Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Критика | Аналітика
РПЦ скочується в єресь і забобони
Чим далі тим більше видно деградацію Російської православної церкви як церкви християнської. Особливо це видно по тому як духовенство її лізе в ютуб та тік-ток. Один священик на повному серйозі видає за боже чудо міську легенду Самари про "стояння Зої" - де нібито дівчина скам'яніла за богохульний танок з іконою святого Миколая. Він навіть не поцікавився що в тому будинку, де це відбулося жила атеїстка в якої ніяких ікон не було взагалі. Також він ніби й не знає що таке "скам'яніння" з медичної точки зору називається нападом кататонії - різновиду шизофренії. В той час при Хрущові в Куйбишеві (так тоді називалася Самара) була хвиля гонінь на церковників, що являлось частиною всесоюзної постсталінської антирелігійної кампанії. В зв'язку з цим, аби "закликати грішників до покаяння" фанатична стара Аграфена й вигадала цю історію про скам'янілу богохульницю. Однак священикові не до лиця повторювати міські легенди.
Далі. Один "облічителів" УПЦ МП яка так і не розірвала зв'язок з Московською патріархією, в всього лиш (о жах!) перестала поминати патріарха Кирила видав мені що Отці церкви заперечували статус Вселенського патріарха (якого він зневажливо іменує "Фанар") як першого ієрарха серед рівних. При цьому жодної цитати, окрім постанови так званого "Константинопольського помісного собору" 1894 року (факт якого не підтверджує жоден запит в інтернеті, при тому що "Гугл знає все") не наводить.
Ну і остання "вишенька на торті". Ритуал виведення з пекла абортованих дітей запроваджений черницею матушкою Антонією (чому в пекло потрапляють абортовані діти, а не ті хто цей аборт зробив - "канонічні православні" замовчують). Неіснуючу дитину "пеленають" в рушник і священник все це занурює в воду, здійснює "обряд хрещення", даючи вбитій дитині ім'я . Ті хто це здійснює плювать хотіли на Правила Святих Отців Церкви які прямо і невідворотно забороняють хрестити і причащати померлих. Не враховують вони також і те що стать абортованої дитини лишається невідомою.
Одним словом церква в Росії деградує в повній згоді з деградацією суспільства і влади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
РПЦ скочується в єресь і забобони
Чим далі тим більше видно деградацію Російської православної церкви як церкви християнської. Особливо це видно по тому як духовенство її лізе в ютуб та тік-ток. Один священик на повному серйозі видає за боже чудо міську легенду Самари про "стояння Зої" - де нібито дівчина скам'яніла за богохульний танок з іконою святого Миколая. Він навіть не поцікавився що в тому будинку, де це відбулося жила атеїстка в якої ніяких ікон не було взагалі. Також він ніби й не знає що таке "скам'яніння" з медичної точки зору називається нападом кататонії - різновиду шизофренії. В той час при Хрущові в Куйбишеві (так тоді називалася Самара) була хвиля гонінь на церковників, що являлось частиною всесоюзної постсталінської антирелігійної кампанії. В зв'язку з цим, аби "закликати грішників до покаяння" фанатична стара Аграфена й вигадала цю історію про скам'янілу богохульницю. Однак священикові не до лиця повторювати міські легенди.
Далі. Один "облічителів" УПЦ МП яка так і не розірвала зв'язок з Московською патріархією, в всього лиш (о жах!) перестала поминати патріарха Кирила видав мені що Отці церкви заперечували статус Вселенського патріарха (якого він зневажливо іменує "Фанар") як першого ієрарха серед рівних. При цьому жодної цитати, окрім постанови так званого "Константинопольського помісного собору" 1894 року (факт якого не підтверджує жоден запит в інтернеті, при тому що "Гугл знає все") не наводить.
Ну і остання "вишенька на торті". Ритуал виведення з пекла абортованих дітей запроваджений черницею матушкою Антонією (чому в пекло потрапляють абортовані діти, а не ті хто цей аборт зробив - "канонічні православні" замовчують). Неіснуючу дитину "пеленають" в рушник і священник все це занурює в воду, здійснює "обряд хрещення", даючи вбитій дитині ім'я . Ті хто це здійснює плювать хотіли на Правила Святих Отців Церкви які прямо і невідворотно забороняють хрестити і причащати померлих. Не враховують вони також і те що стать абортованої дитини лишається невідомою.
Одним словом церква в Росії деградує в повній згоді з деградацією суспільства і влади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
