Історія

Наталія

В засохлій землі розколини утворили невидимо - золотисті стіни колонії. Аж до чоного неба дістають. Охоплюючи всю пюстиню. З нього сонце виходило й зоряло вогняне пекло. Сиплючи пильні мікрочастинки піску на землю. Буревій піском вимальовує плями деінде, приховуючи останки попелу її покоїв. Потім літаючий Дух заганяє вітри. Прискорюючи швидкість вітрища всередині брами, скрипить червоною піщугою пустеля, одночасно виманюючи пожиток своїми звуками. Вона відчуває наближення поживи. Ще трохи, тільки йди по моїх слідах залишених мною. Улюблене місце недалеко, чекає на тебе. В цю мить вже відкриті ворота до пустелі сонячної брами, опинившийся жертві. Але вона ще не зайшла всередину. Пустиня, продовжуючи старанно дивувати оманливою красою пожитка. І ось, як тільки повелася, відразу попленталася очікувана пожива пожирачу, вона наївно дивилася на красу створеною пустелею, ніби довгоочикувана ілюзія жила. Завмира від побаченого: блимали якісь кульки менше, навіть й за зірку в небі. Вони видимі, тільки коли рухалися. Малюючи вогняного духа. Враз оживши. Відразу ж жбурнув багряне світло на жертву. Миттєво перетворювалася на попелище. Ці огняні кулі спалювали так швидко, як і творили тіні згарища. Досі палає тіло та безупинно горить. А він сміється видохнувши хмару диму. Його затія зливою ллється вогняним дощем з потойбіччя. Покривши тонким шаром пороху землю. Ось і настав цей день, зникли останки водограєм вогняних іскор. Зжарилось все. Почали зникати огняні кулі. Побачивши зникнення пожитку, спокійно загодячи у чорне небо. Стихло. Сон прийшов. Ніч огорнута пітьмою, тільки

виходили рухливі тіні у запелюженому грунті під попілом. Танцюючи таємний танець на згарищі. Коли хотіли розсипалися як

пищюга, тільки червоні очі запалювались й горіли на ньому. Від їхнього спалаху завирувала картина якогось пожару у

вогоняному колі, і там мерехтіли очиці їх.

Ожило мертве місце смертоносного вогню у пітмі. Це місце, здавалося іскровим простіром, якийсь час

мерехтіли очі відтінків, немов скинуті з неба зорі вогні,

бовваніють вони на попелищі. Згустки темряви стали ще чорніше за саму ніч. Поступово гаснуть одбляски вогнів на хмарах. Ось і світло замаргало, змінюючись пітьмою. Прийде час, а тоді вернеться знов смертоносний вогонь. А зараз вітерець здуває попіл. Він змішується з піском. Старанно розповсюджуючи й покриваючи місево землю.

Прогулюбчись місцевістю. Ненароком хлопчик побачив чорні вугільні кульки, змішані з піском, взявши жменьку в руку, водночас розкривши її схоже було на копіт. Піднявши голову подивився в далечінь, розгледівши якусь вогняну бусину, водночас йому здалося привабливою вона. Спостерігаючи за нею, вона почала розмножуватися. Вони грали між собою, чепляючи крилами, створюючи гарну ілюзію для спостерігача. Манячи його підійти ближче. Він пошкадибав до вогняної краси, як магнітом хтось притягував, шаленою швидкістю наближуючись до них. Охоче зайшовши всередину покоїв. Ніби пустиня давно чекала на нього. А тим часом кульки продовжували гаснути й знову горіти, і навпаки. Біломир бродив по піщугі між приском. Він був покритим холодним піском й не було там жодного вугляного копіту. Біломир самотньо крокував по простором незвіданої місцевості. Огонь сонця відчувало хтось ходить. Якось незвично було для пустині, жертва гуляє всередині неї. Швидко прокинулося сонце, й як завжди захотіла зжарити жертву за допомогою духа. Побачивши Біломира невидимі стіни колонії заговорили з ним:

«хто тут?».

"Біломир, хочу дізнатися причину смерті здобичі».

«у цих покоях не має смерті, тільки життя».

«але ж я бачу під піском груди згарища».

«то тобі здалося».

«подивись уважніше ось».

Вітер піднявся й зникла груда. Промені світла відразу ж посвітили на хлопця, коли воно ще раз розгледіло, хто знаходиться у її покоях: перелякавшись, світло сонця хутко рушило в протилежний бік, ведучи широку стежку пустелі, присипаючи піском попіл надвечірної пилової бурі, пішовши в глибші тіні. Зникли стіни колонії. Тільки легенький вітерець дув, замітаючи останки жертви. Намагаючись злиняти від хопця. Біломир пішов за нею, не даючи можливості втікти, але вітер подув сильніше, та й ще на мене. Моє тіло трохи пошатнулося, й я впав убік. Я був здивований, коли мене позбавили смерті. Зрозумівши, що мені дали другий шанс на життя. Розколини в землі відновилися. Дерева розквітли, навіть трава з’явилася. Підійшовши до дерева, хутко зробивши з листочків дерев невеличку коробочку. Розповідаючи все, що бачив. Водночас, розпаливши багаття, спаливши все погане, щоб хороше воскреснуло з попілу.