Шляхами самотніми, що у смерку блукають,
Куди злі ангели - демони лише вчащають,
Де Ейдолон* возсідає на ім’я Ніч,
На чорному троні правлячи навсібіч,
Я досяг цих земель нещодавно, але
По-новому з найвіддаленішого і пливкого Туле,*
Від дикого дивного краю, що якимсь околясом
Поза Простором лежить, поза Часом.

Бездонні долини і повені досі незнані,
І прірви, і печери, і лісів дерева-титани,
З формами, які усякому зору облуди,
Через роси, що рясно випадають усюди;
Гори руйнуються вічно і вічно зникають
У морях, що жодного краю не мають;
Моря невгамовні, що прагнуть збагнути
Хвилюючись, як до вогню небес досягнути;
Озера, що в розстеленні своїм незміренні,
Їх води самотні – самотні й мертвенні,
Їх вода нерухома – нерухома і в ній занімілій
Прохолода від снігу лежачих в них лілій.

Біля озер, що в поширені своїм незміренні,
Чиї води самотні – самотні й мертвенні, -
Вода їх сумна і в ній сумній і змарнілій
Прохолода від снігу лежачих в них лілій -
Біля гір і поблизу річок водночас,
Дзюрчать які тихо, дзюрчать які повсякчас -
Біля лісу сірого, - повз болотні зони,
Де зручно розташувалися жаби й тритони -
Біля заглиблень карових і калюж-ставків
Упирі де мешкають в кожному із кутків -
Де кожна місцина бісівська і найбільш нечестива –
Де кожна місцина найбільш сумна й тужлива -
Там мандрівник сплатить жахіттю данину,
Зустрівши Спогади про Минуле, загорнуті у тканину,
Закутані в саван постаті, що здригаються і зітхають,
Коли вони проходять повз тих, хто там блукають,
В білих мантіях друзі передані давно у сльозах
Червам Землі* – і ангелам в Небесах.

Для серця, у якого горя й страждань легіон,
Це заспокійливий, болевгамовуючий регіон –
Для духа, що у смерку і тіні знаходить розраду
Це... О, це для нього є Ельдорадо!*
Але мандрівник мандруючий там сумовито
Може не наважитись поглянути на нього відкрито;
Його таємниці ніколи не розкривають нічого
Для незаплющеного людського ока слабкого;
Король так забажав і владою свого чорного трону
Піднімати повіки з вій бахромою наклав заборону,
Тож тужлива Душа таким чином навколишнє тло,
Проходячи, бачить наче крізь затемнене скло.

Шляхами самотніми, що у смерку блукають,
Куди злі ангели - демони лише вчащають,
Де Ейдолон возсідає на ім’я Ніч,
На чорному троні правлячи навсібіч,
Примандрував я додому нещодавно, але
По-новому з найвіддаленішого і пливкого Туле.

Вірш Едгара Аллена Поу.Перша публікація у журналі «Graham's Magazine» в 1844 році і потім вірш неодноразово перевидавався і редагувався.

Ейдолон з грецької це образ духу живої чи мертвої людини - привид, а також кумир або ідол.

«...найвіддаленішого і пливкого Туле» – Туле або Фуле – острів-привид на півночі Європи, описаний ще за три століття до нашої ери, як край світу.

Ельдорадо - міфічне місто з золота у Південній Америці - у переносному значенні - це омріяна мета.

«червам Землі». В редагованому варіанті вірша «друзі у білих мантіях» були віддані «Землі і Небесам», але в першій редакції – «червам і Небесам», тож в перекладі хай буде «червам Землі».