Уночі ракети літають гучніше... Бо тиша ночі, така тиха, що, здається, наче усе завмерло; або час зупинився – і все померло. Можна почути лише як вітер тихо шумить; він бродить за вікном темними вулицями темного міста, йому то точно байдуже на час, він йому не підкоряється; мені навіть здається, що вони друзів, давні друзі. Ось собі вийшли уночі прогулятись, і ,можливо, помилуватись місяцем. А ось коли вірту не чути у густому просторі, тоді.. тоді-то здається, що звук ракет гучніший ніж стук твого серця у будь яку важку хвилину. Навіть тоді, коли ти боїшся що ця ракета може залетіти прямо у твій будинок; чи просто у тебе. Вона залетить у тебе, як у чорну діру, і просто загине, розчиняючись у темряві. Але щось усе-таки всередині тебе вибухне, розламається, і просто зникне, як попіл у вогні. А можливо ракета приземлиться десь неподалік, тобі повибиває шиби з вікон твого будинку, зате, те що у тобі, те "щось" не загине і не розчиниться. Але наврядчи ти будеш цьому радіти, адже, можливо, хтось інших втратив своє "щось".
Звук ракет уночі гучніший. Ти заставляєш себе їх не чути, але навіть таким чином, звук заходить у глибину твоєї душі. Ти закутуєшся у ковдру по саму голову, наче ховаєшся від страшної грози, та звук все не зникає, він наче затаївся і стоїть на місці; наче ця ракета, яка вже давно мала пролетіти, або приземлитись, нависла над тобою, і летить на місці, тим самим роздаючи звуки добрячі декілька нескінченних хвилин. Ти стараєшся затаїти подих, і, проводжаючи її своїм уявним розумом, своєю стежкою, яку ти малюєш на нічному небі, і чекаєш, чекаєш мить. А потім засинаєш, навіть якщо прилетить, – вічним сном.

11.12.2025 00:40