ну, ніхто не заспівує & не приспівує

кансьюмеризм як є
конкретика

всі ті піпли, які проголошували революцію
не проти були собі часом постібати всяко щодо споживання
оскільки революція вносить корективи
але загалом, усе те ж саме
заробітки, витрати, дебет-кредит, сальдо етц.

телевізори дуже навіть тема і досі, тепер це звуть плазма
петросяни не затухають
реклама набирає обертів

оті, хто звик збирати собі до хати всякий хлам
а потім зваливши все в окремій кімнаті сидіти й порпатися в тім хламові
або там перебирати його медитуючи

їм би всім ліпше зупинитися поки не почалося збирання
узагалі будь-чого із сміттєбаків
до медитацій більш продвинутих

аполлінер et al., весь цей декадансовий модерн
& митник руссо, на хвильку

Чому би не спробувати проспівати про себе, щоби пересвідчитись у т.зв. " красоті гри"?
Тим більше, що ми маємо справу, якщо так можна сказати, з другим першоджерелом. Другим після першого.
І не з переспівами потайки запозичених фрагментів і мотивів, яких поряд стільки, що не треба далеко ходити.

Чому би не спробувати побачити більше, ніж надруковано та проспівано виконавцями?
Це, можна сказати, є провідною ідеєю нашого sub-ресурсу – щоправда, без співів, і в обох напрямках.
Певні обмеження, обумовлені віршовими формами ("пиріжок" etc), дисциплінують, і більш того – сприяють розвитку авторської лаконічності.
Про жарти можна не казати. Хто не умовний петросян і кого воно цікавить, той "вкурить".

Культура споживання має "рідну сестру" – культуру розставання (kringloop) зі старими, але справними речами, починаючи з виделок і закінчуючи телеаудіо шестиканальними системами.

Вище було про лаконічність.
У даному випадку мала місце певна проблема.
На все добре, жодних претензій і закидів.
Бувайте і не забувайте :)

та все можна . . .

проблема із якою я сам радше намагаюся якось дати собі раду, це тягар історії, котра часто змагається перейти у стан мітології, викидаючи фрагменти менш цікаві
оце колись "ізранку в газеті, увечері в куплеті" мало свій сенс, те ж саме ~ перекладати книжкові, чи там, беллетристичні новинки, одразу ж, як тільки вони з’явилися
а от наразі ~ перекладати якого шиллера чи гофмана дуже своєрідна задача, хоча англійці робили й таке, перекладали у 1980-х на сучасний більш-менш варіант англійської
(хоча у них іще в ХІХст були відповідніші мовному станові версії: Карлайл, Гедж, Белбі, Евінґ . . .)
оскільки англійська досить вінтажна мова, як і українська, то чому би ні, головне не додавати анахронізми й сучасні сленгові смисли, але знов-таки, чо би і не спробувати))
але я не тільки про це
явно/імовірно, що цінність будь-якого культурального моменту чи факту не обмежується смислом конкретного тексту
тут вже всяко більше, і за рядками, і через призми, або ж, лінзи усяких спроб критики, біографій, триб’ютів, переосмислень, наслідувань
перекладачеві несила догодити всім, дай Боже, не то щоби мерседес-бенц, але просто хоча би якось зібрати текст докупи і не порушити мільйон подальших прав або претензій
якби от тільки вийшов ріліз, і одразу належно переклали все в декількох ракурсах, було б окей ~
а через півстоліття, ще й теперішніх півстоліття, це значно важче, хоча далі буде іще гірш, а врешті, все перекладатимуть роботи, гидотно й неоковирно, але по максимуму, на підставі якоїсь усезагальної ліцензії на будь-яку гидотність & неоковирність, й ніхто не буде сильно проти, бо чого би раптом, хай буде собі переклад, ну недосконалий, зате ось він вже тут є

тобто, про переклади роботів це не футуристика, а якби нагальне становище, бо таке воно вже є, по суті

дякую, підчас і мені видається, що і самі ПМ чи не церква ~

звісно, благочинність й ідеалізм
якби наріжні
& хай там що, вірити можна хіба що в ідеали

тут гумор завше в тім, що і контркультура й андеґраунд не проти якось заробляти

чому би ні

а скільки вже заробляєтсья на війні, у будь-який спосіб!