Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
2026.09.07
13:38
Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
2026.09.07
09:48
Старі бульбульці - публіка нервова,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
2026.09.07
07:43
Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
2026.09.07
07:40
ЦИКЛ V: АНТИЧНИЙ СВІТ (ТРОЯ-ІЛІАДА)
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
2026.09.07
03:29
я приїду у Львів,
ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Поеми
Біографічні пейзажі
марево осіннє.
Химерне плетиво
уже минулих днів.
Туман той непростий,
ядучий. Заводи ж бо диміли
в місті ще.
А що за місто? Як би вам сказати
Аби була на запитання відповідь проста
То місто де розкули Прометея
і в місті тому ще розіп'ято Христа.
Та й дні були такі. То не сьогодні.
Діла передвоєнних літ
в міжчассі двох Майданів. Раз і Два.
Сплітаються думки в канву химерну,
збиваючись в роз'ятрені слова.
Димить завод і я на нім працюю,
і проклинаю аглофабрику свою.
Вихаркують окалину амортизовані легені.
Довбаю зміну й так щодня
за ті пеньонзи що нам платять.
Так що ж: як за ворота вийдеш
ноги самі біжать в ганделик
аби забути все: начзміни
і рейдерів котрі вже зовсім ошаліли.
Безкарно чинять що хотять.
Управи ж бо на них немає!
Душа моя проста - вона не знає:
що гендель - то на ідишу прибуток
і він не в тих хто у ганделиках бухає.
А як візьмеш і оминеш корчму-
то враз потрапиш в нові сіті:
стоять за прохідною все ромашки.
Тілько не квіти,
а гральні автомати
аби міг робітник свою зарплату
проциндити за раз.
Ну що ж, ви класно заробили
знов на нас.
Був молодий і посміхавсь
сусідці Лєні.
Тепер за сорок,
а сім'ї нема.
Відкрилось й те
що всі ми є олені,
а бабам подавай одне
красивеє життя.
Однак вони того не знають,
що жить красиво -
то уділ не всіх.
Зате знайшлись такі:
аби у золоті купати половинок
щоденно чинять на заводі гріх.
І їм усім на те начхати
що вбивають і калічать
людей, як і вони, таких самих.
Був юним. І грав в футбол
за ПТУ.
У мріях думав - стану новим
Шевченко, а чи Роналдіньйо.
Ну-ну! Життя пройшло,
мов хвойда, граючись грайливо
і от тепер зостався я і пиво
в свої законні вихідні.
З розваг хіба сходить в музей
гімнохранитель бардака міського
послухать як співають солов'ї
про наше місто і культуру
і мера нового, який бардак
залізною рукою здолати обіцяє.
Та що із того?
Із року в рік
розвал розвалом поганяє.
І на свята до церкви
яка Спасіння душ
і рай по смерті обіцяє.
Привча тягнути лямку, мов воли:
усяка власть від Гога!
І протестанти теж сміливі:
говорять - всяка власть від Гіві!
І байдуже - вона в кого:
чи Сталін, Гітлер, чи антихрист...
А є такі які всякчас
усує згадують Христа
і поселяють бісів
в грішні душі...
Прокинувсь вранці
із похмілля
згадав усеє те.
Нащо?
Не знаю сам.
Ми всі - піддосліднії миші
і тільки одиниці знали лише:
що вдалині уже димів Везувій,
готуючись пролити лаву
на унизу дрімаючі Помпеї...
19 грудня 2025.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Біографічні пейзажі
Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт - усе суєта! Що користі людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем?
Екклезіаст 1:2-3.
Пливе над містоммарево осіннє.
Химерне плетиво
уже минулих днів.
Туман той непростий,
ядучий. Заводи ж бо диміли
в місті ще.
А що за місто? Як би вам сказати
Аби була на запитання відповідь проста
То місто де розкули Прометея
і в місті тому ще розіп'ято Христа.
Та й дні були такі. То не сьогодні.
Діла передвоєнних літ
в міжчассі двох Майданів. Раз і Два.
Сплітаються думки в канву химерну,
збиваючись в роз'ятрені слова.
Димить завод і я на нім працюю,
і проклинаю аглофабрику свою.
Вихаркують окалину амортизовані легені.
Довбаю зміну й так щодня
за ті пеньонзи що нам платять.
Так що ж: як за ворота вийдеш
ноги самі біжать в ганделик
аби забути все: начзміни
і рейдерів котрі вже зовсім ошаліли.
Безкарно чинять що хотять.
Управи ж бо на них немає!
Душа моя проста - вона не знає:
що гендель - то на ідишу прибуток
і він не в тих хто у ганделиках бухає.
А як візьмеш і оминеш корчму-
то враз потрапиш в нові сіті:
стоять за прохідною все ромашки.
Тілько не квіти,
а гральні автомати
аби міг робітник свою зарплату
проциндити за раз.
Ну що ж, ви класно заробили
знов на нас.
Був молодий і посміхавсь
сусідці Лєні.
Тепер за сорок,
а сім'ї нема.
Відкрилось й те
що всі ми є олені,
а бабам подавай одне
красивеє життя.
Однак вони того не знають,
що жить красиво -
то уділ не всіх.
Зате знайшлись такі:
аби у золоті купати половинок
щоденно чинять на заводі гріх.
І їм усім на те начхати
що вбивають і калічать
людей, як і вони, таких самих.
Був юним. І грав в футбол
за ПТУ.
У мріях думав - стану новим
Шевченко, а чи Роналдіньйо.
Ну-ну! Життя пройшло,
мов хвойда, граючись грайливо
і от тепер зостався я і пиво
в свої законні вихідні.
З розваг хіба сходить в музей
гімнохранитель бардака міського
послухать як співають солов'ї
про наше місто і культуру
і мера нового, який бардак
залізною рукою здолати обіцяє.
Та що із того?
Із року в рік
розвал розвалом поганяє.
І на свята до церкви
яка Спасіння душ
і рай по смерті обіцяє.
Привча тягнути лямку, мов воли:
усяка власть від Гога!
І протестанти теж сміливі:
говорять - всяка власть від Гіві!
І байдуже - вона в кого:
чи Сталін, Гітлер, чи антихрист...
А є такі які всякчас
усує згадують Христа
і поселяють бісів
в грішні душі...
Прокинувсь вранці
із похмілля
згадав усеє те.
Нащо?
Не знаю сам.
Ми всі - піддосліднії миші
і тільки одиниці знали лише:
що вдалині уже димів Везувій,
готуючись пролити лаву
на унизу дрімаючі Помпеї...
19 грудня 2025.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
