Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Омельченко (1760) /
Вірші
Ніч напередодні (The night before)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ніч напередодні (The night before)
Я посміхнувся глузливо на скаргу священика,
Що серед безголосих приречених немає розумника,
Бо чому б це злочинцю не вхопить німоти,
Якщо біля воріт він стоїть у прийдешні світи.
Оте тук–тук... тук-тук
З великого годинника стук,
Дорожче мені в темниці моїй ніж молитва свята,
Що коли-небудь мішалась з повітрям з будь-якого єства.
Вже ніколи в холодному небі не буде світанку?
Сонце червоне вже ніколи не вставатиме з ранку,
Свої промені встромляючи в моїй камері в грати
І місто, яке добре я знаю, у шати свої одягати?
Буде тук-тук... тук-тук
З тюремного годинника стук,
Бити вічно крізь мозок і серце, через органи тіла
До замученої душі, що так жахливо боліла.
І тепер в мороці загратованої жахливої ночі
Здіймається постать знайома і постає перед очі.
З кінцівками всіма перебитими і горла розрізом значним,
Що я сьогодні хотів би зробити із ним?
Під тук-тук... тук-тук
Безжального годинника стук
Його тіло коливається повільно і вільно,
Поки на мене вказує палець його неухильно.
Невже ніколи світанкове не станеться майбуття
З судовою повісткою забрати моє життя?
Ніщо не розвіє страшний цієї камери морок,
Ніщо не звістить про час, коли буде здійснено вирок,
Але тук-тук... тук-тук
Невпинного годинника стук
І тупіт підбор поліцейського, втомленого самотою,
Хто йде вулицею, що відзивається на кроки його луною.
Нарешті темрява розчиняється, як бувало щодня,
У трупному світлі на обличчі останнього дня.
Я знову чую вози, що гримлять брукованою дорогою
І як шерифи лунко ступають кам’яною підлогою
І тук-тук... тук-тук
Тюремного годинника стук.
Шепітні слова наглядачів один одному
І кожен шепоту звук рівний громохкому.
Знущання! Це вимога що ні на є офіційна
Ім’ям закону могутнього, що встановила країна
Для тіла того, що приречене бути страченим
І привселюдно під небом відкритим повішеним.
Я в безпеці в неволі твоїй – але в’яжи мене ревно,
Бо я можу впасти у відчай – хто знає напевно?
Коли йду, дзвін церковного дзвону лунає плачевно*
І тук-тук... тук-тук
Байдужого годинника стук,
І голос священика, який молитву байдуже бурмоче,
І натовпу гул, що чекає на мене охоче!
Що серед безголосих приречених немає розумника,
Бо чому б це злочинцю не вхопить німоти,
Якщо біля воріт він стоїть у прийдешні світи.
Оте тук–тук... тук-тук
З великого годинника стук,
Дорожче мені в темниці моїй ніж молитва свята,
Що коли-небудь мішалась з повітрям з будь-якого єства.
Вже ніколи в холодному небі не буде світанку?
Сонце червоне вже ніколи не вставатиме з ранку,
Свої промені встромляючи в моїй камері в грати
І місто, яке добре я знаю, у шати свої одягати?
Буде тук-тук... тук-тук
З тюремного годинника стук,
Бити вічно крізь мозок і серце, через органи тіла
До замученої душі, що так жахливо боліла.
І тепер в мороці загратованої жахливої ночі
Здіймається постать знайома і постає перед очі.
З кінцівками всіма перебитими і горла розрізом значним,
Що я сьогодні хотів би зробити із ним?
Під тук-тук... тук-тук
Безжального годинника стук
Його тіло коливається повільно і вільно,
Поки на мене вказує палець його неухильно.
Невже ніколи світанкове не станеться майбуття
З судовою повісткою забрати моє життя?
Ніщо не розвіє страшний цієї камери морок,
Ніщо не звістить про час, коли буде здійснено вирок,
Але тук-тук... тук-тук
Невпинного годинника стук
І тупіт підбор поліцейського, втомленого самотою,
Хто йде вулицею, що відзивається на кроки його луною.
Нарешті темрява розчиняється, як бувало щодня,
У трупному світлі на обличчі останнього дня.
Я знову чую вози, що гримлять брукованою дорогою
І як шерифи лунко ступають кам’яною підлогою
І тук-тук... тук-тук
Тюремного годинника стук.
Шепітні слова наглядачів один одному
І кожен шепоту звук рівний громохкому.
Знущання! Це вимога що ні на є офіційна
Ім’ям закону могутнього, що встановила країна
Для тіла того, що приречене бути страченим
І привселюдно під небом відкритим повішеним.
Я в безпеці в неволі твоїй – але в’яжи мене ревно,
Бо я можу впасти у відчай – хто знає напевно?
Коли йду, дзвін церковного дзвону лунає плачевно*
І тук-тук... тук-тук
Байдужого годинника стук,
І голос священика, який молитву байдуже бурмоче,
І натовпу гул, що чекає на мене охоче!
Вірш Радьярда Кіплінга, який він написав ще школярем у 15-річному віці. Надрукований був наступного року у журналі "Schoolboy Lyrics".
"дзвін церковного дзвону лунає плачевно". Перед стратою злочинця бив дзвін церкви Гроба Господнього. Про це ж пише Деніел Діфоу (Дефо) у романі «Молл Флендерс».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
