Вітаю! У першій статті про аб'юзивні стосунки ми з вами розглянули неоднозначність цього явища, його приховану багатошаровість, що часто суперечить спрощеним уявленням поп-психології. Ми говорили про розмитість ролей, несвідомі патерни поведінки та суб'єктивне сприйняття аб'юзу. Торкнулися й переплетення любові та травми, що утримує людину в деструктивних зв'язках.

Моя колега, прочитавши першу статтю, зауважила: "чудовий оглядовий нарис, але хотілося б більше про "жертву". Спочатку я не погоджувався, мовляв, тема стара, як світ, і нічого нового ми там не відкриємо. Хотілося просто висвітлити своє загальне бачення цієї тематики, легко зачепивши поп-психологів. Проте згодом передумав. Тема хоч і стара, але існуватиме доти, доки буде людство. Тому в цій статті я описую те, з чим на практиці зустрічаюся найчастіше, і те, що багатьом може не сподобатися, бо правда часто має доволі непривабливий вигляд.

Сьогодні ми зануримося в одну з найскладніших, але критично важливих тем: чому люди, усвідомлюючи деструктивний характер аб'юзивних стосунків, свідомо залишаються в них? І головне – як справді допомогти тим, хто опинився в такій пастці.

На перший погляд, ідея про те, що хтось свідомо обирає залишатися в стосунках, які завдають болю, може здаватися абсурдною. Проте наша психіка – складна система, де рішення часто продиктовані не лише логікою, а часто неусвідомленими потребами та вторинними вигодами. Ці вигоди – неочевидні плюси, які людина отримує, залишаючись у поточній, хоч і руйнівній, ситуації.

- Страх самотності. Для багатьох бути з кимось, навіть у нездорових стосунках, краще, ніж бути наодинці. Самотність може асоціюватися з покинутістю, нікчемністю, відсутністю сенсу життя. Аб'юзивний партнер, хоч і завдає болю, заповнює цей вакуум.

- Знайомий біль кращий за невідомість. Наша психіка прагне до передбачуваності, навіть якщо ця передбачуваність болюча. "Краще знайоме пекло, ніж невідомий рай" – несвідомий принцип, який часто керує поведінкою. Вихід зі стосунків – стрибок у невідомість, де немає гарантій, а є лише потенційні ризики.

- Ілюзія контролю. Парадоксально, але деякі люди відчувають, що контролюють ситуацію, залишаючись у ній, адже "знають, чого очікувати". Спроба змінити щось або вийти може сприйматися як втрата будь-якого контролю.

- Відчуття "потрібності" та "місії". Жертви аб'юзу часто вірять, що можуть "врятувати" або "змінити" свого агресора. Це дає їм відчуття власної важливості та унікальності, навіть якщо ця "місія" виснажує їх до краю.

- Фінансова та соціальна залежність. У багатьох випадках жертва може бути повністю залежна від партнера фінансово, або ж її соціальне коло щільно переплетене з партнером, що робить вихід вкрай складним з практичної точки зору. Це реальні, відчутні перешкоди, які підкріплюють вторинні вигоди.

- "Що подумають люди?". Часто особа залишається в аб'юзивних стосунках через страх осуду або негативного сприйняття з боку суспільства, сім'ї чи друзів. Бажання зберегти "картинку", ілюзію щасливої родини або успішного партнерства переважає над власним благополуччям та безпекою. Страх зруйнувати створений образ або зіткнутися з чутками та пересудами стає значним стримуючим фактором.

- Звичка до болю та "заслуговування". Якщо людина виросла в умовах, де домінували критика, приниження або контроль, вона може вважати, що "заслуговує" на таке ставлення. Біль стає звичним фоном, а моменти "затишшя" – достатньою нагородою.

Отже, вторинна вигода, чого б вона не стосувалася — чи то якихось невирішених психологічних моментів, чи то свідомого обміну своєї свободи на матеріальні блага — завжди залишається актуальною в стратегії "жертви". Люди роками зміщують фокус уваги на вторинні речі, такі як спроба змінити свого партнера або виправдовування, що, мовляв, у інших набагато гірше, але найголовніше – це "сім'я". Часто з меркантильних мотивів фахівці навіть підіграють їм, завдаючи непоправної шкоди. Адже чим довше триває "топтання на місці", тим важче вирішити проблему.

Справжня допомога — фокус на собі, а не на стосунках. Якщо немає щирого, усвідомленого бажання агресора змінюватися і готовності до тривалої та інтенсивної роботи над собою (що трапляється найчастіше), усі зусилля приречені на провал. Але є ще один важливий нюанс – не брехати самим собі. Оточенню можна розповідати що завгодно, але для себе слід визнати істинну причину, яка тримає нас у нездорових стосунках.

Отже, справжня допомога полягатиме в наступному:

1. Пропрацювання самооцінки та цінності себе. Людина зі здоровою самооцінкою має чітке усвідомлення своїх прав, меж і цінностей. Вона знає, що заслуговує на повагу, турботу та здорове ставлення. Така особа або дасть відсіч будь-яким проявам аб'юзу, або піде зі стосунків без вагань. Робота з психологом чи психотерапевтом має бути спрямована на відновлення і зміцнення внутрішнього стрижня, усвідомлення власної гідності та цінності поза залежністю від партнера.

2. Розвиток відповідальності за своє життя. Жертви аб'юзу часто перекладають відповідальність на агресора, обставини або навіть на "долю". Свою неуспішність можна легко виправдати тим, що "хтось" не дає можливості нам реалізувати себе. Допомога полягає у поверненні цієї відповідальності собі. Це означає усвідомлення, що рішення про власне життя, щастя та безпеку належить самій особистості. Це про сміливість визнати: "Я можу змінити своє життя", а не "Він має змінитися, щоб мені стало краще" чи "Він має мене відпустити". Має відбутися усвідомлення свого права на вибір і на побудову життя, яке приносить задоволення, а не біль.

3. Встановлення здорових особистих кордонів. Навчання чітко артикулювати свої потреби, говорити "ні" і захищати свій особистий простір – фундаментальний крок. Цей процес часто потребує тривалої роботи, особливо якщо людина ніколи не мала здорового досвіду встановлення кордонів.

4. Зцілення дитячих травм та патернів. Багато аб'юзивних патернів є відтворенням того, що людина бачила або переживала в дитинстві. Робота з терапевтом допомагає усвідомити ці зв'язки, розірвати порочне коло і сформувати нові, конструктивніші моделі поведінки та взаємодії.

Саме на цьому слід акцентувати увагу, коли стикаємося з проблемою аб'юзивних стосунків. Адже навіть якщо якимось чарівним чином таку травмовану особистість без розуміння своїх бажань і кордонів та усвідомлення власної цінності "витягнути" з рук агресора, то майже стовідсотково за якийсь час вона знайде собі точно такого ж партнера, який був до цього. Отже, ключ до виходу з аб'юзивних стосунків лежить у внутрішній трансформації саме жертви. Лише коли людина усвідомить свою значущість, візьме відповідальність за своє життя та загоїть свої травми, вона зможе розірвати ланцюги залежності та збудувати щасливі, здорові стосунки – або з новим партнером, або, можливо, наодинці з собою, але вже у гармонії.



02.08.2025