Сьогодні мова піде не про стигматизацію, проблеми в особистих стосунках і навіть не про психотравму через "поганих батьків". Поняття колективна травма сформоване досить давно, але раніше звучало переважно на психологічних конференціях і симпозіумах та у вищих навчальних закладах, де проходили підготовку психологи. Зараз цей термін звучить на телебаченні, в соцмережах, але все одно більшістю людей сприймається як "щось по-психологічному". Пропоную провести групову рефлексію на тему колективної травми і чому це важливо для українців.

Колективна травма — сума травм чи щось більше?

Вірно! Колективна травма — не просто сукупність індивідуальних страждань, пережитих багатьма людьми одночасно, а масштабна соціально-психологічна проблема, що виникає внаслідок катастрофічних подій, які загрожують самому існуванню групи (від кількох тисяч до сотень мільйонів осіб), її культурі, цінностям та спільному баченню майбутнього. Це досвід, який руйнує базове відчуття безпеки та довіри до світу, формуючи нову, часто викривлену, колективну свідомість.

Для українців усвідомлення цього поняття є вкрай важливим, оскільки історія нашої нації — це низка незавершених та не до кінця опрацьованих травматичних подій. Розпочати слід ще з подій столітньої давнини:
• Голодомор (Геноцид): Системне знищення мільйонів людей, що на рівні колективної свідомості закарбувало страх голоду, недовіру до влади і трансгенераційну травму бідності та виживання.
• Друга світова війна та репресії: Безпрецедентні втрати, що призвели до емоційного "заморожування", необхідності приховувати власні почуття та втрати, щоб вижити в тоталітарній системі.
• Чорнобильська катастрофа: Руйнування довіри до технологій та держави, відчуття приреченості перед невидимою загрозою та страх виселення і втрати дому.

Сьогодні ми переживаємо чергову, можливо, найгострішу в новітній історії, колективну травму, спричинену повномасштабною війною, актами геноциду, руйнуванням нашої інфраструктури та життя.

Як колективна травма проявляється у щоденному житті?

Ось найпростіші приклади, як колективна травма впливає на нас і передається через покоління, формуючи наші звички, страхи та реакції:

1. Емоційне притуплення або надмірна реактивність

Травма може призвести до двох крайнощів:

• Уникання почуттів.
Наші бабусі й дідусі, які пережили репресії, часто вчили нас: "Не плач", "Ти маєш бути сильним", "Не виділяйся". Це був механізм виживання, який сьогодні проявляється як невміння розпізнавати та проживати складні емоції у дорослому віці.

• Вибуховість.
Іноді невеликий стрес (наприклад, суперечка в черзі чи зауваження на роботі) викликає непропорційно сильну реакцію. Це може бути відкладений гнів від невирішеної травми, який чекав на безпечний момент для виходу.

2. Проблеми з довірою та авторитетами

Багатовікова історія зрад, окупацій та дій влади, спрямованих проти власного населення, сформувала недовіру на колективному рівні.

• Довіра до інституцій: Ми часто критикуємо будь-яку владу чи реформи, виходячи з прихованого переконання, що "вони нас обов'язково обдурять". Вішаємо ярлики практично на всіх, хто працює в державних структурах: "поліція продажна", "лікарі — хабарники", тощо. А чого варта "каральна психіатрія", привид якої досі лякає людей? (пробачте, не міг втриматися)

• Довіра між собою: Внутрішні суперечки, поляризація та жорстка критика тих, хто має іншу думку, є проявом нашої потреби знайти винного в тому, що нам важко, замість того щоб об'єднатися проти зовнішньої загрози.

3. Страх завтрашнього дня і матеріальна фіксація

Страх голоду та втрати майна, успадкований від Голодомору та війн, часто проявляється в:

• "Синдромі білочки": Надмірне накопичення запасів, продуктів, грошей "про всяк випадок", навіть коли об'єктивної потреби немає. Від людей старшого покоління ми часто можемо почути зауваження за недоїдену порцію чи викинутий черствий шматок хліба.

• Проблемах із плануванням: Навіщо планувати життя на 10 років, якщо історія показала, що все може зруйнуватися за одну ніч? Це може вести до короткострокового мислення і складнощів із довгостроковими інвестиціями в себе та країну.

Це я перерахував найголовніші прояви колективної травми, знайомі нам ще до початку повномасштабної війни. Нова реальність загрожує ще гіршими наслідками, які ми вже бачимо: страх перед сигналом тривоги, звуком мопеда, навіть мікроавтобусами. І це лише "квіточки". Поляризація суспільства, статус "ВПО", ярлик "ухилянта", постійний режим виживання мільйонів людей, що мешкають у прифронтових зонах, ветеранський синдром. Як це все відбуватиметься через 5 років? А через 10?..

Чому нам важливо знати про колективну травму?

Знання про колективну травму дає нам доступ до усвідомленого майбутнього.

1. Пояснення нелогічної поведінки.
Дозволяє зрозуміти, чому деякі соціальні процеси проходять болісно (наприклад, з тривожністю та недовірою). Це наслідки, а не причини.

2. Розрив ланцюга передачі.
Неопрацьована травма передається через покоління. Усвідомлення цього дає нам шанс зупинити процес, не перекладаючи власний невирішений біль на наших дітей.

3. Формування стійкості.
Колективна травма може перетворитися на колективну стійкість (резильєнтність), якщо ми свідомо інтегруємо цей досвід у свою ідентичність, замість того щоб заперечувати чи ігнорувати його.

Напрямки подолання та зцілення

Подолання колективної травми — довготривалий, багатогранний та багатоетапний процес, який потребує зусиль як на особистому, так і на суспільному рівнях. Ось декілька ключових напрямків:
1. Створення спільного наративу через відкриті дискусії, меморіалізацію, включення цих знань у шкільну освіту.
2. Відновлення соціальної довіри та солідарності через розвиток волонтерства, підтримку малих громад, зміцнення прозорості у суспільних інституціях.
3. Емоційна грамотність та підтримка, суть якої навчитися розпізнавати, називати та проживати власні емоції, не пригнічуючи їх. Важливо нормалізувати звернення за професійною допомогою.Треба розвивати програми психологічної підтримки для всіх верств населення, проводити навчання простим технікам саморегуляції. Не було б катастрофи, якби трохи зменшити напір на логарифми, інтеграли і котангенси, які точно всім необхідні, а натомість ввести заняття з основ психології в школі.
4. Для зцілення необхідне відчуття відновленої справедливості. Це повертає відчуття контролю над власним життям. Притягнення до відповідальності винних, компенсації та відбудова зруйнованого.

Знання про колективну травму не для ретравматизації, а щоб впевнено рухатися вперед. Усвідомлюючи свій колективний досвід, ми перетворюємось із жертв історії на її активних творців, здатних побудувати стійку та успішну націю.

08.11.2025