю. Останні може сотню років.
Побачив крові чималі потоки
І там, здається, відповідь знайшов.
Ні, звісно, жити хочуть москалі.
Та за віки в жебрацтві і запоях,
Москаль зробивсь звіри́ною такою,
Що гірше і не знайдеш на землі.
Покірні владі, наче ті раби,
Вони готові йти і убивати.
Чи «інородців» на погибель гнати,
Їх трупами прикритися аби.
Згадавсь одразу сорок третій рік,
Як «наші» за Дніпро переправлялись,
Узяти скоро Київ сподівались.
Не всім вдалось дістатись на той бік.
Багато потонуло у Дніпрі.
А ті, які до Букрина дістались,
Пробитися на захід намагались,
Хоч німці вже змогли о тій порі
Укріплення по фронту збудувати.
Кинджальним зустрічали їх вогнем.
Командування все одно жене,
Аби оті укріплення прорвати.
Там стільки їх під тим вогнем лягло,
На сотні тисяч на плацдармі тому.
Та москалі все гнали без утоми,
Наказано бо із Москви було.
Говорять, навіть, німцям довелось
Шпиталь психіатричний збудувати
І кулеметників у ньому лікувати –
Бо стільки люду вбити їм прийшлось,
Що сходили із розуму вони…
А москалі «своїх», бач, не жаліли.
Там братська величезная могила,
Як пам‘ятник безумної війни.
Чи ж комуністи так народ змогли
Ідеями своїми отруїти,
Бо ж люди не спроможні зрозуміти,
Що вони тупо на убій ішли?
Але, бач, ні. У Першу світову,
Ще за царя, як з німцем воювали,
Людей так само на погибель гнали,
В запасі силу маючи живу,
Але набоїв і снарядів мало.
Наказ такий з генштабу надійшов:
Солдат з багнетом щоб в атаку йшов.
Тоді якраз вони Перемишль брали.
Лише за тиждень двадцять два рази
Солдати піднімалися в атаку.
Австрійці шматували їх усяко.
З гарматно-кулеметної грози
Полками там лягали москалі.
Але другі полки слідом ступали,
Поки ті всі набої розстріляли.
По трупах, що зостались на землі,
Ввійшли в Перемишль москалі тоді.
Про перемогу на весь світ трубили.
При тому стільки люду загубили.
А всі ж були гарячі, молоді.
Народ для влади – «м‘ясо» на війні.
Хоч вони трупом встелять Україну
Та гнатимуть, аж доки й всі загинуть.
А ще, коли їх «фюрер» знавіснів…
У них других, щоправда й не бува.
Їм все б з колін «Расєю» піднімати.
Хоч вона п’яна не спроможна встати.
А в світу, як з похмілля голова.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
