ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олег Герман (1991) / Публіцистика

 Паразити свідомості. Частина ІІ. Як тобі не соромно?
Що робить людину порожньою всередині, змушуючи її почуватися нікчемою? Зовнішні обставини? Вигляд? Відсутність якихось навиків чи вмінь? Допущені помилки? Хочеться відразу погодитися, мовляв, саме так, але в цій формулі бракує одного компоненту. Почуття, яке не має назви на перших порах, але яке потім проникає у саму нашу сутність, перетворюючи на попіл всі наші здобутки. Це почуття — сором. Воно не є швидкоплинною емоцією, що спалахує і згасає, як гнів чи радість. Це отрута, яка повільно, але невідворотно роз'їдає нашу гідність.

Сором — не просто неприємне відчуття. Це інструмент, з допомогою якого наша самооцінка стирається в пил. Він не вимагає виправлення, не спонукає до дії. Натомість, сором паралізує, змушуючи відступити, зникнути, стати невидимим. Це найпотужніша і найпідступніша зброя маніпуляторів, адже вона змушує нас атакувати самих себе. Вони лише показують нам наші «недоліки», а ми вже самі завершуємо справу, добровільно приймаючи роль жертви. Цей есей є спробою зазирнути всередину сорому, щоб усвідомити його природу, розкрити його руйнівну силу та знайти шлях до звільнення, що лежить у прийнятті. Бо якщо у випадку з почуттям провини за допомогою лупи і доброго освітлення ще можна віднайти щось корисне, то сором — абсолютний паразит свідомості.

Сором як інструмент покарання та маніпуляцій

Це не просто почуття, яке виникає спонтанно. Часто його свідомо використовують як зброю, що стала універсальним інструментом соціального контролю. З дитинства нас привчають відчувати сором за «неправильну» поведінку. Фраза «Як тобі не соромно?» закладає в психіку дитини переконання, що вона погана, а не її вчинок. Батьки, вчителі, а пізніше суспільство, використовують цей механізм, щоб змусити нас відповідати певним стандартам і уникати «незручних» думок чи вчинків.

Цей метод особливо ефективний, оскільки він діє зсередини. На відміну від фізичного покарання, сором не залишає синців, але завдає глибоких психологічних травм. Людина, яка відчуває сором, часто сама стає своїм найжорстокішим критиком. Вона починає приховувати свої справжні бажання, емоції та частину своєї особистості, бо вважає, що вони «неправильні» або «ганебні». Це створює внутрішній конфлікт і призводить до відчуття ізоляції, адже людина боїться, що її справжнє «я» буде викрито і засуджено.

На рівні суспільства сором використовується для маргіналізації певних груп або індивідів, які не відповідають загальноприйнятим нормам. «Соромно бути іншим», «соромно бути бідним», «соромно відкрито говорити про свої почуття» — ці негласні правила закріплюють соціальну ієрархію та примушують людей підкорятися. Замість того, щоб протистояти несправедливості, людина схильна прийняти свою «нікчемність» і замовкнути. Таким чином, сором стає не просто почуттям, а інструментом підпорядкування.

Інші темні сторони сорому

Сором — почуття, яке не лише руйнує особистість, а й створює ефект замкнутого кола. Людина, що відчуває постійний сором, потрапляє у пастку. Вона починає уникати ситуацій, де її можуть засудити, що ще більше посилює її ізоляцію. Уникнення контакту з іншими призводить до втрати соціальних зв’язків, що, своєю чергою, підтверджує її власне переконання у власній нікчемності. Це коло стає все вужчим, замикаючи людину у в’язниці її власних думок.

Крім того, сором тісно пов'язаний із перфекціонізмом. Прагнення бути ідеальним часто є спробою втекти від сорому ("якщо я робитиму все правильно, то мені не буде чого соромитися"). Однак ця гонитва за досконалістю є виснажливою і ніколи не приносить задоволення. Будь-яка, навіть найменша помилка, сприймається як катастрофа, що негайно викликає хвилю самоосуду і посилює сором. Це відчуття ніколи не дає людині відчути себе «достатньо хорошою».

Нарешті, сором може бути маскою для інших почуттів. Часто за соромом ховається гнів, невиражений смуток або страх. Наприклад, людина, яка соромиться своєї невдачі, насправді може бути розлючена на обставини, які призвели до цієї невдачі. Однак через суспільні стереотипи, які забороняють відкрито виявляти гнів, сором стає більш «прийнятним» способом вираження цього болю.

Шлях до звільнення

Позбутися сорому — не означає просто перестати його відчувати. Це означає змінити своє ставлення до себе, відпустити внутрішнього критика і прийняти власну недосконалість — складний, але єдиний ефективний шлях до звільнення.

Перший крок — усвідомлення, що сором — це не частина нашої сутності. Він є лише почуттям, яке було нав'язано нам ззовні. Важливо відокремити почуття «Я поганий» від реальності. Для цього можна спробувати усвідомленість (mindfulness): спостерігати за почуттям, не засуджуючи його, а просто констатуючи його присутність. Це дозволяє подивитися на сором збоку, без емоційного занурення.

Наступний крок — це самоспівчуття. Замість того, щоб картати себе за помилки, слід ставитися до себе з такою ж добротою і розумінням, з якою ми поставилися б до друга. Коли ми визнаємо, що страждання є частиною людського досвіду, ми перестаємо відчувати себе самотніми у своєму болі. Це допомагає розірвати коло ізоляції, яке створює сором.

Зрештою, ключовим є прийняття. Воно не означає змиритися з недоліками, а визнати їх існування, не засуджуючи. Прийняти — значить дозволити собі бути справжнім, з усіма своїми недоліками та слабкостями, визнати, що кожен з нас є людиною, яка може помилятися. Коли перестаємо приховувати своє справжнє «я», зникає ґрунт для сорому. Це дозволяє жити в гармонії із собою без постійного страху засудження.

Підсумок

І ось, після всього сказаного, ми стикаємося з неочевидною правдою. Справжня нікчемність — не помилка чи слабкість, і не провал у чомусь, а добровільна згода на власну ізоляцію, відмова боротися за своє справжнє «я», мовчазне прийняття ролі жертви. Сором — лише інструмент, а не вирок.
Він — один із багатьох паразитів, що оселилися в нашій свідомості. А його найближчий родич — провина, з якою ми вже трохи розібралися в попередній частині.

Наступного разу поговоримо про образу — почуття, яке є «провиною навпаки». Там вже ми себе не картаємо, а звинувачуємо інших.



18.09.2025




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2025-09-28 17:23:03
Переглядів сторінки твору 959
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.528 / 6  (4.862 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 5.507 / 6  (4.903 / 5.7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.06 03:07
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
С М (Л.П./М.К.) [ 2025-09-29 07:02:11 ]



дякую Вам за ці есеї, завжди хороша пожива для роздумів усяких
на тлі всього, переліченого Вами, із належною певністю,
почуття сорому, для мене особисто, є радше комфортним
тобто, ключове слово "радше"
я гадаю, що це є живе, житейське почуття
якщо виникають проблеми із ним, то, імовірно, справа у дозі
або в масштабах
ну і в наслідках, вочевидь
це скоріше доступно практикуючому психологу
бачити, розпізнавати, пізнавати наслідки

(якби, при помірних, чи малозначних дозах
все це може може бувати і корисним
або чи обов’язково щоразу звільнятися геть од усього
й наскільки певним є це звільнення
теж хороші питання)

"момент прийняття", він і мені цінний, так само, всякчас
& він не про одкровення, але про певне полегшення
метальне полегшення в житейському, живому плині
імовірно, навіть ліпше за якесь-іще одкровення
(кшталту, "нас не цікавить правда про себе,
нас цікавить правда про інших")


я змагаюся осягнути, що т. зв. "паразити свідомості"
все ж відмінні від психотравми, оскільки частіше
нагадують про т. зв. "комплекси"
але можуть бути (складними) наслідками психотравми,
або й численних психотравм, і само собою, логічно,
що цього треба якось позбуватися

теж такий собі нерідко "дарунок від матері"
імовірно, для когось і цінний
якщо немає внутрішньої готовності, або бажання позбутися
певної психотравми, певних "комплексів", або певних паразитів



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Герман (Л.П./М.К.) [ 2025-09-29 19:16:37 ]
Дякую за візит та відгук! Це справді дуже цінно.

"Паразити свідомості" — в даному випадку почуття, що мають деструктивний характер, заважають комфорту і якості життя, а також перешкоджають розвитку. Вони можуть бути і наслідком психотравми, і результатом виховання або й просто схильністю. Психіка — наскільки складна конструкція, що в ній неможливо щось чітко відділити одне від одного. Тому я намагаюся ніби точково освітлювати окремі елементи.

Я не наївний і чудово розумію, що повністю позбутися якихось почуттів неможливо, але роблю акценти з метою, щоб люди звернули увагу на них. Бо якщо якимось чином у нас вийде зменшити рівень почуття провини чи сорому з умовних 80 балів хоч би до 50, то жити стане краще. Мені дуже сподобалася Ваша метафора про палицю, яку слід перегнути в інший бік для того, щоб нарівняти. От я і перегинаю (чи ні), бо навіть якщо повністю позбутися сорому (що неможливо), погодьтеся, ми багато не втратимо.

З повагою

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
С М (Л.П./М.К.) [ 2025-09-29 19:41:40 ]


певно, що так

у мене в житті був епізод співпраці із так званою
"канадською компанією"
у них оце "позбавлення комплексів"
буо майже комплексом у власному праві

ну, гаразд, я навчився з ноги заходити будь-куди
і не мучитися іх добираннм слів, а одразу вивалювати
так би мовити, в морду, все, що мене якось-там
цікавить, чи бентежить

це не важко

але от мені якби думається, що все ж таки
у кожного такого "паризита" є якась своя особиста
біологічна отрута, яка доставляє певний комфорт
тому, на кому паразитують
або ж, паразит чимось намагається якби підкупити
він не заходить нагло, вибиваючи двері

розумієте?



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
С М (Л.П./М.К.) [ 2025-09-29 19:43:39 ]



паразитизм має якісь власні плюси і для того
на кому паразитується, тобто, це така собі агресія-мінус

парадоксально



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
С М (Л.П./М.К.) [ 2025-09-29 20:46:04 ]



я спілкувався безпосередньо із
дівчинкою, яка біолог і в темі паразитології
і питав був її, як ото може бути, що організм
який припускає симбіоз паразитів, може
дійти (теоретично) до того, що паразити
знищать його
хоча це не є/не було метою паразитування
бо ж нелогічно якби

метою паразитування радше мало би бути
підтримання організма, який забезпечує життя
всіх тих, хто паразитує
але не знищення ресурсу

ну, вона відповіла, що
імовірно, підвищення кількості паразитів
чисто біологічно, неспростовна річ
але організм мав би відреагувати
і напевно, що є певні механізми регуляції
тобто, кількість паразитів, яка загрожує
організмові, викликає певну захисну реакцію
і організм якось це вирішує, сам



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Герман (Л.П./М.К.) [ 2025-10-01 01:43:47 ]
Я майже написав довжелезну відповідь,але робив це зі смартфона і коли мені подзвонили, все зникло, то відповім трохи коротше, ніж планувалося.

В паразитології не сильно розбираюся, але як людина, яка закінчила медичний університет, приблизне уявлення маю. У паразита ніколи немає стратегії зберегти життя свого носія і годувальника, бо його життєвий цикл переважно набагато коротший. Один організм здатен вигодувати не одне покоління паразитів, перш ніж вони його вб'ють або він їх. Паразитам завжди вигідніше розвивати здатність до контантагіозності. Це і простіше, і вигідніше. Мої ж "паразити свідомості" є метафорою, яка лише приблизно наводить паралелі між істинними паразитами та деструктивними почуттями. Бо, як би там не було, ці почуття є повністю нашими творіннями, а не сторонніми тілами. Тому, можливо, назву і поміняю колись.