Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Як почалася ця страшна війна,
Я все іще наївно сподівався,
Що, коли б ворог врешті-решт дізнався,
Якою є кривавою вона,
Коли загине з десять тисяч їх,
Вони тоді, нарешті схаменуться,
Щоб швидше до Московії вернуться.
Бо ж на убій ітиме лише псих.
Та час минав. Десятки тисяч вже
Лягли у чорнозем. Війна ж тривала.
Вже й сотні тисяч чорноземом стали.
І я тоді задумався: «Невже
У них немає тяги до життя?
Чи ж то у них така людська порода?
Слова згадались: «Баби ще народять!»
Аби з тим розібратись до пуття,
Історію Московії пройшов.
Не всю. Останні може сотню років.
Побачив крові чималі потоки
І там, здається, відповідь знайшов.
Ні, звісно, жити хочуть москалі.
Та за віки в жебрацтві і запоях,
Москаль зробивсь звіри́ною такою,
Що гірше і не знайдеш на землі.
Покірні владі, наче ті раби,
Вони готові йти і убивати.
Чи «інородців» на погибель гнати,
Їх трупами прикритися аби.
Згадавсь одразу сорок третій рік,
Як «наші» за Дніпро переправлялись,
Узяти скоро Київ сподівались.
Не всім вдалось дістатись на той бік.
Багато потонуло у Дніпрі.
А ті, які до Букрина дістались,
Пробитися на захід намагались,
Хоч німці вже змогли о тій порі
Укріплення по фронту збудувати.
Кинджальним зустрічали їх вогнем.
Командування все одно жене,
Аби оті укріплення прорвати.
Там стільки їх під тим вогнем лягло,
На сотні тисяч на плацдармі тому.
Та москалі все гнали без утоми,
Наказано бо із Москви було.
Говорять, навіть, німцям довелось
Шпиталь психіатричний збудувати
І кулеметників у ньому лікувати –
Бо стільки люду вбити їм прийшлось,
Що сходили із розуму вони…
А москалі «своїх», бач, не жаліли.
Там братська величезная могила,
Як пам‘ятник безумної війни.
Чи ж комуністи так народ змогли
Ідеями своїми отруїти,
Бо ж люди не спроможні зрозуміти,
Що вони тупо на убій ішли?
Але, бач, ні. У Першу світову,
Ще за царя, як з німцем воювали,
Людей так само на погибель гнали,
В запасі силу маючи живу,
Але набоїв і снарядів мало.
Наказ такий з генштабу надійшов:
Солдат з багнетом щоб в атаку йшов.
Тоді якраз вони Перемишль брали.
Лише за тиждень двадцять два рази
Солдати піднімалися в атаку.
Австрійці шматували їх усяко.
З гарматно-кулеметної грози
Полками там лягали москалі.
Але другі полки слідом ступали,
Поки ті всі набої розстріляли.
По трупах, що зостались на землі,
Ввійшли в Перемишль москалі тоді.
Про перемогу на весь світ трубили.
При тому стільки люду загубили.
А всі ж були гарячі, молоді.
Народ для влади – «м‘ясо» на війні.
Хоч вони трупом встелять Україну
Та гнатимуть, аж доки й всі загинуть.
А ще, коли їх «фюрер» знавіснів…
У них других, щоправда й не бува.
Їм все б з колін «Расєю» піднімати.
Хоч вона п’яна не спроможна встати.
А в світу, як з похмілля голова.
Я все іще наївно сподівався,
Що, коли б ворог врешті-решт дізнався,
Якою є кривавою вона,
Коли загине з десять тисяч їх,
Вони тоді, нарешті схаменуться,
Щоб швидше до Московії вернуться.
Бо ж на убій ітиме лише псих.
Та час минав. Десятки тисяч вже
Лягли у чорнозем. Війна ж тривала.
Вже й сотні тисяч чорноземом стали.
І я тоді задумався: «Невже
У них немає тяги до життя?
Чи ж то у них така людська порода?
Слова згадались: «Баби ще народять!»
Аби з тим розібратись до пуття,
Історію Московії пройшов.
Не всю. Останні може сотню років.
Побачив крові чималі потоки
І там, здається, відповідь знайшов.
Ні, звісно, жити хочуть москалі.
Та за віки в жебрацтві і запоях,
Москаль зробивсь звіри́ною такою,
Що гірше і не знайдеш на землі.
Покірні владі, наче ті раби,
Вони готові йти і убивати.
Чи «інородців» на погибель гнати,
Їх трупами прикритися аби.
Згадавсь одразу сорок третій рік,
Як «наші» за Дніпро переправлялись,
Узяти скоро Київ сподівались.
Не всім вдалось дістатись на той бік.
Багато потонуло у Дніпрі.
А ті, які до Букрина дістались,
Пробитися на захід намагались,
Хоч німці вже змогли о тій порі
Укріплення по фронту збудувати.
Кинджальним зустрічали їх вогнем.
Командування все одно жене,
Аби оті укріплення прорвати.
Там стільки їх під тим вогнем лягло,
На сотні тисяч на плацдармі тому.
Та москалі все гнали без утоми,
Наказано бо із Москви було.
Говорять, навіть, німцям довелось
Шпиталь психіатричний збудувати
І кулеметників у ньому лікувати –
Бо стільки люду вбити їм прийшлось,
Що сходили із розуму вони…
А москалі «своїх», бач, не жаліли.
Там братська величезная могила,
Як пам‘ятник безумної війни.
Чи ж комуністи так народ змогли
Ідеями своїми отруїти,
Бо ж люди не спроможні зрозуміти,
Що вони тупо на убій ішли?
Але, бач, ні. У Першу світову,
Ще за царя, як з німцем воювали,
Людей так само на погибель гнали,
В запасі силу маючи живу,
Але набоїв і снарядів мало.
Наказ такий з генштабу надійшов:
Солдат з багнетом щоб в атаку йшов.
Тоді якраз вони Перемишль брали.
Лише за тиждень двадцять два рази
Солдати піднімалися в атаку.
Австрійці шматували їх усяко.
З гарматно-кулеметної грози
Полками там лягали москалі.
Але другі полки слідом ступали,
Поки ті всі набої розстріляли.
По трупах, що зостались на землі,
Ввійшли в Перемишль москалі тоді.
Про перемогу на весь світ трубили.
При тому стільки люду загубили.
А всі ж були гарячі, молоді.
Народ для влади – «м‘ясо» на війні.
Хоч вони трупом встелять Україну
Та гнатимуть, аж доки й всі загинуть.
А ще, коли їх «фюрер» знавіснів…
У них других, щоправда й не бува.
Їм все б з колін «Расєю» піднімати.
Хоч вона п’яна не спроможна встати.
А в світу, як з похмілля голова.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
