ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.10.20 06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.

М Менянин
2025.10.20 01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.

Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,

Тетяна Левицька
2025.10.20 01:14
Вона поїхала у сутінки далекі, 
У невідомість, пристрасність і страх, 
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах. 

Вона поїхала в кохання, як у морок, 
В жагу, немов невигасла пітьма. 
Невдовзі їй виповнюється сорок, 

Павло Сікорський
2025.10.19 22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.

Борис Костиря
2025.10.19 22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.

Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,

Іван Потьомкін
2025.10.19 22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?

Ірина Білінська
2025.10.19 20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…

Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,

Віктор Насипаний
2025.10.19 18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.

Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.

Микола Дудар
2025.10.19 16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…

Євген Федчук
2025.10.19 15:21
Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.

Світлана Пирогова
2025.10.19 14:53
Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.

Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,

Володимир Мацуцький
2025.10.19 13:54
Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.

Леся Горова
2025.10.19 11:48
Ти візьми мою руку, коли в тому буде потреба.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.

Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля

Тетяна Левицька
2025.10.19 09:43
Для тебе також, любий, я змогла б
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо

Сергій СергійКо
2025.10.19 09:25
Я мало жив і жив у лісі.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.

Віктор Кучерук
2025.10.19 06:14
Білопері, сизокрилі,
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Інша поезія):

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Равлик Сонний
2025.06.25

Пекун Олексій
2025.04.24

Олександр Омельченко
2025.04.14

Вероніка Художниця
2025.04.06

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Арсеній Войткевич
2025.02.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталія Валерівна Кравчук (1985) / Інша поезія

 На згарищі ілюзій

Історія

Наталія

В засохлій землі утворилися глибокі розколини, нагадуючи невидимо - золотисті стіни колонії. Вони тягнулися аж до чорного неба, охоплюючи всю пустелю. З нього сонце виходило й зоряло вогняне пекло, сиплячи пильні мікрочастинки піску на землю. Буревій піском вимальовує плями деінде, приховуючи під собою останки попелу її покоїв. Потім літаючий Дух заганяє вітри, прискорюючи швидкість вітрища, спрямовуючи його всередину брами. Скрипить червоною піщугою пустеля, одночасно випустивши свої звуки, виманюючи поживу. Вона відчуває наближення поживи. Ще трохи, тільки йди по моїх слідах, залишених мною. Улюблене місце недалеко, чекає на тебе. В цю мить вже відчинені ворота до пустелі сонячної брами, опинившися жертві. Але вона ще не перетнула поріг. Пустеля, продовжуючи старанно дивувати оманливою красою поживи. І ось, як тільки повелася, відразу попленталася очікувана пожива пожирачу. Вона наївно дивилася на красу, створену пустелею, ніби довгоочікувана ілюзія жила. Завмираючи від побаченого: блимали якісь кульки менше, навіть ніж зірка в небі. Вони видимі тільки коли рухалися, малюючи вогняного духа. Враз оживши, відразу ж жбурнув багряне світло на жертву. Миттєво перетворювалася на попелище. Ці огняні кулі спалювали так швидко, як і творили тіні згарища. Досі палає тіло та безупинно горить. А він сміється, видихнувши хмару диму. Його затія зливою ллється вогняним дощем з потойбіччя, покриваючи тонким шаром пороху землю. Ось і настав цей день, зникли останки водограєм вогняних іскор. Зжарилось все. Почали зникати огняні кулі. Побачивши зникнення поживи, спокійно загодячи у чорне небо. Стихло. Сон прийшов. Ніч огорнута пітьмою, тільки виходили рухливі тіні у запелюженому грунті під попілом, танцюючи таємний танець на згарищі. Коли хотіли, розсипалися як піщюга, тільки червоні очиці запалювались їх й горіли на ньому. Від їхнього спалаху завирувала картина якогось пожару у вогняному колі, і там мерехтіли їх.

Ожило мертве місце смертоносного вогню у пітьмі. Це місце, здавалося, іскровим простіром, якийсь час мерехтіли очі відтінків, немов скинуті з неба зорі вогні, бовваніють вони на попелищі. Згустки темряви стали ще чорніші за саму ніч. Поступово гаснуть одблиски вогнів на хмарах. Ось і світло замаргало, змінюючись пітьмою. Прийде час, а тоді вернеться знов смертоносний вогонь. А зараз вітерець здуває попіл. Він змішується з піском, старанно розповсюджуючи й покриваючи місцеву землю.
Прогулюючись місцевістю, ненароком хлопчик побачив чорні вугільні кульки, змішані з піском. Взявши жменьку в руку, водночас розкривши її схоже було на копіт. Піднявши голову подивився в далечінь, розгледівши якусь вогняну бусину, водночас йому здалося привабливою вона. Спостерігаючи за нею, вона почала розмножуватися. Вони грали між собою, чепляючи крилами, створюючи гарну ілюзію для спостерігача. Манячи його підійти ближче. Він пошкадибав до вогняної краси, як магнітом хтось притягував, шаленою швидкістю наближуючись до них. Охоче зайшовши всередину покоїв. Ніби пустиня давно чекала на нього. А тим часом кульки продовжували гаснути й знову горіти, і навпаки. Біломир бродив по піщугі між приском. Він був покритим холодним піском й не було там жодного вугляного копіту. Біломир самотньо крокував по простором незвіданої місцевості. Огонь сонця відчувало хтось ходить. Якось незвично було для пустині, жертва гуляє всередині неї. Швидко прокинулося сонце, й як завжди захотіла зжарити жертву за допомогою духа. Побачивши Біломира невидимі стіни колонії заговорили з ним:

«хто тут?».

"Біломир, хочу дізнатися причину смерті здобичі».

«у цих покоях не має смерті, тільки життя».

«але ж я бачу під піском груди згарища».

«то тобі здалося».

«подивись уважніше ось».

Вітер піднявся й зникла груда. Промені світла відразу ж посвітили на хлопця, коли воно ще раз розгледіло, хто знаходиться у її покоях: перелякавшись, світло сонця хутко рушило в протилежний бік, ведучи широку стежку пустелі, присипаючи піском попіл надвечірної пилової бурі, пішовши в глибші тіні. Зникли стіни колонії. Тільки легенький вітерець дув, замітаючи останки жертви. Намагаючись злиняти від хопця. Біломир пішов за нею, не даючи можливості втікти, але вітер подув сильніше, та й ще на мене. Моє тіло трохи пошатнулося, й я впав убік. Я був здивований, коли мене позбавили смерті. Зрозумівши, що мені дали другий шанс на життя. Розколини в землі відновилися. Дерева розквітли, навіть трава з’явилася. Підійшовши до дерева, хутко зробивши з листочків дерев невеличку коробочку. Розповідаючи все, що бачив. Водночас, розпаливши багаття, спаливши все погане, щоб хороше воскреснуло з попілу.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2025-04-04 20:05:24
Переглядів сторінки твору 35
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.09.27 00:42
Автор у цю хвилину відсутній