
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Рон Паджетт Вступ до філософії
Це, мабуть, повинен був бути огидний день, коли перша людина опинилася віч-на-віч з ідеєю нікчемності та безглуздості життя.
Вільям Макнейл Діксон
Але це був не такий огидний день, коли я читав зауваження Діксона у віці п'ятнадцяти років, тому що я вже був зачарований ідеєю нікчемності та безглуздості життя, яка здавалася витонченішою, ніж ідея про те, що життя прекрасне і має сенс.Зараз, коли я вперше в п'ятдесят чотири роки перечитував це, я був вражений, але не правдивістю цього вислову, а образом підлітка, який опинився "віч-на-віч" з цією ідеєю; тобто, коли духовне втричі більше за нього хиталося перед ним і промовляло без слів. Звичайно, це не те, про що висловився Діксон; він використовував "віч-на-віч" метафорично, як яскравий образ. Але тепер я спотикаюся об його метафору.
Однак я можу уникнути цього, спробувавши описати кімнату, в якій я вперше прочитав його зауваження, мою спальню, її переднє вікно та бічне вікно. Сидячи за моїм столом, я міг би дивитись в переднє вікно і перетинати дорогу до вікна мого друга, у якого я купив книгу, в якій розміщено лист Діксона, але якби я не сидів у ліжку, я б не міг бачити вікно позаду мене, штора якого, як правило, була в такому положенні, щоб хтось, хто піднімався на наш ганок, не заглянув і не побачив мою потилицю. Я не хотів, щоб хтось дивився на мою потилицю.
Що стосується того, що це був огидний день, хто знає? Тобто, що означає "огидний"? Вітряний? Пасмурний? Ймовірно, останнє. Він говорить знову метафорично, посилаючись тут на психологічну погоду людини, майже вбитої ідеєю, яка мене поранила, хоча і не вбила, ідеєю темної хмари у протолюдині висотою в п'ятнадцять років, яка зійшла і стала перед людиною і пролилася ідеєю нікчемності та безглуздості життя.
Що змусило людину повірити в це? А потім продовжувати жити, як продовжую я?
Ron Padgett PREFACE TO PHILOSOPHY
An ugly day it must have been, when the first man stood face to face with the idea of the worthlessness and absurdity of life.
—w. macneile dixon
But it wasn’t such an ugly day when I read Dixon’s remark, at the age of fifteen, because I had already been charmed by the idea of the worthlessness and absurdity of life, which seemed far more sophisticated than the idea that life is meaningful and wonderful.
Now as I read it again for the first time in fifty-four years, what strikes me is not the truth of his statement, but the image of an early man’s finding himself “face to face” with an idea; that is, with a ghostly being three times his size, wavering before him and communicating without speaking. Of course this is not what Dixon meant to convey; he was using “face to face” metaphorically, as an expres- sive device. But now I am face to face with his metaphor.
However, I can escape it by trying to picture the room in which I first read his remark, my bedroom, with its front window and side window. Sitting at my desk, I could have gazed out the front window and across the street to the window of my friend, from whom I had bought the book in which Dixon’s writing appears, but if I was propped up in bed I could not have seen out the window directly behind me, whose curtain I usually kept drawn so that anyone stepping onto our porch would not glance in and see the back of my head. I did not want anyone to look at the back of my head.
As for its having been an ugly day, who knows? That is, “ugly” meaning what? Stormy? Dark? Probably the latter. Again he is speaking metaphorically, referring here to the psychological weather of the human nearly struck down by an idea, as I am struck, though not down, by the idea of a dark cloud in a protohuman shape fifteen feet high that descended and stood before the man and emanated the idea of the worthlessness and absurdity of life.
What made the man believe it? And then go on, as I have gone on?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)