Вам ніколи не доводилося бачити таке дивне погодне явище? Влітку грозова хмара наближається на вас, ви чекаєте дощу аж тут трапляється щось дивне: ні з сього ні впало хмару починає рвати на клоччя, в ній народжуються якісь завихрення і, звичайно, після цього ніякий дощ не йде. Коли я вчився в університеті то бачив таке не раз і не два, і це мене вибішувало. Я не міг зрозуміти, чому це замість такого жаданого дощу, хмара розривається на частини. Тим більше що в місті дощ майже завжди був.

Моя мати розповідала про те як читала одне фантастичне оповідання про фермера в якого капіталісти крали дощі, над його головою проносились грози і як він по телевізору бачив щовечора рекламу: "Купуйте хмари!" Врешті той фермер кинув свою ферму й переселився в місто, їсти хімічну їжу. Моя покійна мати не знала як вона була близька до істини.

Вже працюючи в Дніпродзержинську, під час чи то першого, чи то другого "Мамай-фесту" мені відкрилася та загадка з грозами. Просто на нас йшла грозова хмара, погрожуючи зіпсувати свято під відкритим небом, аж тут з домни комбінату (мер міста домовився про це з заводським керівництвом) вилетів потік гарячого повітря і дощова хмара на очах почала розпадатися.

- Ах, ось воно що, - промовив я.
- Тільки про це ніде не кажи,- сказали мені,- а то тебе вб'ють.

Цей процес, який я тоді спересердя вважав ледь не відьминими капостями пояснювався дуже просто: заводський викид містив гаряче повітря яке призводило до зворотного процесу для вологи що вже конденсувалась у дощ: вона знов перетворювалась на пару і розліталась навсебіч.

Саме тому після платформи 184 кілометр з боку міста дощ ледь-ледь накрапав, а в Діївці уже й взагалі не йшов.

Крім того що власники заводів викидали в атмосферу побічні продукти металургійного виробництва замість їх очищення, вони вбивали ще одного зайця: намучившись із поливанням городу (а водопровідна вода не замінить дощову, бо хлор її дистилює), заплативши зайві гроші за водопровідну воду, не отримавши без дощу належного врожаю господар на той город врешті - решт плюне. Це й сталося: наприкінці нульових люди покидали свої городи і стали купувати овочі в супермаркеті. Ну а вже відомо як тамтешня продукція товарний вигляд набуває: зривають помідор зеленим, а "достигає" він після того як його обдають газом формальдегід. Там само й генно -модифіковані організми, там само нітрати. Не кажучи вже про те що грошики від виручки йдуть в кишені "рідненького" великого капіталу.

Власне, ось так власники заводів "боролися" з "куркулями", котрі оселилися на околицях промислових міст. І перемогли їх!