Якби ж моє молоде життя було довгим сном!
Мій дух не прокидався б тоді загалом,
Поки у Вічності прийдешнє не стане пробутком.
Так! Хоч цей довгий сон безнадійним був смутком,
Був кращим ніж млява реальність життя,
Серце кого повинно б мати недремне буття
І досі було на чарівній землі від самих уродин
Поглинуте хаосом пристрастей глибин.

Але якщо станеться так - цей сон вічно триватиме,
Продовженню мрій отроцтва мого слугуватиме –
Якщо ж буде так, безглуздо було б покладатися
І в цьому на вищі Небеса сподіватися!
Бо у мріях про живе світло й красу упивався щомиті
При яскравому сонці на літнього неба блакиті;
Нахили моєї уяви залишали невдовзі потому
Моє серце окремо від мого власного дому
З істотами, які були лише моїми думками:
Що ще міг я побачити тими роками?

Був один раз – тільки раз – і ніяк не змінила
Пам’ять мою дика година – якась бісова сила
Або заклинання скували мене – то вітер холодний,
Прийшовши до мене вночі, лихом своїм насолодний,
Залишив на душі моїй образ свій – або сон цей
Холодно надто освітив у височайший свій апогей
Місяць – а може зірки – та як би там не було,
Те сновиддя, що той вітер нічний – най воно загуло.

Я був щасливий хоч би й уві сні,
Я був щасливий – подобається ця тема мені –
Мари-сни! В їх яскравому розфарбуванні життя,
Як те швидкоплинне, туманне і темне у двобої злиття
Подоби із дійсністю, яке для ошелешених моїх очей
Приносить набагато більше приємних речей
Раю й Любові – і всього нашого власного чину –
Аніж пізнала юна Надія в найяркішу годину.

Вірш Едгара Аллена Поу.

Перша публікація 1827 року у збірнику «Тамерлан та інші вірші. В наступних публікаціях 16 рядок «Inclines of my imaginary apart» було змінено на «In climes of mine imagining — apart». В цьому перекладі збережено перший варіант.