Історія

Наталія

Нещодавно ми оселилися сімейний дім, де колись жила моя пробабуся. Моя пробабуся лікувала людей цілющими травами у князівському домі, інколи розповідала людям, що на них може очікувати: чи лихо якесь, чи щастя. Очікуване могло тягнутися з минулого й вприлати на теперешнє й майбутне. Повертаючись додому, вона заглядала в око підвіски, яке носила завжди на своїй шиї, бачачи духів у неї. Духи всесвіту направляли її, як допомогти той чи іншій людині. Наш дім стояв біля тихоі річки. Позаду будинку ліс. Вважалося священним домом. Залишиним від прабабосі. Дім дійсно був священним, вітав дух її у ньому, й пахло завжди свіжістю: запах стояв цілющих трав, який ходив за нею слідом. Ми в ньому живемо дуже щасливо. Взагалі щаслива полоса долі живе всередині неба, торкаючись нас: тепла погода супроводжувала наш щасливий шлях. Вночі зірки яскраво сяяли, радіючи щасливій долі. Але щось трапилося, він покинув мене. Зміни відбулися миттєво, навіть не встигла оговтатися. Залишившись на самоті. Вирішила, прогулюватися удень. Тиша гуляла деінде. Вона знала, що річка бунтує, коли щось станеться, ніби відчувала щось відбудеться. Гуляючи біля річки. Саме сьогодні Амага закохалася в цю денну тишу. Вона шепотіла: «давай просто мовчати». Інколи знаходилася біля річки до пізної ночі. Вже дома прокидаючись разом із сонцем. Сонячний день був світлим як ніколи. Виходячи на свіже повітря, водночас насолоджуючись світом тиші. Зненацька хмари перетворилися на тучі. Піднявся шумний вітер, полив пролевний дощ, змінюючись на град. Мені довелося покинути вже буйне місце. Зайшовши у будинок. Амага зачинила двері, загорнулася у тепле покривало, сівши на диван. Мацаючи кулон, якого не було на моїй шиї. Амулет мені наділа пробабуся, коли народилася. Її теж батьки назвали Амага. Рятівний підвісок до мого минулого зник. Через нього мені була відкрила гравітація. Розгубившись: не вже я загубила його, коли поверталася додому, подумала про себе я. Заспокоївшись Амага поважала, що це знак. Через мить хтось стукає в мої двері.
Спочатку мене злякало невідоме мені стуканея за дверима, оскільки я не очікувала жодної компанії після того, як пішов від мене мій коханий чоловік – вона повільно попрямувала до фортепіано. Сівши за рояль, заграла тиха мелодія моїми пальцями. Ця мелодія лікувала будь - яку душу. Тихих звуків чутно не було раптово прерервалися - пролунав ще один стукіт голосніший і сильніший, ніж раніше. Вона перестала грати на фортепіано, невитримавши, Амага підійшла до вікна. Розглядаючи, що відбувається за межами дому, неподалік від берега, хоча важко було розгледіти когось в суцільній темряві, вперто дивлячись заради того, щоб знайти того, хто стукає у двері:
«Хто б це міг бути? Хто це?», - Амага запитувала сама себе подумки.
За дверима ні душу. Вона підійшла до каміна. Він жив у гостьовій кімнаті всередині домашнього вогнища. Теплий вогонь теж має силу заспокоїти.
Раптом я почула голос. Він вразив мене, вразивши кожен нерв, коли блискавка пробігла по всьому моєму тілу. Цей відвідувач викликав тиху бурю. Підійшовши до ванної кімнати, тремтячись від страху. Амага відкрила двері ванної кімнати, набравши воду у умивальник, побачивши її мої вагання опанувалися в мені. Почувши, що невідомий гучніше щось сказав, я вийшла з ванної й підійшла до вхідних дверей. Я вже поставила руку на дверну ручку, в цей момень хутко грім прокотився по тілу, як мурахи з’являються по всьому тілу, коли він постукав ще раз, я насмілилася відчинити двері незнайомцю. Він вперто продовжував стукати. Натиснувши на дверну ручку. Ще не встигла відчинити почувши: «Я кохаю тебе, я просто подумав, що ти повиненна знати... Я не міг просто подзвонити тобі... мені захотілося висловитися зараз. Саме таким способом, подумавши, що ти зрозумієш мене».
Відчинивши двері, почувшому знайомому голосу, заради того, щоб побачити коханого чоловіка. Його присутність неочікуваний подарунок для мене, його любов до мене приз. Цей тихий шторм, який стався, був чудовим сюрпризом. Впустивши його до своєї оселі. Напоїла гарячим чаєм та пригостила їжею. Коли Магамір зігрівся, ми цілу ніч розмовляли. Обговорювали щасливі моменти, які поступово змінилися на похмурі дні. Ми вирішили жити знову разом. Цього разу щасливих днів було занадто мало, поступово перетворилися на скандали й сварки. Він мені став просто нецікавою й відчуженою людиною. Більше часу проводила сама на природі. Навіть не хотілося повертатися до Амагиного дому. Поки він не полишить мене, як колись. Одного вечора Амага повернулася додому, а Магаміра не було. Зрозумівши, що він знову мене покинув. Та й це накраще було для нас обох. В постійних сварках й скандалах не можливо було просто існувати. Довго розмовляючи зі спокійною річкою. Постійно хотіла почути правду від неї, що сталося зі щасливою парою. Де кулон загублений мною лежить. Натомість річка мовчала й повторювала одне й те саме: «давай просто мовчати». Навіть не мала уявлення, що це значить: «давай просто мовчати». У відповідь чула: «чого ти мене питаєш. Ти себе спитай. Зрозумієш, коли відбудеться якась ситуація. Тоді й підвісок знайдеться».
Засмутившись, більше не ходила до річки. Даремно питаю у річки, вона не може знати. Дійсно я загубила амулет, мені й знайти його треба. Від мене пішов Магамір, а не від когось. В цей раз залишившись дома. Повернулася до фортепіано. Мої пальці ходили по клавішам крок за кроком, переносячи звуки річки. Пальці запам’ятали голос її. Мелодія шепотіла за неї: «мовчання - золотий скарб, подумай». Просто річка не хотіла, щоб я перестала слухати чарівну тишу її. Зненацька почувши десь: «тисячі вуст голосів заговорять на захист вашого кохання. ось побачиш, якщо мовчатимеш». Пришвидшуючи відворення мелодії, шукаючи далекий голос, запросивший мене, швидко заглиблює у свій світ, всередину мелодійних звуків та й хутко з’єднавши мене її гравітацією, у просторах всесвіту, чула ту саму мелодію, яка посилювала звуки голосів із тисячі вуст, які тихо - тихо шептали, граючи моїми руками:
– В чому річ? Ти що, не розумієш, що ми говоримо про вас?
- розумію, тільки дуже голосно. А мені річка мовляла: «мовчати, а чому про нас?».
- заздрить дівчина тобі якась. Магамір до неї ходить. Розповідає їй про ваші стосунки. Як було насправді. Та й переносить живе кохання у інший дім. Тепер у них такі ж самі стосунки, які у вас були.
Від почутого пальці перестали грати, обірвавши з’єднання із всесвітом.
Побігши до теплого вогну, замислилася: «не вже Магаміру, який нещодавно зізнався мені у коханні. Розповідає про наше кохання чужій дівчині. І вони разом створюють власний світ кохання. Не вже йому не соромно, жити в стосунках, де ми були щасливі.
Вогонь розгорівся, але мовчав. Мені стало погано. Побігши до річки, виплюснувши все зло на неї. А вона заговорила зі мною устами тисячі голосів: «ти при надії».
Спокійно повернулася додому, зайшла до ванної кімнати, набрала воду, показавши їй свій живіт, дійсно я при надії. Радіючи неземному щастю. Вода знову заговорила: «бачиш підвісок на своїй шиї. Готуйся Магамір прийде до тебе знов. Неочікувано для мене, знайшовся Амаги амулет. Мені не хотілося більше бачити його. Вода знову звернулася до мене: «Амага, треба, якщо хочеш бути з ним. Адже ти його кохаєш досі, як і він тебе». Промайнули місяці, народився хлопчик. Назвавши його батьківським ім’ям Магамір. Через три місяці прийшов Магамір. Постукав у двері. По мені вже не пробігала блискавка й тихої бури не було викликано ним. Грім не прокочувався по тілу, як раніше було. А це значить, що кохання загинуло. Впустивши його до дому. Він був у поганому настрої.
«щось сталося?», - спитала я.
«ні, просто сумував за тобою, хотів відновити стосунки».
Ще не встигла відреагувати на його слова, як ми почули плач дитини.
«чого дитина плачить?», - спитав він.
«Магамір». Підбігла до нього, Магамір слідом за мною. Взявши на руки трьохрічного сина, усміхаючись йому.
«ти з іншим? Малого звуть, як і мене Магамір?».
«що ти від нас хочиш? У тебе є інша дівчина, йди до неї».
«хто тобі сказав. Не має в мене нікого».
Зробивши вигляд, що помилилася, відразу ж опустила малого на ігрову підлогу. Магамір пішов від нас мовчки.
Продовжуючи займатися з Магаміром: постійні прогулянки біля тихої річки. Як завжди все тихо й спокійно. Раптом почула знайомий чоловічий голос, обернувшись до нього, побачила знову прийшов до нас Магамір. Кулона око дивилося на сонце. Магамір впав на коліна, й довго вибачався, вимолюючи ожити кохання. Помічаючи світло, яке блимало й відбивалося в моїх очах. Як і в його очах. Подивившись на око амулета. Помітила,що в ньому відобразилася моя прабабуся, тихо - тихо промовила: «доню, вибач йому. Це твоє щастя. Він кинув люту зависницю. Більше до неї не повернеться. Якщо ні, будеш мати більше злих зависниць. Вона розповсюдить швидко, й всі будуть відтворювати ваше кохання. Просто порвуть його на частини. А ти страждатимеш, й не втечеш від зли очей їх, очі глядітимуть на тебе постійно, чекаючи на нового. Ти так і не знайдеш своє особисте щастя".
Промовчавши кивнула й промовила Амагатеним голосом: «я тебе кохаю й досі. Це твій син. Я йому дала твоє ім’я Магамір».
«кохана моя, я теж тебе безмежно кохаю. Я дуже радий, що в нас є малюк. Ми повноцінна сім’я. Давай берегти наше палке кохання мовчанням золотим». Кохання відродилося почутими небесами. Між нами й всередині нашого тіла пробігла блискавка, викликаючи тиху бурю. Грім прокотився зсередини нашого тіла й між нами. Вони утворювали безкінечність, яка взлітала, виходячи з наших тіл, й летіла до гравітації. Торкаючись її, вона відтворювала музику щастя, шепочачи тисячами вуст голосів: «хай кохання живе вічно». Тепла погода наразі супроводжує наш щасливий шлях. Вночі зорі яскраво сяють, радіючи щасливій долі. Тисячі вуст голосів виходили з неба, розмовляючи хмарами: «Ви, шукали шторм щастя й знайшли його, тому що ваша душа не була тихим берегом».
Тиха річка текла мовчки, продовжуючи шукати пари, заражати й заряджати їх вогником мовчазного кохання, щоб огорнути на вічно молодих пар щастям.