Буревій з ранку до вечора, з Бергену,* докладаючи немало зусиль,
Вивертав дерева і вежі валив на десятки усюди миль,
І мене понесло, як посинілий листок, силою хвилі шаленої,
Вижбурнутий з дому, позбавлений прапора і нареченої.
Рев небес над головою, наче ангелів війни даються взнаки.
З дощами, що загасили б сонце і з неба геть змили б зірки,
Дощами, наче впало зруйноване море з таємних горішніх світів,
Нічого крім кохання самотнього - ревіння це Божих дощів.
В моїй залі, вороги, їжте і пийте, святкуйте глузливо,
Ви ніколи сонце на небі так не любили, як я любив зливи.

Такою може бути вся битва – зміни весь час і підряд;
Я вкрав у них свою наречену, вони вкрали її назад.
Захопивши її, я їхав і бачив, як постає в неї не страх,
А прекрасніша за живі квіти, ненависть в її очах.
Завше божественна, мене не кохала ніколи і не схилялась;
Захід сонця не любив мене; сила вітру не підкорялась.
Хіба то ніщо, що вона стала величною у вашому володінні?
Сама тиша ставала м’якішою при шлейфа сукні її волочінні.
О ви, хто п’є чашу життя, о ви, хто носить вінець чи корону,
Ви ніколи усмішку жінки так не любили, як я любив набурмосену.

Буревій з ранку до вечора, з Бергену, докладає немало зусиль,
Вони ж їдуть й біжать з півсотнею списів забрати мене у хвиль.
Та все ж не один я помру, не сам, бо силам усім рідний,
Веселий, як давнішнє сонце, як квіти живі бойовий.
Які очі яскраві, яка сталь! Я люблю кожного слугу із веселих.
Кричіть і ставки робіть, вітаючи його на бенкеті сміливих.
Так, я благословляю і люблю їх там, де кожен кров’ю спливає,
Коли меч, яким я махну, падає з неба і їх черепа розбиває.
Коли смерть схожа на світло, а кров на трояндових пелюстків,
Ви ніколи друзів своїх так не любили, як я любив ворогів.

Чи знаєте, що втратить земля, які позики незліченими сумами,
Яке важке золото оповідок ви ховаєте разом з моїми кістками?
Мої кохання на тьмяних лугах, спокійна плавба моїх кораблів,
Скуйовджуючих пурпурний плюмаж дивних і таємних морів.
Побачити цю прекрасну, якою є, землю мені одному це дано,
Удар, що розіб’є моє чоло, розіб’є небесне шатро.
Небеса й дерева, які побачу, коли криваві замість очей пелюстки.
Сьогодні вночі я помру смертю Бога; зі мною помруть всі зірки;
Один звук розколе всі списи і перерве подув сурми у герці;
Ви ніколи в житті так не сміялися, як я сміятимусь в смерті.

Вірш Гілберта Кіта Честертона зі збірки "Poems" 1916 року.

«...з Бергену». Мається на увазі нідерландське місто Берген на Сомі (Bergen op Zoom), яке у Середньовіччі було центром продажу англійської вовни.