Лякаючі сумніви видимості,
Невизначеності, що ми, можливо, помиляємося,
Що довіра й надія, можливо, тільки вигадка,
Що буття за порогом смерті, можливо, тільки гарна казка,
Можливо речі, які я відчуваю, тварини, рослини, люди, пагорби, відблиски й плин води,
Небо вночі і вдень, кольори, густина, форми існують (без сумніву вони є) тільки як видимість, а їхню справжню реальність неможливо осягнути,
(Як часто вона виривається геть, заганяє мене в глухий кут і насміхається з мене!
Як часто я не розумію її суть, жодна людина нічого не знає про неї)
Мені здається, що вона (без сумніву, вона насправді видимість), як на мою думку, може виявитися (як відомо, вона може бути) нічим з того, чим вона є, або нічим з того, що так чи інакше змінює моє бачення;
Зі мною вона чи щось рівне їй з інтересом розмовляє через моїх коханих, моїх найдорожчих друзів,
Коли той, кого я люблю, відправляється в мандри зі мною, або довго тримає мене за руку,
Коли легенький вітерець, такий нечутний, що нас пронизує неважливість слів і незрозумілість зв’язку, який охоплює і переповнює нас,
Тоді мене проймає невимовна і нераціональна мудрість, я замовкаю, я не запитую більше нічого,
Я не знаю, як відповісти на питання про видимість чи реальність буття за порогом смерті,
Але коли я гуляю чи тихо сиджу, я винагороджений,
Мене цілком переконує той, хто тримає мене за руку.

Walt Whitman Of The Terrible Doubt Of Appearances
Of the terrible doubt of appearances,
Of the uncertainty after all, that we may be deluded,
That may-be reliance and hope are but speculations after all,
That may-be identity beyond the grave is a beautiful fable only,
May-be the things I perceive, the animals, plants, men, hills, shining and flowing waters,
The skies of day and night, colors, densities, forms, may-be these are (as doubtless they are) only apparitions, and the real something has yet to be known,
(How often they dart out of themselves as if to confound me and mock me!
How often I think neither I know, nor any man knows, aught of them,)
May-be seeming to me what they are (as doubtless they indeed but seem) as from my present point of view, and might prove (as of course they would) nought of what they appear, or nought anyhow, from entirely changed points of view;
To me these and the like of these are curiosly answer'd by my lovers, my dear friends,
When he whom I love travels with me or sits a long while holding me by the hand,
When the subtle air, the impalpable, the sense that words and reason hold not, surround us and pervade us,
Then I am charged with untold and untellable wisdom, I am silent, I require nothing further,
I cannot answer the question of appearances or that of identity beyond the grave,
But I walk or sit indifferent, I am satisfied,
He ahold of my hand has completely satisfied me.