ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.05.04 09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.

Мовчать Пенати*, страх Господній,

Але двоногий неземний

Тетяна Левицька
2026.05.04 08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.

Віктор Кучерук
2026.05.04 06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...

хома дідим
2026.05.03 17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні

Сергій Губерначук
2026.05.03 16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.

Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,

Світлана Пирогова
2026.05.03 15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.

- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,

Євген Федчук
2026.05.03 14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о

Олена Побийголод
2026.05.03 13:43
Яків Хелемський (1914-2003; народився й провів юність в Україні)

Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.

    Юність минає умить зазвичай,

Артур Курдіновський
2026.05.03 13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.

Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...

Іван Потьомкін
2026.05.03 13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу

Охмуд Песецький
2026.05.03 11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт

Кока Черкаський
2026.05.03 10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.

Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,

С М
2026.05.03 10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да

Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей

Володимир Мацуцький
2026.05.03 09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)

Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче кістколиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ

Юрій Гундарів
2026.05.03 09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…

Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,

Тетяна Левицька
2026.05.03 08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Любов і війна
Образ твору Ольга Атаманчук. Амальгама тиші: поезії. Тернопіль: ТОВ «Ваша друкарня», 2025. – 80 с. Літературний редактор Володимир Кравчук, дизайн авторський.
Збірку поезій, про яку мова, складають три розділи: «Книга, що нині пишемо» (26 віршів), «Світи, світ – ти» (20), «В обіймах ладану слова»(21).
Існують люди, які випромінюють потужний енергетичний струмінь. У них дуже сильна життєва енергія. Це – поети. У просторі власної уяви вони народжують астральні, медитативні думкоформи, що володіють самостійною внутрішньою суттю. Поезія, створена поетом, у нашому випадку, поеткою, має право жити протягом дуже тривалого часу.
Ольга Атаманчук бачить і відображає реальний світ у природних кольорах, у грі образних перевтілень, у фантазійному баченні предметів. Наші воєнні зими сірого кольору, без снігу, і тому народжуються сумні картини: – «Тіні незграбним штрихом виднокраю / вечора кроять завісу. / В комір дерева обличчя ховають – / пальта діряві до біса. / Від метушливо-марудного бігу / вітер озлоблено виє, / дишуть на ладан узбіччя без снігу, / хоч би зігрітись абияк. / Пагілля неба від зоряних китиць / хилиться нижче і нижче… / Стала навколішки, щоб помолитись / ніч на старому горищі».
Поетичний світ Ольги Атаманчук твориться за принципом схожості-несхожості зі світом реальним, однак її уявний світ наразі спровокований кривавою дійсністю, від якої поетеса, завдяки образній виповідальності, вивільнюється і «поселяє» себе у художнє буття, у поезію відвертого, сповідально чистого, як молитва, співчуття й болю, добра і ласки, а головне – любові. І тоді складаються ласкаво-лагідні, чуттєві образкИ, наприклад, оцей: «Небеса крапелин осколками / цілували долоні площ, / і вимірював тишу кроками / незрадливий романтик-дощ»; або ще: «Притишена музика. Вечір фарбує заплави. / У тьмяному світлі, як мево, загублена мить, / і ніжний цілунок звабливої чорної кави, / мов спогад про тебе – солодкий, а в серці гірчить».
Поезія Ольги Атаманчук свідчить про невпинні пошуки духовної опори передусім у собі серед жорстокого сьогодення, зазивання вистояти, підтримати людину вірою в добро, високим злетом надії, підняти над гіркотою переживання життя і смерті. «Коли поміж диму й сажі / побачить він промінь місяця, / то мовчки йому розкаже, / як погляд у неї світиться, / як зміг врятуватись – дивом, / а чи то її молитвами / у день, що гримів зрадливо, / у ніч, передерту битвами. / І хай з рани кров хлюпоче, / і ниє плече настирливе, / до серця він тулить очі, / яким обіцяв, що виживе…».
У поетеси делікатно витончений образ весни! Вслухаймося у музичне наповнення звуків, зокрема в повторення звука «л», у семантичний перегук цієї фонеми: «Яка ця весна красива / у купелі дощовій, / у щебетах-переливах, / в бузкових обіймах мрій! / Кульбабковим сонцем квітне, / настояним на теплі. / Недавно ж була тендітна / у ластівки на крилі…». У вірші осінніх емоцій викликає захоплення нічим не обмежена, невимушена розкутість образно-стильового самовираження, органічна єдність естетичного й буденного, гармонійна гра метафор, алітерацій, асонансів та дисонансів: « Ця елегантна паморозь осіння, / той погляд неба з-поміж сивих брів, / і гілля, що вростає, мов коріння, / у кіптяву статечних димарів, / міраж ключа пташиного у сині, / на роздоріжжі втомлений ліхтар, / маєтні грона панни горобини, / самотній клен (отой старий лихвар, / що брошки листя витончено-злоті / позичив скупо на плащі хвірток), / трави настої терпко-бергамотні, / простиглий вітер в закутках думок, / калинові сердечка у горняті, / й бажання жити, щоб там не було, / зціляють рани у душі зім’ятій, / карбують в серці осені тепло…».
Ольга Атаманчук живе у нашому часі за законами власної душі, не «випадаючи» за коло його тривог, турбот і надій, окреслене гострими темами війни. «Травень плакав. / Із хмар-перук / виривавсь безпорадно вітром, / до гілок помужнілих рук / притулявся бузковим цвітом… / А йому би солодкий щем / і думок життєдайне скерцо…/ Усміхатися можна й дощем, / як любов’ю багате серце.» Як бачимо, журливі настрої природи роблять духовний зір поетеси гострішим і чутливішим, вірш набуває несподіваної елегійної філософічності. Помітно доростає поетеса до сумовито-задумливих афористичних прозрінь: «Для воєн потрібна… вічність, / для надії ж – краплина світла», «Хай грози, а чи віддалі кричать, / а всі щасливі розмовляють пошепки», «бо життя – то пісок строкатий, / що неспинно тече крізь пальці…».
Погляд Ольги Атаманчук на сучасну Україну вимогливий, тривожний, співпереживаючий. У ньому багато любові, і це зобов’язує й далі захищати внутрішній простір своєї митецької аури від невситимих загарбників, адже поки що в Україні багато болю, смертей, сліз і втрат… Однак поетеса вірить у Небесний шлях своєї коханої України та незасмічені душі кращих із кращих!
«Навіть як під ногами розколюються плити, / обіймИ шелест крил над тополею, / бо обіймами можна зціляти, / зцілитись, / і зостатися долею».





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-05-04 14:20:23
Переглядів сторінки твору 752
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.03.20 19:10
Автор у цю хвилину відсутній