Я живу в місті.
Життя тяжке,
часто мерзенне, іноді
просто жахливе. Але в ньому є те,
що ми називаємо винагородами.
Наприклад, вбити таргана,
по-моєму, неприглядна справа,
але це тренує рефлекси.
Бах!
і все.
Однак часом прибитий тарган
спинається на перебитих лапках і,
безладно ворушачи своїми погнутими вусами,
кривуляє в пітьму,
попередити інших, які живуть у тіні
великого водоспаду в своїх маленьких тіпі (1).
За ними височіє сяюче блакитно-буре громаддя
Гранд-Тітона (2), увінчаного білим снігом,
який багряніє на світанку і промениться на заході сонця.
Тихі сірі пасма здіймаються над жевріючими багаттями.

(1) Тіпі - житло північноамериканських індіанців,виконане у вигляді конічного намету з жердин, обтягнутих шкурами
(2) Гранд-Тітон (Grand Teton National Park) - національний парк у США, який включає в себе основні вершини хребта Тітон. Разом з національним парком Єллоустон утворюють екосистему Великий Єллоустоун. Коли на початку ХІХ ст. сюди прибули європейські поселенці, то зустрілися з племенами східних шошонів. У 1868 році шошони були переселені в резервацію Вінд-Рівер.

Ron Padgett Poema del City
I live in the city.
It’s a tough life,
often unpleasant, sometimes
downright awful. But it has what
we call its compensations.
To kill a roach, for example,
is to my mind not pleasant
but it does develop one’s reflexes.
Wham!
and that’s that.
Sometimes, though, the battered roach
will haul itself onto broken legs and,
wildly waving its bent antennae,
stagger off into the darkness
to warn the others, who live in the shadow
of the great waterfall in their little teepees.
Behind them rise the gleaming brown and blue mass
of the Grand Tetons, topped with white snow
that blushes, come dawn, and glows, come dusk.
Silent gray wisps rise from the smouldering campfires.