Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Рон Паджетт Поема міста
Я живу в місті.Життя тяжке,
часто мерзенне, іноді
просто жахливе. Але в ньому є те,
що ми називаємо винагородами.
Наприклад, вбити таргана,
по-моєму, неприглядна справа,
але це тренує рефлекси.
Бах!
і все.
Однак часом прибитий тарган
спинається на перебитих лапках і,
безладно ворушачи своїми погнутими вусами,
кривуляє в пітьму,
попередити інших, які живуть у тіні
великого водоспаду в своїх маленьких тіпі (1).
За ними височіє сяюче блакитно-буре громаддя
Гранд-Тітона (2), увінчаного білим снігом,
який багряніє на світанку і промениться на заході сонця.
Тихі сірі пасма здіймаються над жевріючими багаттями.
(1) Тіпі - житло північноамериканських індіанців,виконане у вигляді конічного намету з жердин, обтягнутих шкурами
(2) Гранд-Тітон (Grand Teton National Park) - національний парк у США, який включає в себе основні вершини хребта Тітон. Разом з національним парком Єллоустон утворюють екосистему Великий Єллоустоун. Коли на початку ХІХ ст. сюди прибули європейські поселенці, то зустрілися з племенами східних шошонів. У 1868 році шошони були переселені в резервацію Вінд-Рівер.
Ron Padgett Poema del City
I live in the city.
It’s a tough life,
often unpleasant, sometimes
downright awful. But it has what
we call its compensations.
To kill a roach, for example,
is to my mind not pleasant
but it does develop one’s reflexes.
Wham!
and that’s that.
Sometimes, though, the battered roach
will haul itself onto broken legs and,
wildly waving its bent antennae,
stagger off into the darkness
to warn the others, who live in the shadow
of the great waterfall in their little teepees.
Behind them rise the gleaming brown and blue mass
of the Grand Tetons, topped with white snow
that blushes, come dawn, and glows, come dusk.
Silent gray wisps rise from the smouldering campfires.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Рон Паджетт Тварини і мистецтво"
