Гарно вдались, крім усього іншого, закінчення рядків, особливо першої частини, можна сказати, зонг-опери з мінімальною кількістю зонгів.
Друга частина була переломним моментом, ну і далі – все за жанром.

Постскріптум
Чергова зміна (вахта) порталу дуже вдячна і не жалкує, що з годину після кінця зміни вона ще "зависала" на робочому місці.
Доводилось перемикатись між джерелами музичної інформації (тексти, виконання їхнє та своє власне), бо інакше не буває, якщо був намір "в'їхати в тему".

один із більш-менш актуальних, хоч і не сильно специфічних оглядів, але от просто нині (26 травня 1967 відбувся реліз британської версії), що мало б засвідчити якщо і не актуальний сплеск інтересу, то, принаймні, певну стабільність (переклад посту https://www.facebook.com/LoveOldSchoolMusic/posts/pfbid02cRvG9z7ucHqetF6QasWyocCc1gWCV51z2S6sPWmxKsxwSAFcMdC2o7LZmYfQVg8Ll)


26 травня 1967 The Beatles випустили «Sgt Pepper’s Lonely Hearts Club Band». Записаний протягом 129 днів, починаючи від грудня 1966 року, альбом вважається одною з найкращих альбомних музичних добірок усіх часів і є першою платівкою The Beatles, в якій трек-листи були однаковими для версій, призначених для видання як у Великій Британії, так і в США. Станом на 2011 рік продано більше 32 мільйонів копій по всьому світу, що робить ці записи одним з найбільш комерційних музичних альбомів в історії.
Найкращий музичний альбом усіх часів? Найкращий альбом The Beatles? Все це суб’єктивно, кожен з нас має право на власну думку, хоча, про мене, це не зовсім так. Я стверджував би, що альбом Revolver кращий, так само як і Abbey Road. Можна сказати напевно: Sgt. Pepper безсумнівно є одним з найкращих альбомів усіх часів, моментом, коли The Beatles сягли нових вершин у написанні пісень. Sgt. Pepper вразив нас, коли вийшов у червні 1967 року, відрефлектувавши британську культуру, flower power, почуття молодого й захопленого покоління. Отже, що можна сказати про Sgt. Pepper, чого не було сказано раніше? Нумо заглибимося в тему й подивимося, чи можливо вихопити ще якісь менш відомі факти, що додалися до творення сього шедевра. Пісня: «When I’m 64» стала першим треком, записаним для альбому, сесія відбулася 6 грудня 1966 року. Цю пісню, яка відома ще із часів The Beatles у Гамбурзі, було перероблено восени 1966 Полом Маккартні, адже батько його незабаром мав сягнути віку 64 років.
Пісня Леннона «Люсі в небі із діамантами» мала натхнення з малюнку, який його 3-річний син Джуліан приніс із собою зі школи. На малюнку була маленька дівчинка із чималою кількістю зірок — однокласниця Люсі О’Доннелл, яка також жила у Вейбриджі і навчалася в тій самій школі, що й Джуліан. Коли альбом вийшов, як преса, так і фанати стверджували, що пісня насправді про численні ЛСД-подорожі Леннона, адже й сама назва наче натякає на це. Джордж Гаррісон презентує в альбомі лише «Within Without You», хоч тут мала бути іще одна його пісня. «Only a Northern Song» було записано і заплановано включити аж до того моменту, поки Маккартні не сяйнуло записати репризу заголовної композиції. Одна з найгіркіших пісень Гаррісона як натяк на видавничу компанію гурту та уявну концепцію (альбом «північних пісень»), що її Маккартні і сподівався реалізувати завдяки цьому проєкту.
Текст «Being for the Benefit of Mr. Kite!» був натхненно перероблений із вікторіанського циркового плакату для цирку Пабло Фанкез, що його Леннон придбав у антикварному магазині в Кенті, під час перерви у зйомках рекламного кліпу для пісні «Strawberry Fields Forever».
Що можна сказати про заключний трек «A Day in the Life». Громоподібний фортепіанний акорд, що завершує альбом, був створений на трьох роялях у студії із одночасним взяттям на кожному з них акорду E (мі-мажор). Джон, Пол і Рінго також залучили асистента Мела Еванса задля цього ефекту.
Запис оркестрових сесій для «Дня із життя» забезпечувався шістьма операторами, зйомка планувалася для телевізійного спеціального випуску про Sgt. Pepper. Ідея полягала в тому, щоб включити всі пісні з альбому в музичні відео-сцени, і знову ж таки, «Бітли» були попереду свого часу, але матеріали зрештою було здано до архіву, аж поки не настав час для документального фільму «Антологія». Бітли прагнули привнести атмосферу свята в запис оркестрових сесій. Втомлені від невиразної рутини в EMI, вони задіяли психоделічне освітлення в студійнім просторі, використавши пристрій, на якому закріпили п’ять червоних флуоресцентних трубок на мікрофонному штативі, лавову лампу, червону лампу для темних кімнат і стробоскоп. Гаррісон пізніше казав, що студія сама нагадувала своєрідний клуб для уявного гурту «Sgt. Pepper».
Дейвід Кросбі, Мік Джеггер і Донован були серед музикантів-друзів, які відвідували музичні сесії. Інший неймовірний нині факт полягає в тому, що альбом був зміксований в моно, оскільки в 1967 році дуже мало людей мали стереопрогравачі, (стерео було окремою нішею для небагатьох фанатів хай-фай) і, зберігаючи вірність власним уподобанням, жоден з Бітлів не відвідував сесії стереомікусвання. (В деяких версіях вінілових платівок і навіть CD, якщо ви слухаєте із балансом, скинутим на один динамік, можна почути «Pepper» так, як ніколи його не чули, адже там нема бек-вокалів, відсутні барабани та частково гітари із міксу). Обкладинку робили Янн Гаворт і Пітер Блейк, які згодом, у 1968 році, і отримали премію Греммі за найкращу обкладинку музичного альбому. На обкладинці зображено понад 60 відомих особистостей, серед яких музиканти, актори, політики та письменники. Особа Ісуса планувалася до включення, але не потрапила у кінцеву версію, (лонґплей було випущено лише через декілька місяців після скандальної заяви Леннона про те, що Бітлз нині популярніше від Ісуса, і ніхто не мав бажання зачіпати цю тему повторно). На обкладинці присутні дев’ять Бітлів, включно із колишнім гітаристом Бітлз Стюартом Саткліфом.
А як щодо того безглузду, який ми всі слухали знову і знову, коли голка програвача ковзала в канавці наприкінці другої сторони платівки? (як самі бачите, ми втрачаємо все це задоволення в цифрову епоху). Згідно з червневим випуском Beatles Monthly 1967 року, звуковий зацикльований запис був «просто трохи балачки самих хлопців, яка була дещо прискорена». Коли деяких фанатів зацікавила ця тема, вони вирішили програти свій LP задом наперед і виявили, що повідомлення нібито звучить як: «Ми будемо трахати вас, як Супермен». Усю цю магію було створено протягом 129 днів за допомогою 4-дорожкових записуючих машин. Музиканти записували свою музику та вокал на тому, що вже почало вважатися застарілим студійним обладнанням (в деяких студіях в США вже були 8-дорожкові машини), під керівництвом і заохоченням «п’ятого Бітла», продюсера Джорджа Мартіна.
Під час сесій було використано та винайдено нові технології. Прикладом, ADT (автоматичне подвійне трекування), оскільки Леннон ненавидів необхідність накладати запис власного вокалу декілька разів поспіль (ADT згодом став універсальною функцією студії). Виконавці сповільнювали та прискорювали стрічки, використовуючи варіативну швидкість, щоб отримати густіший та своєрідніший звук. І, як підтвердження того, наскільки продуктивними були ці хлопці з Півночі, перші результати їхньої роботи, «Penny Lane» та «Strawberry Fields Forever», навіть і не потрапили до альбому, натомість були випущені як подвійна A-сторона синглу у лютому 1967 року після того, як EMI поставив The Beatles нагальну вимогу записати і випустити новий сингл.