Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт - усе суєта! Що користі людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем?

Екклезіаст 1:2-3.

Пливе над містом
марево осіннє.
Химерне плетиво
уже минулих днів.
Туман той непростий,
ядучий. Заводи ж бо диміли
в місті ще.

А що за місто? Як би вам сказати
Аби була на запитання відповідь проста
То місто де розкули Прометея
і в місті тому ще розіп'ято Христа.
Та й дні були такі. То не сьогодні.
Діла передвоєнних літ
в міжчассі двох Майданів. Раз і Два.
Сплітаються думки в канву химерну,
збиваючись в роз'ятрені слова.

Димить завод і я на нім працюю,
і проклинаю аглофабрику свою.
Вихаркують окалину амортизовані легені.
Довбаю зміну й так щодня
за ті пеньонзи що нам платять.
Так що ж: як за ворота вийдеш
ноги самі біжать в ганделик
аби забути все: начзміни
і рейдерів котрі вже зовсім ошаліли.
Безкарно чинять що хотять.
Управи ж бо на них немає!
Душа моя проста - вона не знає:
що гендель - то на ідишу прибуток
і він не в тих хто у ганделиках бухає.

А як візьмеш і оминеш корчму-
то враз потрапиш в нові сіті:
стоять за прохідною все ромашки.
Тілько не квіти,
а гральні автомати
аби міг робітник свою зарплату
проциндити за раз.
Ну що ж, ви класно заробили
знов на нас.

Був молодий і посміхавсь
сусідці Лєні.
Тепер за сорок,
а сім'ї нема.
Відкрилось й те
що всі ми є олені,
а бабам подавай одне
красивеє життя.
Однак вони того не знають,
що жить красиво -
то уділ не всіх.
Зате знайшлись такі:
аби у золоті купати половинок
щоденно чинять на заводі гріх.
І їм усім на те начхати
що вбивають і калічать
людей, як і вони, таких самих.

Був юним. І грав в футбол
за ПТУ.
У мріях думав - стану новим
Шевченко, а чи Роналдіньйо.
Ну-ну! Життя пройшло,
мов хвойда, граючись грайливо
і от тепер зостався я і пиво
в свої законні вихідні.

З розваг хіба сходить в музей
гімнохранитель бардака міського
послухать як співають солов'ї
про наше місто і культуру
і мера нового, який бардак
залізною рукою здолати обіцяє.
Та що із того?
Із року в рік
розвал розвалом поганяє.

І на свята до церкви
яка Спасіння душ
і рай по смерті обіцяє.
Привча тягнути лямку, мов воли:
усяка власть від Гога!
І протестанти теж сміливі:
говорять - всяка власть від Гіві!
І байдуже - вона в кого:
чи Сталін, Гітлер, чи антихрист...
А є такі які всякчас
усує згадують Христа
і поселяють бісів
в грішні душі...

Прокинувсь вранці
із похмілля
згадав усеє те.
Нащо?
Не знаю сам.
Ми всі - піддосліднії миші
і тільки одиниці знали лише:
що вдалині уже димів Везувій,
готуючись пролити лаву
на унизу дрімаючі Помпеї...

19 грудня 2025.