ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Василь Кузів
2026.06.11

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Курдіновський (1989) / Поеми

 Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок одинадцятий. "Солодка мрія"
11.1

Веселонько! Тебе не повернути!
Напам’ять вивчив дивні кольори.
Кричуща справедливість самосуду!
Безкарність врешті-решт перебори!

Хіба що знову мовчки проковтнути
Образу. Гучно плакати навзрид.
Шукати кульки вилитої ртуті,
Знаходити фатальний той розрив.

Хто знає: може, сяйво дуже близько?
Написаний нечуваний хорал,
Який підводить остаточну риску?

Журу закарбував сумний мурал.
На страту без хреста і обеліску
Приречений був тихий ідеал.

11.2

Приречений був тихий ідеал
У натовпі гучному без моралі.
Відлюдник тихо йде під трибунал…
Нема давно яскравих персоналій,

Яким писав запрошення на бал
Рубінів, діамантів та коралів.
Дрібнішає життєвий номінал,
Уклінно догоджаючи навалі.

Побачив раптом сяйво камінця.
Хіба його помітять лизоблюди?
Видовища я їм не обіцяв!

Чи спробувати все-таки дерзнути?
Даремно додивився до кінця!
Оточення – лише звичайні люди.

11.3

Оточення – лише звичайні люди.
Набір двох дат і розмаїття цифр.
У власну кров я можу обмокнути
Свій олівець та написати шифр

Душі своєї – вічної приблуди,
Що потайки читатиме Псалтир.
Посилено будується запруда,
А за війною виглядає мир.

Є вихід! Серце, зроблене з заліза,
Із легкістю пірне в жорсткий канал,
Не відгукнеться на смішну репризу.

Всередині – вулкан. Дев’ятий вал!
Навколо – відгодовані мармизи
Сприймають, наче довгий серіал.

11.4

Сприймають, наче довгий серіал
Невігласи, які хронічно ситі.
Чи має гідність славний генерал,
Що думає про їжу у кориті?

На волю рветься славний мадригал
Крізь сутінки, брехнею оповиті.
Давно замовк органний мануал,
Відлуння залишив благої миті.

Мене вхопила правди течія…
Яка ж потужна ця її оруда!
Пливу та чую вигук: «Нічия!»

Я зайве зміг сьогодні відштовхнути!
Нагадує рулада солов’я
Солодку мрію – вирватися з бруду.

11.5

Солодку мрію – вирватися з бруду
У засвіти натхненно понесу.
Чутливу душу легко розіпнути,
Від неї залишивши тільки сум.

Почесна нагорода – вічна згуда.
В багатті фальші спалюють красу.
Лишається приречено зітхнути,
Запам’ятати неба бірюзу.

Незвично буде спершу. Потім звикну!
Наповниться повітрям свіжим зал.
Для справжнього всі відчиняю вікна.

Можливо, стане маршалом капрал.
Бажання заповітне гучно крикну:
Переступити через той портал!

11.6

Переступити через той портал
Та ноги витерти об ті кордони!
Питаю: це початок чи фінал?
І хто кого так віддано боронить?

Вночі був оголошений аврал,
А вдень змінилася ця швидкість фону.
Листа не виставляю на загал,
Лише тоді, як серце охолоне.

Я віддано плекаю береги,
Які мені під силу ще сягнути –
Нехай від них тікають вороги!

У темних головах багато флуду!
Сумлінно віддаватиму борги,
Де інші вже книжки читати буду!

11.7

Де інші вже книжки читати буду?
Але підказки жодної нема.
Щось бубонять обмежені зануди,
Розмови з ними досі ще не мав.

За рішенням брудного квазісуду
Мене позбавили мого керма.
Та чую все ж: «Зустрінь свою весну ти!
Звільняйся від стандартного ярма!»

Невже я загубив прості нотатки,
Перетворився на важкий метал?
Хоча б маленьку, незначну здогадку!

Безслідно зник колишній театрал.
Забув про всі досягнення і статки,
Складаючи таємний магістрал.

11.8

Складаючи таємний магістрал,
Я підсумок підвів вінку рядочків.
Навіщо весь цей церемоніал,
Якщо бажання все одно порочні?

Прийняв давно від Всесвіту сигнал,
Хоча й раніше знав його заочно.
Мої сонети – дивний капітал,
Чужий для середовищ злих і склочних.

Вразливий та пригнічений стою.
Костюм старий нікуди не годиться.
Куди подів міцну свою броню?

Метелик розкрива строкаті крильця.
Питання риторичне задаю…
Всесильний Боже! Що тепер насниться?

11.9

Всесильний Боже! Що тепер насниться?
Щасливий час – король усіх часів.
Мажорний червень, спіла полуниця…
Від хвилювання легко я тремтів.

Відходять у минуле вечорниці,
Свої думки нікому не довів.
Мій безпорадний оклик: «Озирніться!»
Безслідно тоне в глибині лісів.

Вигадую надію філігранно –
Гармонію світанків грозових
І розумію: все таке туманне!

Хоч помилкам серйозним запобіг,
Плекати сновидіння притаманно…
Пробудження моє – міцний горіх.

11.10

Пробудження моє – міцний горіх.
Відкрилися завчасно злобні шлюзи.
Немає капелюхів дорогих,
Стою в дивакуватому картузі.

Ну що робити? Дихав не для тих,
Хто дійсно вартий поцілунків музи.
Був автором я речень нищівних,
Вбиваючи серця, віддавшись тузі.

Танцюйте, люди, запальний канкан!
У каву сипте запашну корицю!
Вигукуйте захоплено: «Charmant!»

Знайду своє! Повірте! Схаменіться!
Бо крізь грудневий болісний буран
Є добрий спогад – ягоди суниці…

11.11

Є добрий спогад – ягоди суниці,
Строкатий благородний літній джміль.
Вже листопад. Але яка різниця?
Природа не розмінює свій стиль.

Навіщо наближатись до в’язниці?
Бо принесе свободу звідусіль
Весна, моя незламна чарівниця,
На мить забуду те, що я – бобиль.

А поки – сніг. Холодна біла ковдра
Покрила душу. День узяв розбіг.
І коло посікла безжальна хорда.

Живу в полоні спогадів святих.
Вкусила туга, мов отруйна кобра,
Хоча й рукописи свої зберіг.

11.12

Хоча й рукописи свої зберіг,
Вогнем багаття їх не перевірю.
О, скільки вже нещирих та бридких
Зібрались біля мене на подвір’ї!

Потвори полишають свій барліг,
Від райдужних пташок лишилось пір’я.
Когорти спостерігачів дурних,
Обмануті, чекають перемир’я.

А я – неначе той останній птах,
Як лебідь без своєї лебедиці,
Що бачить зміст в занедбаних речах.

Зірвалася планета-єретиця!
Відлуння правди буде у віках,
Але, боюся, висохне криниця.

11.13

Але боюся: висохне криниця,
Зупинить рухи джерело подій.
Незаймана панянка білолиця
Постане королевою повій.

Чи вистрелить заряджена рушниця?
Які патрони містяться у ній?
Ганебна доле! Ти – моя боржниця!
Я в подорожі – сам собі водій.

Бувало, вірив сліпо, необачно,
Шукав прихильність поглядів скляних,
А відповідь отримав однозначну.

Якби ж мене хтось дружньо застеріг!
Повітря висить запахом коньячним –
Замовкне без причини дивний сміх.

11.14

Замовкне без причини дивний сміх.
Горизонтально ляже цифра «вісім».
Якщо мене чекає згубний ріг, -
Сховаюся за січнем білобрисим.

Скрізь будні, дуже мало вихідних,
Нема відради і деревам лисим.
Знайти б де-небудь прихисток, нічліг,
Радіти денним та нічним сюрпризам!

Забулася прониклива краса,
А замість «нетто» все частіше – «брутто»,
Над містом почорніли небеса.

Я, зморений, знесилений, роззутий,
Дивлюсь на сонце. Вечір мій згаса.
Веселонько! Тебе не повернути!

МАГІСТРАЛ 11

Веселонько! Тебе не повернути!
Приречений був тихий ідеал.
Оточення – лише звичайні люди,
Сприймають, наче довгий серіал

Солодку мрію – вирватися з бруду,
Переступити через той портал,
Де інші вже книжки читати буду,
Складаючи таємний магістрал.

Всесильний Боже! Що тепер насниться?
Пробудження моє – міцний горіх.
Є добрий спогад – ягоди суниці.

Хоча й рукописи свої зберіг,
Але боюся: висохне криниця,
Замовкне без причини дивний сміх.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-07-29 01:48:17
Переглядів сторінки твору 542
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.245 / 5.88)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.275 / 5.91)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.727
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 03:18
Автор у цю хвилину відсутній