Це була перша літературна дія проти тебе
(Друг? Не те слово), того, який дав тобі
перший досвід неминучої
ілюзії у наших людських взаєминах:
Бачити, як слова, дії
грубо не розуміються іншими.
Він не хотів або не міг розуміти тебе,
Тому викривив твої мотиви
на свій лад: із ясних
на підозрілі і з розумних
на безглузді. Ти не вибачив йому,
Бо умисна дурість не вибачається.
Він називав тебе "Ліценціат Відрієра"[1]
і ще варто дякувати, що його нездарність не написала гіршого,
Настільки чужими були для нього мотиви,
які рухали тобою. І чи дивувало тебе,
що він зневажив твою невинну дружбу,
натомість віддаючи перевагу дружбі з іншими? Які були
такі самі.
Такі самі, призначені йому друзі,
Яких він розумів, які розуміли його,
Якщо взагалі є розуміння у лімбо[2].
Ось чому його наміри, хоча й чудові, без розуміння тебе,
Показали тебе блазнем за його міркою:
Дивним, підозрілим, безглуздо складним.

Зі «Знецінення химери»
[1[ "Ліценціат Відрієра" - герой дев'ятої новели Мігеля де Сервантеса зі збірки "Повчальні новели". Приворотне зілля, яким його почастувала закохана в нього пані, стало причиною божевілля героя новели. Йому здалося, що він зроблений зі скла, тому одержав ім'я Відрієра, тобто скляний, крихкий. За ним ходить натовп, йому задають запитання, на які він відповідає влучними, їдкими афоризмами. Вилікувавшись від божевілля, він відкриває юридичну практику під іменем Руеда. Але його тверезий розум менш цікавий людям, ніж божевільні афоризми. Герой відправляється солдатом на війну і там гине.
[2] Лімбо - за католицькою теологією, місце перебування душ, які не потрапили ні в рай, ні в пекло.

Luis Cernuda Malentendú
Fue tu primer amago literario
(¿Amigo? No es palabra justa), el que primero
Te procuró experiencia en esa inevitable
Falacia de nuestro trato humano:
Ver cómo las palabras, las acciones
Ajenas, son crudamente no entendidas.
Pues no quería o no podía entenderte,
Tus motivos él los trastocaba
A su manera: de claros
En oscuros y de razonables
En insensatos. No se lo perdonaste
Porque es imperdonable la voluntaria tontería.
El escribió de ti eso de «Licenciado Vidriera»
y aun es de agradecer que superior inepcia no escribiese,
Siéndole tan ajenas las razones
Que te movían. ¿Y te extrañabas
De su desdén a tu amistad inocua,
Favoreciendo en cambio la de otros? Estos eran
los suyos.
Los suyos, sus amigos predestinados,
Los que él entendía, los que a él le entendieron,
Si es que en el limbo entendimiento existe.
Por eso su intención, aunque excelente, al no entenderte,
Hizo de ti un fantoche a su medida:
Raro, turbio, inútilmente complicado.
En: Desolación de la Quimera