«Всі були просякнуті однією ідеєю: бути корисними своїй рідній Батьківщині, і в короткий час було доведено, що Росія у справі побудови найбільших броненосних суден може обходитися без допомоги іноземців! Корабель “Пьотр Вєлікій”, збудований на російській верфі, російськими людьми і з російських матеріалів, довів спроможність Росії будувати броненосні кораблі найбільших розмірів».

Російський капітан корпусу корабельних інженерів П. Дьячков

Вийде «Адмірал… їх …Кузнєцов»,
Аналогів якому в світі «нєту»,
Так засмердить одразу всю планету,
Бо так уже димить, що будь здоров.
Вони ж гордяться всі коритом тим,
Бо ж, бачте, то у них авіаносець.
Щоправда, літаки не часто носить,
Все більш вони тягаються із ним.
У морі тиждень і в ремонт ведуть.
А це от став, чи й вийде – невідомо.
І вічно щось ламається у ньому,
Бо ж руки, знаєм, звідки в них ростуть.
Згадалась, втім, історія одна
Іще з позаминулого століття.
Вони й тоді були гоноровиті.
Хоч з москалями то не дивина.
Тоді, щоб панувати на морях,
Взялись всі броненосці будувати.
А москалі ж не хочуть відставати
Та й випендритись хочеться, аж страх.
Тож імператор їхній дав наказ
Найкращий броненосець збудувати,
Щоб ворогів ним можна налякати.
Велів же збудувати на цей раз
Все зі свого й російськими руками.
Аби російське в ньому все було,
Москальство щоб гордитися могло.
Тож імпортозаміщення (між нами)
Не цей придумав ліліпут у них.
Вони давно уже на це хворіли.
Себе гоноровито в груди били,
Мовляв: ми обійдемось без усіх.
Тож імператор дав наказ такий
І москалі взялись бігом до справи.
Проект в англійців броненосця вкрали.
Бо ті якраз взялись робити свій.
Замовлення заводам роздали
Своїм, російським все наготувати.
Тоді докупи все взялись складати.
Отак три роки мимохідь пройшли.
Хоч корабля поки ще не було
Та назву вже придумали удалу:
«Пьотр Вєлікій» судно те назвали.
Та з будівництвом щось повільно йшло.
Отож, гармати крупповські взяли.
Броню прийшлося в Англії питати,
Адже ніхто не бравсь виготовляти.
В Кронштадт те, що зліпили, притягли.
До розуму доводить почали.
А тут зима (хто б міг те уявити?)
Не витримало холоду «корито»,
Кінгстони всі розірвані були.
Прийшлось мінять. Англійські кораблі,
Що разом будувати починали,
Давно по океанах вже гуляли.
А цей іще тулився до землі.
Уже цар результатів вимага.
А тут ще й кінь, як кажуть, не валявся.
Все ж на четвертий рік він таки знявся
І двадцять миль пройшов вздовж берега.
Як результат – пошкоджені гвинти
Й котли не так, як треба працювали.
Тож судно тої швидкості не мало,
Як то по плану мало би іти.
І ще: вугілля монстр отой жер,
При тому, як англійські три, напевно.
На сьомий рік, перехрестивши ревно,
Випробуватись корабель попер.
Ходив не довго, правда, по морях,
Бо паропровід раптом розірвало.
Як розбиратись з усім тим почали,
То виявилось – справа у котлах.
Вони усі дефектними були.
Чомусь мене зовсім не здивувало!
Котли ті замінити наказали.
За зиму замінили, як змогли.
Та користі від того не було.
Бо не ходив той корабель, а повзав.
І, хоч війни вчувалася загроза,
«Корито» воювати не пішло.
Прийшлось англійцям кланятись тоді
Аби вони котли нові зладнали.
«Корито» те до Англії пригнали.
Заледве не втопили на воді.
Прийшлося ще і корпус рихтувать,
Гідравліку біля гармат міняти.
Коротше, справ із ним було багато.
А роки, роки стрімко так летять.
Уже рік і тринадцятий минав,
Як судно те взялися будувати.
Англійцям довелось попрацювати,
Щоб корабель той боєздатним став.
До чого ж були раді москалі,
Що броненосець справжній в себе мали.
Хоч інші вже десятки збудували
Із Англією, звісно на чолі.
Поки він будувався стільки літ,
Устиг уже добряче застаріти.
Уже й не броненосець, а «корито».
Ну, як такого випускати в світ?
Пройшовся він, щоправда по морях,
Довів англійське вміння будувати.
Але не довелось повоювати.
В Кронштадті так навіки і застряг.
Гармати з нього спершу всі зняли
Аби добро дарма не пропадало.
Броню зняли, борти добудували,
Щоб хвилі десь часом не залили.
Й зробився він навчальним кораблем.
А в п’ятдесятих на метал пустили…
Та москалі постійно голосили,
Мовляв, ми попереду всіх ідем.
Наш «Пьотр Вєлікій» найсильніший був
Для свого часу. Звідки про то знати,
Як не прийшлось йому повоювати?
Тож його славу сам москаль роздув.
А з імпортозаміщення у нім
Були, хіба що моряки й по всьому.
А я чомусь і не дивуюсь тому,
Бо ж руки Бог не там приладив їм.
Та москалям, як видно, все одно,
Кричать: - «Пьотр Вєлікій» – гордость флота!
Їм дуже буть великими охота,
Хоч їм того, на щастя, не дано.