Прощавай, моя фантазіє!
Прощавай, дорогий товаришу, ненаглядна любове!
Я іду звідси, куди, я не знаю,
Чи пощастить, чи колись ми зустрінемось знову,
То ж прощавай, моя фантазіє!

Зараз востаннє – дозволь на мить озирнутися назад;
Повільно стихає в мені хід мого годинника,
Відхід, сутінки, і услід затихне стук серця.

Довго ми жили, раділи, кохалися разом;
Зачаровуюча! – зараз розлучаємося – прощавай, моя фантазіє.

І все ж дозволь мені не надто спішити,
Ми справді довго жили, спали, проникали, майже зливалися один з одним;
Зараз, коли ми помираємо, ми помираємо разом, (так, ми будемо нероздільні,)
Якщо ми кудись відправимося разом назустріч неминучому,
Можливо ми станемо багатшими і щасливішими, і щось пізнаємо,
Можливо це справді передвістя моїх найправдивіших пісень (як знати?)
Можливо це ти відведеш, відвернеш руку смерті – так що зараз востаннє
Прощавай і вітаю! моя фантазіє.

Walt Whitman GOOD-BYE MY FANCY!
Good-bye my Fancy!
Farewell dear mate, dear love!
I'm going away, I know not where,
Or to what fortune, or whether I may ever see you again,
So Good-bye my Fancy.

Now for my last--let me look back a moment;
The slower fainter ticking of the clock is in me,
Exit, nightfall, and soon the heart-thud stopping.

Long have we lived, joy'd, caress'd together;
Delightful!--now separation--Good-bye my Fancy.

Yet let me not be too hasty,
Long indeed have we lived, slept, filter'd, become really blended
into one;
Then if we die we die together, (yes, we'll remain one,)
If we go anywhere we'll go together to meet what,
May-be we'll be better off and blither, and learn something,
May-be it is yourself now really ushering me to the true songs, (who
knows?)
May-be it is you the mortal knob really undoing, turning--so now finally,
Good-bye--and hail! my Fancy.