Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.18
22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
2026.04.18
21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
2026.04.18
19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
2026.04.18
19:50
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
2026.04.18
18:01
А у місті богами забутому,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
2026.04.18
17:34
Насипані кургани* милі,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
2026.04.18
13:44
І
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
2026.04.18
13:06
У Музеї Заповіту в Переяславі презентували акварель «Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві» Тараса Шевченка, яка тривалий час вважалася втраченою.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
2026.04.18
12:59
Безпритульний іде під дощем.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
2026.04.18
11:27
Король води й повітря - тільки він,
Становища хазяїн і прислуга,
І має право ставити на кін
Життя землян -
від ворога до друга.
Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,
Становища хазяїн і прислуга,
І має право ставити на кін
Життя землян -
від ворога до друга.
Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,
2026.04.18
07:54
Володимир Диховичний (1911-1963),
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
2026.04.17
20:42
Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
2026.04.17
18:44
білий брудний голуб
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
2026.04.17
17:32
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
2026.04.17
15:34
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
2026.04.17
15:06
І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Герман (1991) /
Публіцистика
Парадокс розрядженої батареї
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Парадокс розрядженої батареї
У світі інстаграму та успішного успіху, де вимагається безперервна активність, усмішка 24/7 та максимальна продуктивність, ми звикли (чи то нас навчили) вважати свої внутрішні ресурси нескінченними. Тижні йдуть за тижнями, навантаження зростає, а ми вперто ігноруємо втому та дискомфорт. Це триває доти, доки критичні сигнали вже неможливо ігнорувати.
Момент настає несподівано, коли ми усвідомлюємо, що наша психіка — головна операційна система організму — безшумно перейшла у режим енергозбереження.
Так само, як відбувається з мобільним телефоном, коли його заряд сягає критичної позначки, психіка вмикає захист. Це не є ознакою слабкості в жодному разі (і ви маєте повне право голосно накричати на того, хто стверджує протилежне), а досконалим, хоч і неприємним, механізмом виживання. Щоб зберегти життєво необхідне ядро, система змушена вимкнути функції, які потребують найбільше енергії.
Перше, що зникає — яскравість. Як тільки вмикається режим, екран стає тьмяним. Емоції людини стають пласкими, наче чорно-білий фільм. Її можуть порадувати чи засмутити зовнішні події, але без справжньої, іскристої інтенсивності. Це захист: психіка скрутила афект, щоб не витрачати ресурси на надмірну емоційну обробку. Людина стає функціональною, але здатною лише на базові дії.
Потім психіка вимикає мобільний інтернет. Це соціальна ізоляція. Відповіді на повідомлення, навіть від найближчих, стали висіти тижнями. Розмови з друзями здаються енергоємними, як завантаження великих файлів. Людям стає простіше відключитися від зовнішнього світу, щоб не витрачати заряд на підтримання фасадів та генерацію відповідей. Світ стає фоном, а людина залишається наодинці із собою, замкнена, але врятована від виснажливого соціального споживання.
І нарешті – вона вимикає Bluetooth. Це емпатія та здатність до близькості. Коли близькі діляться своїми проблемами, людина відчуває, що просто не може підключитися. Немає енергії на щире співчуття чи активну підтримку. Система заблокувала вхід, щоб її заряд не перейшов на інший пристрій. У режимі енергозбереження людина стає егоїстом із примусу, бо всі ресурси йдуть на підтримку власного життєзабезпечення і вона не може дозволити собі розкіш відчувати біль інших.
Життя в цьому режимі — не життя, а виживання. Людина перетворюється на додаток, який працює лише у фоновому режимі. Тобто дихає, їсть, спить (якщо пощастить). Всі складні, енергоємні процеси (креативність, планування, радість) заморожені.
І тут найголовніша відмінність:
Коли наш телефон повідомляє про 5% заряду, ніхто не вичитує йому моралі. Ніхто не каже: "Ти лінивий, ти міг би протриматися ще годину!". Ніхто не почувається винним за те, що техніка потребує підзарядки. Ми просто шукаємо адаптер і розетку, приймаючи це як природний, технічний факт.
Чому ж, коли те саме відбувається з нашою психікою — коли вона вмикає енергозберігаючий режим і вимикає деякі функції — ми починаємо себе засуджувати?
Ми звинувачуємо себе в слабкості, недостатній силі волі, в ліні. Панічно боїмося, що оточуючі подумають про нас так само. Ми ігноруємо сигнали, вважаючи їх випадковими "багами", а не критичним попередженням системи і продовжуємо заганяти себе до повної втрати сил.
Єдине, що треба зробити — визнати свій низький заряд і зупинитися. Замість самоосуду нам пртрібні "адаптер" і "розетка". Для психіки це означає дозвіл на бездіяльність, якісний сон, відсутність провини та усвідомлене відновлення. На практиці виглядає так: ви байдикуєте весь день і не почуваєтеся зрадником людства (якщо звучить лячно, то заряд вашої батареї становить близько двадцяти відсотків).
Поки ми в режимі енергозбереження, сяяти не можемо, але живі. І це головне. Просто даймо собі шанс повернутися до повного заряду, щоб знову ввімкнути яскраве світло, підключитися до світу і по-справжньому відчути, що живемо!
05.11.2026
Момент настає несподівано, коли ми усвідомлюємо, що наша психіка — головна операційна система організму — безшумно перейшла у режим енергозбереження.
Так само, як відбувається з мобільним телефоном, коли його заряд сягає критичної позначки, психіка вмикає захист. Це не є ознакою слабкості в жодному разі (і ви маєте повне право голосно накричати на того, хто стверджує протилежне), а досконалим, хоч і неприємним, механізмом виживання. Щоб зберегти життєво необхідне ядро, система змушена вимкнути функції, які потребують найбільше енергії.
Перше, що зникає — яскравість. Як тільки вмикається режим, екран стає тьмяним. Емоції людини стають пласкими, наче чорно-білий фільм. Її можуть порадувати чи засмутити зовнішні події, але без справжньої, іскристої інтенсивності. Це захист: психіка скрутила афект, щоб не витрачати ресурси на надмірну емоційну обробку. Людина стає функціональною, але здатною лише на базові дії.
Потім психіка вимикає мобільний інтернет. Це соціальна ізоляція. Відповіді на повідомлення, навіть від найближчих, стали висіти тижнями. Розмови з друзями здаються енергоємними, як завантаження великих файлів. Людям стає простіше відключитися від зовнішнього світу, щоб не витрачати заряд на підтримання фасадів та генерацію відповідей. Світ стає фоном, а людина залишається наодинці із собою, замкнена, але врятована від виснажливого соціального споживання.
І нарешті – вона вимикає Bluetooth. Це емпатія та здатність до близькості. Коли близькі діляться своїми проблемами, людина відчуває, що просто не може підключитися. Немає енергії на щире співчуття чи активну підтримку. Система заблокувала вхід, щоб її заряд не перейшов на інший пристрій. У режимі енергозбереження людина стає егоїстом із примусу, бо всі ресурси йдуть на підтримку власного життєзабезпечення і вона не може дозволити собі розкіш відчувати біль інших.
Життя в цьому режимі — не життя, а виживання. Людина перетворюється на додаток, який працює лише у фоновому режимі. Тобто дихає, їсть, спить (якщо пощастить). Всі складні, енергоємні процеси (креативність, планування, радість) заморожені.
І тут найголовніша відмінність:
Коли наш телефон повідомляє про 5% заряду, ніхто не вичитує йому моралі. Ніхто не каже: "Ти лінивий, ти міг би протриматися ще годину!". Ніхто не почувається винним за те, що техніка потребує підзарядки. Ми просто шукаємо адаптер і розетку, приймаючи це як природний, технічний факт.
Чому ж, коли те саме відбувається з нашою психікою — коли вона вмикає енергозберігаючий режим і вимикає деякі функції — ми починаємо себе засуджувати?
Ми звинувачуємо себе в слабкості, недостатній силі волі, в ліні. Панічно боїмося, що оточуючі подумають про нас так само. Ми ігноруємо сигнали, вважаючи їх випадковими "багами", а не критичним попередженням системи і продовжуємо заганяти себе до повної втрати сил.
Єдине, що треба зробити — визнати свій низький заряд і зупинитися. Замість самоосуду нам пртрібні "адаптер" і "розетка". Для психіки це означає дозвіл на бездіяльність, якісний сон, відсутність провини та усвідомлене відновлення. На практиці виглядає так: ви байдикуєте весь день і не почуваєтеся зрадником людства (якщо звучить лячно, то заряд вашої батареї становить близько двадцяти відсотків).
Поки ми в режимі енергозбереження, сяяти не можемо, але живі. І це головне. Просто даймо собі шанс повернутися до повного заряду, щоб знову ввімкнути яскраве світло, підключитися до світу і по-справжньому відчути, що живемо!
05.11.2026
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Я vs Соціум: Чому психотерапія часто не працює належним чином"
• Перейти на сторінку •
"Що таке колективна травма і чому нам варто знати про неї?"
• Перейти на сторінку •
"Що таке колективна травма і чому нам варто знати про неї?"
Про публікацію
