Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
2026.05.02
16:50
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
2026.05.02
15:48
Каравул! Знову цей поет Куриловський помирає у своєму вірші! Скільки можна це терпіти? А можливо, цього разу і справді помре? Якщо так, то я вже написав рекомендацію до Вищого Суду, після якої цей вторинний поет НАВРЯД ЧИ потрапить до Раю! Я вважаю, що та
2026.05.02
15:36
Явдохи де?...
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
2026.05.02
14:23
Я повітряні замки будую,
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
2026.05.02
11:35
Славетний французький актор Жан Рено випустив роман «Втеча», в якому порушує тему депортації українських дітей.
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
2026.05.02
06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Любов і війна
Ольга Атаманчук. Амальгама тиші: поезії. Тернопіль: ТОВ «Ваша друкарня», 2025. – 80 с. Літературний редактор Володимир Кравчук, дизайн авторський.
Збірку поезій, про яку мова, складають три розділи: «Книга, що нині пишемо» (26 віршів), «Світи, світ – ти» (20), «В обіймах ладану слова»(21).
Існують люди, які випромінюють потужний енергетичний струмінь. У них дуже сильна життєва енергія. Це – поети. У просторі власної уяви вони народжують астральні, медитативні думкоформи, що володіють самостійною внутрішньою суттю. Поезія, створена поетом, у нашому випадку, поеткою, має право жити протягом дуже тривалого часу.
Ольга Атаманчук бачить і відображає реальний світ у природних кольорах, у грі образних перевтілень, у фантазійному баченні предметів. Наші воєнні зими сірого кольору, без снігу, і тому народжуються сумні картини: – «Тіні незграбним штрихом виднокраю / вечора кроять завісу. / В комір дерева обличчя ховають – / пальта діряві до біса. / Від метушливо-марудного бігу / вітер озлоблено виє, / дишуть на ладан узбіччя без снігу, / хоч би зігрітись абияк. / Пагілля неба від зоряних китиць / хилиться нижче і нижче… / Стала навколішки, щоб помолитись / ніч на старому горищі».
Поетичний світ Ольги Атаманчук твориться за принципом схожості-несхожості зі світом реальним, однак її уявний світ наразі спровокований кривавою дійсністю, від якої поетеса, завдяки образній виповідальності, вивільнюється і «поселяє» себе у художнє буття, у поезію відвертого, сповідально чистого, як молитва, співчуття й болю, добра і ласки, а головне – любові. І тоді складаються ласкаво-лагідні, чуттєві образкИ, наприклад, оцей: «Небеса крапелин осколками / цілували долоні площ, / і вимірював тишу кроками / незрадливий романтик-дощ»; або ще: «Притишена музика. Вечір фарбує заплави. / У тьмяному світлі, як мево, загублена мить, / і ніжний цілунок звабливої чорної кави, / мов спогад про тебе – солодкий, а в серці гірчить».
Поезія Ольги Атаманчук свідчить про невпинні пошуки духовної опори передусім у собі серед жорстокого сьогодення, зазивання вистояти, підтримати людину вірою в добро, високим злетом надії, підняти над гіркотою переживання життя і смерті. «Коли поміж диму й сажі / побачить він промінь місяця, / то мовчки йому розкаже, / як погляд у неї світиться, / як зміг врятуватись – дивом, / а чи то її молитвами / у день, що гримів зрадливо, / у ніч, передерту битвами. / І хай з рани кров хлюпоче, / і ниє плече настирливе, / до серця він тулить очі, / яким обіцяв, що виживе…».
У поетеси делікатно витончений образ весни! Вслухаймося у музичне наповнення звуків, зокрема в повторення звука «л», у семантичний перегук цієї фонеми: «Яка ця весна красива / у купелі дощовій, / у щебетах-переливах, / в бузкових обіймах мрій! / Кульбабковим сонцем квітне, / настояним на теплі. / Недавно ж була тендітна / у ластівки на крилі…». У вірші осінніх емоцій викликає захоплення нічим не обмежена, невимушена розкутість образно-стильового самовираження, органічна єдність естетичного й буденного, гармонійна гра метафор, алітерацій, асонансів та дисонансів: « Ця елегантна паморозь осіння, / той погляд неба з-поміж сивих брів, / і гілля, що вростає, мов коріння, / у кіптяву статечних димарів, / міраж ключа пташиного у сині, / на роздоріжжі втомлений ліхтар, / маєтні грона панни горобини, / самотній клен (отой старий лихвар, / що брошки листя витончено-злоті / позичив скупо на плащі хвірток), / трави настої терпко-бергамотні, / простиглий вітер в закутках думок, / калинові сердечка у горняті, / й бажання жити, щоб там не було, / зціляють рани у душі зім’ятій, / карбують в серці осені тепло…».
Ольга Атаманчук живе у нашому часі за законами власної душі, не «випадаючи» за коло його тривог, турбот і надій, окреслене гострими темами війни. «Травень плакав. / Із хмар-перук / виривавсь безпорадно вітром, / до гілок помужнілих рук / притулявся бузковим цвітом… / А йому би солодкий щем / і думок життєдайне скерцо…/ Усміхатися можна й дощем, / як любов’ю багате серце.» Як бачимо, журливі настрої природи роблять духовний зір поетеси гострішим і чутливішим, вірш набуває несподіваної елегійної філософічності. Помітно доростає поетеса до сумовито-задумливих афористичних прозрінь: «Для воєн потрібна… вічність, / для надії ж – краплина світла», «Хай грози, а чи віддалі кричать, / а всі щасливі розмовляють пошепки», «бо життя – то пісок строкатий, / що неспинно тече крізь пальці…».
Погляд Ольги Атаманчук на сучасну Україну вимогливий, тривожний, співпереживаючий. У ньому багато любові, і це зобов’язує й далі захищати внутрішній простір своєї митецької аури від невситимих загарбників, адже поки що в Україні багато болю, смертей, сліз і втрат… Однак поетеса вірить у Небесний шлях своєї коханої України та незасмічені душі кращих із кращих!
«Навіть як під ногами розколюються плити, / обіймИ шелест крил над тополею, / бо обіймами можна зціляти, / зцілитись, / і зостатися долею».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любов і війна
Ольга Атаманчук. Амальгама тиші: поезії. Тернопіль: ТОВ «Ваша друкарня», 2025. – 80 с. Літературний редактор Володимир Кравчук, дизайн авторський. Збірку поезій, про яку мова, складають три розділи: «Книга, що нині пишемо» (26 віршів), «Світи, світ – ти» (20), «В обіймах ладану слова»(21).
Існують люди, які випромінюють потужний енергетичний струмінь. У них дуже сильна життєва енергія. Це – поети. У просторі власної уяви вони народжують астральні, медитативні думкоформи, що володіють самостійною внутрішньою суттю. Поезія, створена поетом, у нашому випадку, поеткою, має право жити протягом дуже тривалого часу.
Ольга Атаманчук бачить і відображає реальний світ у природних кольорах, у грі образних перевтілень, у фантазійному баченні предметів. Наші воєнні зими сірого кольору, без снігу, і тому народжуються сумні картини: – «Тіні незграбним штрихом виднокраю / вечора кроять завісу. / В комір дерева обличчя ховають – / пальта діряві до біса. / Від метушливо-марудного бігу / вітер озлоблено виє, / дишуть на ладан узбіччя без снігу, / хоч би зігрітись абияк. / Пагілля неба від зоряних китиць / хилиться нижче і нижче… / Стала навколішки, щоб помолитись / ніч на старому горищі».
Поетичний світ Ольги Атаманчук твориться за принципом схожості-несхожості зі світом реальним, однак її уявний світ наразі спровокований кривавою дійсністю, від якої поетеса, завдяки образній виповідальності, вивільнюється і «поселяє» себе у художнє буття, у поезію відвертого, сповідально чистого, як молитва, співчуття й болю, добра і ласки, а головне – любові. І тоді складаються ласкаво-лагідні, чуттєві образкИ, наприклад, оцей: «Небеса крапелин осколками / цілували долоні площ, / і вимірював тишу кроками / незрадливий романтик-дощ»; або ще: «Притишена музика. Вечір фарбує заплави. / У тьмяному світлі, як мево, загублена мить, / і ніжний цілунок звабливої чорної кави, / мов спогад про тебе – солодкий, а в серці гірчить».
Поезія Ольги Атаманчук свідчить про невпинні пошуки духовної опори передусім у собі серед жорстокого сьогодення, зазивання вистояти, підтримати людину вірою в добро, високим злетом надії, підняти над гіркотою переживання життя і смерті. «Коли поміж диму й сажі / побачить він промінь місяця, / то мовчки йому розкаже, / як погляд у неї світиться, / як зміг врятуватись – дивом, / а чи то її молитвами / у день, що гримів зрадливо, / у ніч, передерту битвами. / І хай з рани кров хлюпоче, / і ниє плече настирливе, / до серця він тулить очі, / яким обіцяв, що виживе…».
У поетеси делікатно витончений образ весни! Вслухаймося у музичне наповнення звуків, зокрема в повторення звука «л», у семантичний перегук цієї фонеми: «Яка ця весна красива / у купелі дощовій, / у щебетах-переливах, / в бузкових обіймах мрій! / Кульбабковим сонцем квітне, / настояним на теплі. / Недавно ж була тендітна / у ластівки на крилі…». У вірші осінніх емоцій викликає захоплення нічим не обмежена, невимушена розкутість образно-стильового самовираження, органічна єдність естетичного й буденного, гармонійна гра метафор, алітерацій, асонансів та дисонансів: « Ця елегантна паморозь осіння, / той погляд неба з-поміж сивих брів, / і гілля, що вростає, мов коріння, / у кіптяву статечних димарів, / міраж ключа пташиного у сині, / на роздоріжжі втомлений ліхтар, / маєтні грона панни горобини, / самотній клен (отой старий лихвар, / що брошки листя витончено-злоті / позичив скупо на плащі хвірток), / трави настої терпко-бергамотні, / простиглий вітер в закутках думок, / калинові сердечка у горняті, / й бажання жити, щоб там не було, / зціляють рани у душі зім’ятій, / карбують в серці осені тепло…».
Ольга Атаманчук живе у нашому часі за законами власної душі, не «випадаючи» за коло його тривог, турбот і надій, окреслене гострими темами війни. «Травень плакав. / Із хмар-перук / виривавсь безпорадно вітром, / до гілок помужнілих рук / притулявся бузковим цвітом… / А йому би солодкий щем / і думок життєдайне скерцо…/ Усміхатися можна й дощем, / як любов’ю багате серце.» Як бачимо, журливі настрої природи роблять духовний зір поетеси гострішим і чутливішим, вірш набуває несподіваної елегійної філософічності. Помітно доростає поетеса до сумовито-задумливих афористичних прозрінь: «Для воєн потрібна… вічність, / для надії ж – краплина світла», «Хай грози, а чи віддалі кричать, / а всі щасливі розмовляють пошепки», «бо життя – то пісок строкатий, / що неспинно тече крізь пальці…».
Погляд Ольги Атаманчук на сучасну Україну вимогливий, тривожний, співпереживаючий. У ньому багато любові, і це зобов’язує й далі захищати внутрішній простір своєї митецької аури від невситимих загарбників, адже поки що в Україні багато болю, смертей, сліз і втрат… Однак поетеса вірить у Небесний шлях своєї коханої України та незасмічені душі кращих із кращих!
«Навіть як під ногами розколюються плити, / обіймИ шелест крил над тополею, / бо обіймами можна зціляти, / зцілитись, / і зостатися долею».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
