Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Герман (1991) /
Публіцистика
Чому я боюся психічно здорових людей?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому я боюся психічно здорових людей?
У психологів і психіатрів, людей, які щодня працюють з особистісними переживаннями та досліджують різні тонкощі поведінки, сприйняття реальності неминуче змінюється. Ми починаємо бачити норму там, де більшість помічає дивацтва, і б'ємо на сполох у ситуаціях, які для пересічної людини здаються цілком звичними та буденними, не вартими особливої уваги. Звісно, жоден фахівець не володіє вичерпними відповідями на всі питання. Переважно наша реакція на незрозуміле стриманіша, ніж у більшості, проте бувають моменти, які змушують задуматися глибше, переглянути навіть ті принципи, що досі здавалися непорушними.
Кілька місяців тому у моїй практиці стався випадок, який наштовхнув мене на несподівані, але дуже цікаві роздуми. Одна пацієнтка під час психотерапевтичного сеансу зізналася, що їй складно комунікувати з людьми без травм і будувати з ними стосунки. Вона навіть побоюється їх. А потім підсумувала: "Так, я боюся психічно здорових людей". У той момент я задовольнився її поверхневим поясненням: мовляв, у травмованих людях вона бачить більше "рідного", вони мають більше шансів її зрозуміти. Але відтоді це питання часто не давало мені спокою. Що ж не так із психічно здоровими людьми? Чого ця дівчина боїться насправді, можливо, не усвідомлюючи цього? І, що найважливіше, чи не боюсь я сам таких людей?...
Цей випадок змусив мене замислитися над парадоксом "нормальності" у сучасному світі. Чи може бути, що в суспільстві, де стільки людей переживають стрес, травми та виклики, "психічно здорова" людина сприймається як виняток, а не правило? Можливо, для тих, хто пройшов крізь біль і боротьбу, відсутність видимих шрамів у інших здається не просто незрозумілою, а навіть загрозливою.
Давайте розглянемо кілька можливих причин такого страху:
- Страх нерозуміння: Люди з власним травматичним досвідом часто відчувають, що їх можуть по-справжньому зрозуміти лише ті, хто пережив щось подібне. Психічно здорові люди, на їхню думку, не можуть осягнути глибину їхніх почуттів чи логіку їхніх реакцій, що призводить до відчуття ізоляції та самотності.
- Страх засудження: Існує побоювання, що "здорові" люди можуть засудити їх за "ненормальність" або нездатність "просто взяти себе в руки". Цей страх підживлюється соціальними стигмами щодо психічного здоров'я.
- Відчуття власної неповноцінності: У порівнянні з тими, хто не має очевидних проблем, людина з травмою може почуватися неповноцінною або зламаною. Цей внутрішній конфлікт може проєктуватися на "здорових" людей як страх перед їхньою ідеальністю або досконалістю.
- Неможливість прогнозування: Люди з травмами часто мають викривлене сприйняття реальності та можуть бути чутливими до найменших змін у поведінці інших. Психічно здорові люди, які, здається, не мають таких же тригерів або передбачуваних реакцій на біль, можуть здаватися непередбачуваними, а отже – небезпечними. Їхня "нормальність" може бути незрозумілою.
- Заздрість або образа: Підсвідомо може виникати заздрість до легкості, з якою "здорові" люди, здається, долають життєві виклики, або образа через те, що комусь дісталося менше страждань. Цей складний букет емоцій може трансформуватися у страх.
Непогано, але щось трохи не те. Надто очевидно, однобоко і поверхнево.
Для фахівця, який постійно стикається з людською вразливістю, "ідеальна нормальність" може здаватися абстрактною або навіть такою, що не існує зовсім. Ми звикаємо бачити і розуміти механізми захисту, травматичні реакції, несвідомі прояви. Іноді "здорова" людина, яка, здається, не має цих шарів, може викликати певне... збентеження. Це не обов'язково страх у прямому сенсі, скоріше нерозуміння або навіть недовіра до видимої безпроблемності. Чи можливо, що за цією "здоровістю" ховається щось, що ще не проявилося, або що вона є результатом надзвичайно сильних механізмів витіснення? Зрештою, повна відсутність внутрішніх конфліктів або травм є швидше міфом, ніж реальністю.
А що, коли насправді ми боїмося лише штучного, нав'язаного нам образу, а не самих людей?
Сучасна культура часто культивує образ психічно здорової людини, як завжди успішної, щасливої, безтурботної, яка ніколи не помиляється і з легкістю долає всі виклики. Цей міф створює величезний тиск на багатьох з нас. Коли ми стикаємося з кимось, хто, здається, відповідає цьому ідеалу, або коли самі намагаємося його досягти, це може викликати відчуття власної неповноцінності, неспроможності та навіть тривоги. Ми починаємо сумніватися у своїй "нормальності", якщо не відповідаємо цій недосяжній планці.
Нав'язаний образ не залишає місця для вразливості, болю чи слабкості. Він вимагає постійної "фасадної" досконалості. Це призводить до того, що багато людей, намагаючись відповідати цьому ідеалу, приховують свої справжні емоції та проблеми, створюючи ілюзію повної гармонії. У результаті ми бачимо лише "глянцеву обкладинку", за якою можуть ховатися ті самі страхи, невпевненість та внутрішні конфлікти, що й у нас. Ця невідповідність між видимістю та реальністю може викликати недовіру та відчуття загрози, адже невідомо, що насправді відбувається за цим ідеальним фасадом.
Якщо людина прагне відповідати образу "абсолютно здорової", вона може несвідомо відмовлятися від емпатії до тих, хто "не такий". Адже справжня емпатія вимагає визнання власної вразливості та здатності розуміти біль іншого. Ця відсутність емоційного зв'язку може відчуватися як холодна байдужість або навіть ворожість з боку тих, хто здається правильним, що підживлює наш власний страх бути незрозумілими чи відкинутими.
Суспільство часто заохочує конформізм, натякаючи, що "нормальність" — це відповідати певним стандартам поведінки, думок та емоцій. Будь-яке відхилення від цієї умовної норми може бути засуджене. Для кожного з нас цей тиск бути "як усі" стає джерелом тривоги. Ми боїмося бути викритими як "недостатньо здорові" , "недостатньо розумні" або "інші", а ті, хто, здається, ідеально втілює цей стандарт, стають своєрідним дзеркалом наших власних страхів і невпевненості. Постійне порівняння себе з нав'язаним ідеалом "психічно здорової" людини може призвести до втрати зв'язку зі своєю унікальною індивідуальністю. Намагаючись відповідати стандартам, ми ризикуємо втратити власну автентичність, що є основою психічного благополуччя. Цей страх перед нівелюванням власного "Я" під впливом зовнішніх очікувань стає ще одним аспектом цього комплексного явища.
До цього додається ще й постійний, всепроникний заклик до "росту і розвитку", який часто набуває викривлених, штучних форм. Нам нав'язують ідею, що ми завжди маємо бути "кращою версією себе", постійно вдосконалюватися, досягати нових вершин. Це створює нескінченну гонку, де зупинка або навіть повільний рух сприймається як невдача. У світі, де кожен нібито має бути на шляху до самореалізації, відсутність видимих прогресів може викликати почуття провини та сорому. Люди, які, здається, без зусиль відповідають цим завищеним очікуванням постійного росту, можуть несвідомо сприйматися як загроза, адже вони втілюють цей нескінченний тиск. Ми боїмося, що їхня "бездоганність" викриє нашу "недостатність" або відсутність того самого неперервного, видимого розвитку.
Підсумовуючи вищезазначене, не хочеться вкотре вдаватися до шаблонного "однозначної відповіді на це питання нема". Відповідь, здається, мимоволі вже знайшлася.
Якщо ви піймали себе на тому, що боїтеся "психічно здорових" людей – тих, хто здається бездоганним, завжди успішним, невпинно "росте" і демонструє повну гармонію, – тоді щиро вітаю вас! Ви – нормальна людина!
Цей острах свідчить про усвідомлення несправжності та штучності того ідеалу, що його наполегливо нав'язує суспільство. Ви інтуїтивно відчуваєте порожнечу за розфарбованим фасадом, тиск постійної гонитви за ілюзорним розвитком і брак чистих людських почуттів. Всі ці речі точно не мають жодного стосунку до справжнього здоров'я.
26.07.2025
Кілька місяців тому у моїй практиці стався випадок, який наштовхнув мене на несподівані, але дуже цікаві роздуми. Одна пацієнтка під час психотерапевтичного сеансу зізналася, що їй складно комунікувати з людьми без травм і будувати з ними стосунки. Вона навіть побоюється їх. А потім підсумувала: "Так, я боюся психічно здорових людей". У той момент я задовольнився її поверхневим поясненням: мовляв, у травмованих людях вона бачить більше "рідного", вони мають більше шансів її зрозуміти. Але відтоді це питання часто не давало мені спокою. Що ж не так із психічно здоровими людьми? Чого ця дівчина боїться насправді, можливо, не усвідомлюючи цього? І, що найважливіше, чи не боюсь я сам таких людей?...
Цей випадок змусив мене замислитися над парадоксом "нормальності" у сучасному світі. Чи може бути, що в суспільстві, де стільки людей переживають стрес, травми та виклики, "психічно здорова" людина сприймається як виняток, а не правило? Можливо, для тих, хто пройшов крізь біль і боротьбу, відсутність видимих шрамів у інших здається не просто незрозумілою, а навіть загрозливою.
Давайте розглянемо кілька можливих причин такого страху:
- Страх нерозуміння: Люди з власним травматичним досвідом часто відчувають, що їх можуть по-справжньому зрозуміти лише ті, хто пережив щось подібне. Психічно здорові люди, на їхню думку, не можуть осягнути глибину їхніх почуттів чи логіку їхніх реакцій, що призводить до відчуття ізоляції та самотності.
- Страх засудження: Існує побоювання, що "здорові" люди можуть засудити їх за "ненормальність" або нездатність "просто взяти себе в руки". Цей страх підживлюється соціальними стигмами щодо психічного здоров'я.
- Відчуття власної неповноцінності: У порівнянні з тими, хто не має очевидних проблем, людина з травмою може почуватися неповноцінною або зламаною. Цей внутрішній конфлікт може проєктуватися на "здорових" людей як страх перед їхньою ідеальністю або досконалістю.
- Неможливість прогнозування: Люди з травмами часто мають викривлене сприйняття реальності та можуть бути чутливими до найменших змін у поведінці інших. Психічно здорові люди, які, здається, не мають таких же тригерів або передбачуваних реакцій на біль, можуть здаватися непередбачуваними, а отже – небезпечними. Їхня "нормальність" може бути незрозумілою.
- Заздрість або образа: Підсвідомо може виникати заздрість до легкості, з якою "здорові" люди, здається, долають життєві виклики, або образа через те, що комусь дісталося менше страждань. Цей складний букет емоцій може трансформуватися у страх.
Непогано, але щось трохи не те. Надто очевидно, однобоко і поверхнево.
Для фахівця, який постійно стикається з людською вразливістю, "ідеальна нормальність" може здаватися абстрактною або навіть такою, що не існує зовсім. Ми звикаємо бачити і розуміти механізми захисту, травматичні реакції, несвідомі прояви. Іноді "здорова" людина, яка, здається, не має цих шарів, може викликати певне... збентеження. Це не обов'язково страх у прямому сенсі, скоріше нерозуміння або навіть недовіра до видимої безпроблемності. Чи можливо, що за цією "здоровістю" ховається щось, що ще не проявилося, або що вона є результатом надзвичайно сильних механізмів витіснення? Зрештою, повна відсутність внутрішніх конфліктів або травм є швидше міфом, ніж реальністю.
А що, коли насправді ми боїмося лише штучного, нав'язаного нам образу, а не самих людей?
Сучасна культура часто культивує образ психічно здорової людини, як завжди успішної, щасливої, безтурботної, яка ніколи не помиляється і з легкістю долає всі виклики. Цей міф створює величезний тиск на багатьох з нас. Коли ми стикаємося з кимось, хто, здається, відповідає цьому ідеалу, або коли самі намагаємося його досягти, це може викликати відчуття власної неповноцінності, неспроможності та навіть тривоги. Ми починаємо сумніватися у своїй "нормальності", якщо не відповідаємо цій недосяжній планці.
Нав'язаний образ не залишає місця для вразливості, болю чи слабкості. Він вимагає постійної "фасадної" досконалості. Це призводить до того, що багато людей, намагаючись відповідати цьому ідеалу, приховують свої справжні емоції та проблеми, створюючи ілюзію повної гармонії. У результаті ми бачимо лише "глянцеву обкладинку", за якою можуть ховатися ті самі страхи, невпевненість та внутрішні конфлікти, що й у нас. Ця невідповідність між видимістю та реальністю може викликати недовіру та відчуття загрози, адже невідомо, що насправді відбувається за цим ідеальним фасадом.
Якщо людина прагне відповідати образу "абсолютно здорової", вона може несвідомо відмовлятися від емпатії до тих, хто "не такий". Адже справжня емпатія вимагає визнання власної вразливості та здатності розуміти біль іншого. Ця відсутність емоційного зв'язку може відчуватися як холодна байдужість або навіть ворожість з боку тих, хто здається правильним, що підживлює наш власний страх бути незрозумілими чи відкинутими.
Суспільство часто заохочує конформізм, натякаючи, що "нормальність" — це відповідати певним стандартам поведінки, думок та емоцій. Будь-яке відхилення від цієї умовної норми може бути засуджене. Для кожного з нас цей тиск бути "як усі" стає джерелом тривоги. Ми боїмося бути викритими як "недостатньо здорові" , "недостатньо розумні" або "інші", а ті, хто, здається, ідеально втілює цей стандарт, стають своєрідним дзеркалом наших власних страхів і невпевненості. Постійне порівняння себе з нав'язаним ідеалом "психічно здорової" людини може призвести до втрати зв'язку зі своєю унікальною індивідуальністю. Намагаючись відповідати стандартам, ми ризикуємо втратити власну автентичність, що є основою психічного благополуччя. Цей страх перед нівелюванням власного "Я" під впливом зовнішніх очікувань стає ще одним аспектом цього комплексного явища.
До цього додається ще й постійний, всепроникний заклик до "росту і розвитку", який часто набуває викривлених, штучних форм. Нам нав'язують ідею, що ми завжди маємо бути "кращою версією себе", постійно вдосконалюватися, досягати нових вершин. Це створює нескінченну гонку, де зупинка або навіть повільний рух сприймається як невдача. У світі, де кожен нібито має бути на шляху до самореалізації, відсутність видимих прогресів може викликати почуття провини та сорому. Люди, які, здається, без зусиль відповідають цим завищеним очікуванням постійного росту, можуть несвідомо сприйматися як загроза, адже вони втілюють цей нескінченний тиск. Ми боїмося, що їхня "бездоганність" викриє нашу "недостатність" або відсутність того самого неперервного, видимого розвитку.
Підсумовуючи вищезазначене, не хочеться вкотре вдаватися до шаблонного "однозначної відповіді на це питання нема". Відповідь, здається, мимоволі вже знайшлася.
Якщо ви піймали себе на тому, що боїтеся "психічно здорових" людей – тих, хто здається бездоганним, завжди успішним, невпинно "росте" і демонструє повну гармонію, – тоді щиро вітаю вас! Ви – нормальна людина!
Цей острах свідчить про усвідомлення несправжності та штучності того ідеалу, що його наполегливо нав'язує суспільство. Ви інтуїтивно відчуваєте порожнечу за розфарбованим фасадом, тиск постійної гонитви за ілюзорним розвитком і брак чистих людських почуттів. Всі ці речі точно не мають жодного стосунку до справжнього здоров'я.
26.07.2025
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Аб'юзивні стосунки: стратегія жертви і тактика порятунку"
• Перейти на сторінку •
"Аб'юзивні стосунки: коли межі розмиті, а трактування неоднозначні"
• Перейти на сторінку •
"Аб'юзивні стосунки: коли межі розмиті, а трактування неоднозначні"
Про публікацію
