Істото досконала:
Я хочу, щоб мій голос
Не чули серед чарів
Жовтіючого лісу,
Рідного дому ельфа.
Між стовбурами темними,
Які ведуть у небо.

У цей прозорий вечір,
Тугий, неначе гроно,
Я хочу упізнати
Твої сліди чи обрис,
Коли гілля і листя
Хитаєш ти чи вітер.

Нечутним ароматом
У сни йдеш сірим кроком,
Ти губишся в тумані,
Що видихає озеро.
Омріяне бажання
Закоханого бога.

Ти надихаєш вітер
Явити чари цвіту,
Як квітка, розцвітає
Бажання чоловіка
У спокої високому
Безбарвного життя

Мінливою луною
Незнаних губ, далеко
У вільхах і над вільхами
Північно білосніжна,
Тремтить твоя мелодія
Зітхає у вогні.

Чи мучило кохання
Твоє незриме тіло,
Чи світ запам'ятає
Свої болючі глуми
Про твою вічну пристрасть,
Про ефемерних нас?

Співай, вигукуй, смійся,
Коли своє жадання,
Як полум'яне листя,
Несеш ти у вінку,
Жага неутолима
Утишується смертю.

Ти також помираєш,
Прекрасний чоловіче,
Дитя тендітне лісу?
Ти губишся у моху,
Ти танеш у тумані,
І явить якось хмара
Іриси перламутрові,
Зневіру твоїх днів.

Здається, що я бачу
Спокійне зло у погляді,
За голими вершинами,
У зимному повітрі,
І ніч невідворотна
Услід укриє все.

Luis Cernuda SCHERZO PARA UN ELFO
Delicada criatura:
No deseo a mi voz
Que turbe el embeleso
Amarillo del bosque,
Tu elemento nativo.
Por los troncos oscuros
Sustentado hasta el cielo.

Yo quisiera, por este
Atardecer traslúcido,
Denso tal un racimo,
Trazarte huella o forma,
Pulsando ramas, hojas,
Tú con el viento en duda.

Difuso aroma, vagas
Con paso gris de sueño,
Te pierdes en la niebla
Que exhala del estanque.
Pensamiento gracioso
De un dios enamorado.

Inspiras todo el aire,
Bajo tu magia abre,
Como una flor, tan libre,
El deseo del hombre
Con un alto reposo
Que alivia de la vida.

Siempre incierta, tal eco
De algún labio, a lo lejos,
Entre aliso y aliso
De nórdica blancura,
Vibra tu esbelta música
y en un fuego suspira.

¿Acaso el amor pesa
a tu cuerpo invisible,
y sus burlas oscuras
Sobre el mundo recuerdan
En ti, anhelo eterno,
A nosotros efímeros?

Sonríe, dime, canta,
Si eres tú ese arrebato
Que lleva hojas ardientes,
Dejos de tu guirnalda,
Con pasión insaciable
A realizarse en muerte.

¿Mueres tú también, mueres
Como lo hermoso humano,
Hijo sutil del bosque?
Te aquietas por el musgo,
Callas entre la niebla,
Alguna nube esculpe,
Iris de leve nácar,
Tu hastío de los días.

Aún creo ver tus ojos,
Su malicia serena,
Tras las desnudas cimas,
Por el aire, profundo
y ya frío, con la noche
Que imperiosa se calza.