Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Критика | Аналітика
"Ні краплі дощу на цю землю" і до чого тут олігархи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ні краплі дощу на цю землю" і до чого тут олігархи
Вам ніколи не доводилося бачити таке дивне погодне явище? Влітку грозова хмара наближається на вас, ви чекаєте дощу аж тут трапляється щось дивне: ні з сього ні впало хмару починає рвати на клоччя, в ній народжуються якісь завихрення і, звичайно, після цього ніякий дощ не йде. Коли я вчився в університеті то бачив таке не раз і не два, і це мене вибішувало. Я не міг зрозуміти, чому це замість такого жаданого дощу, хмара розривається на частини. Тим більше що в місті дощ майже завжди був.
Моя мати розповідала про те як читала одне фантастичне оповідання про фермера в якого капіталісти крали дощі, над його головою проносились грози і як він по телевізору бачив щовечора рекламу: "Купуйте хмари!" Врешті той фермер кинув свою ферму й переселився в місто, їсти хімічну їжу. Моя покійна мати не знала як вона була близька до істини.
Вже працюючи в Дніпродзержинську, під час чи то першого, чи то другого "Мамай-фесту" мені відкрилася та загадка з грозами. Просто на нас йшла грозова хмара, погрожуючи зіпсувати свято під відкритим небом, аж тут з домни комбінату (мер міста домовився про це з заводським керівництвом) вилетів потік гарячого повітря і дощова хмара на очах почала розпадатися.
- Ах, ось воно що, - промовив я.
- Тільки про це ніде не кажи,- сказали мені,- а то тебе вб'ють.
Цей процес, який я тоді спересердя вважав ледь не відьминими капостями пояснювався дуже просто: заводський викид містив гаряче повітря яке призводило до зворотного процесу для вологи що вже конденсувалась у дощ: вона знов перетворювалась на пару і розліталась навсебіч.
Саме тому після платформи 184 кілометр з боку міста дощ ледь-ледь накрапав, а в Діївці уже й взагалі не йшов.
Крім того що власники заводів викидали в атмосферу побічні продукти металургійного виробництва замість їх очищення, вони вбивали ще одного зайця: намучившись із поливанням городу (а водопровідна вода не замінить дощову, бо хлор її дистилює), заплативши зайві гроші за водопровідну воду, не отримавши без дощу належного врожаю господар на той город врешті - решт плюне. Це й сталося: наприкінці нульових люди покидали свої городи і стали купувати овочі в супермаркеті. Ну а вже відомо як тамтешня продукція товарний вигляд набуває: зривають помідор зеленим, а "достигає" він після того як його обдають газом формальдегід. Там само й генно -модифіковані організми, там само нітрати. Не кажучи вже про те що грошики від виручки йдуть в кишені "рідненького" великого капіталу.
Власне, ось так власники заводів "боролися" з "куркулями", котрі оселилися на околицях промислових міст. І перемогли їх!
Моя мати розповідала про те як читала одне фантастичне оповідання про фермера в якого капіталісти крали дощі, над його головою проносились грози і як він по телевізору бачив щовечора рекламу: "Купуйте хмари!" Врешті той фермер кинув свою ферму й переселився в місто, їсти хімічну їжу. Моя покійна мати не знала як вона була близька до істини.
Вже працюючи в Дніпродзержинську, під час чи то першого, чи то другого "Мамай-фесту" мені відкрилася та загадка з грозами. Просто на нас йшла грозова хмара, погрожуючи зіпсувати свято під відкритим небом, аж тут з домни комбінату (мер міста домовився про це з заводським керівництвом) вилетів потік гарячого повітря і дощова хмара на очах почала розпадатися.
- Ах, ось воно що, - промовив я.
- Тільки про це ніде не кажи,- сказали мені,- а то тебе вб'ють.
Цей процес, який я тоді спересердя вважав ледь не відьминими капостями пояснювався дуже просто: заводський викид містив гаряче повітря яке призводило до зворотного процесу для вологи що вже конденсувалась у дощ: вона знов перетворювалась на пару і розліталась навсебіч.
Саме тому після платформи 184 кілометр з боку міста дощ ледь-ледь накрапав, а в Діївці уже й взагалі не йшов.
Крім того що власники заводів викидали в атмосферу побічні продукти металургійного виробництва замість їх очищення, вони вбивали ще одного зайця: намучившись із поливанням городу (а водопровідна вода не замінить дощову, бо хлор її дистилює), заплативши зайві гроші за водопровідну воду, не отримавши без дощу належного врожаю господар на той город врешті - решт плюне. Це й сталося: наприкінці нульових люди покидали свої городи і стали купувати овочі в супермаркеті. Ну а вже відомо як тамтешня продукція товарний вигляд набуває: зривають помідор зеленим, а "достигає" він після того як його обдають газом формальдегід. Там само й генно -модифіковані організми, там само нітрати. Не кажучи вже про те що грошики від виручки йдуть в кишені "рідненького" великого капіталу.
Власне, ось так власники заводів "боролися" з "куркулями", котрі оселилися на околицях промислових міст. І перемогли їх!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
