Нинішній психологічний дискурс подарував нам "теги" свободи: "Обери себе", "Просто постав кордони", "Май право на слабкість". І, зізнаюся, як психіатр і психотерапевт, я сам активно пропагую ці ідеї. Часто, щоб пацієнт вийшов із травмуючої для себе системи, необхідно "перегнути палицю" в інший бік, різко декларуючи індивідуальні права. Це не хитрощі. Швидше такий собі терапевтичний маневр, що повертає людині суб’єктність.

Ці ідеї беззаперечно цінні. Вони є дорожньою картою до ментального здоров'я, вказуючи, де має проходити критична межа між "Я" та "Соціум".

Проте... Психологічні наративи залишаються лише красивими словами, які не працюють у суворій реальності.

Чому, знаючи про необхідність кордонів, ми все одно почуваємося винними, виснаженими і розірваними? Як фахівець, я бачу, що наші психологічні істини про самозбереження безжально стикаються із зовсім іншою правдою: жорсткими правилами суспільства та обов’язку.

Частина 1: Наратив власного Я (Психологічна правда)

Наш професійний наратив заснований на потребі в самозбереженні та автентичності. Ми наголошуємо на тому, що є необхідним для ментального виживання:

- Право на слабкість.
Ми — не машини для досягнень. Зриви, втома, демотивація — нормальні реакції здорової психіки на ненормальний рівень стресу. Людина має право зупинитися і не бути продуктивною, коли сили вичерпано.

- Вибір себе.
Здоров’я хоче слідувати власним цінностям, а не нав’язаним соціумом кліше. Це про внутрішню конгруентність на противагу зовнішнішньому показному успіху, а також про вибір партнера для комфорту, а не жертовності.

- Кордони.
"Ні" — часто найбільш оберігаюче "Так" для свого ресурсу. Це не агресія, а самоповага.

- Право на конфлікт з джерелом травми. Ми маємо повне психологічне право визнати провину наших батьків, відчувати гнів та формувати нові стосунки з ними — аж до повної дистанції, якщо це єдиний шлях до збереження власного Я. Психічне здоров'я — не завжди тотожне сімейній злагоді.

Це все — лікування, яке ми пропонуємо, щоб Ви не зруйнувалися.

Частина 2: Наратив суспільства
(Соціальна правда)

Але психологічні твердження майже одразу зустрічають опір. Суспільство, в якому живемо, орієнтоване більше на колективну вигоду, що суперечить нашому лікуванню.

- Культ ефективності.
Суспільство вимагає: "Будь у ресурсі", "постійний ріст", "досягай". Відпочинок сприймається як лінь, а слабкість як соціальна непридатність. Ваше вигорання — це Ваша особиста проблема, а не системний збій. Найприкріше те, що ця вимога не знає вихідних. Навіть найближчі люди не дозволять випасти із системи, бо хтось мусить заробляти, вести домашній побут і вирішувати нескінченний список щоденних справ. Депресія чи вигорання — розкіш, яку ми не можемо собі дозволити.

- Обов'язок перед роботодавцем/колективом.
Тут наші тези про кордони зазнають краху. Від Вас вимагають бути зручними, понаднормовими і податливими. Постановка кордону сприймається як егоїзм чи небажання брати відповідальність.

- Обов'язок перед батьками.
Ви пройшли терапію та відбудували себе, але суспільство нав'язує абсолютний обов'язок щодо токсичних батьків у старості. Психологічна правда вимагає дистанції, але соціальна правда навпаки — турботи, прощення та контакту, примушуючи Вас знову занурюватися в травматичний контекст.

- Токсична позитивність.
Світ не дозволяє нам бути просто сумними чи стомленими. В кращому випадку пропонується "пропрацювати" емоції і швидко повернутися до строю. Справжнє горе та чесна втома випадають із системи, бо вони економічно невигідні.

Конфлікт: Ми змушені вибирати між чесністю зі своєю психікою та соціальною придатністю.

Частина 3: Діалектика неоднозначності

Я не можу дати Вам пораду: "Просто киньте все і виберіть себе". Це було б ідеалістично і, відверто, небезпечно. Неможливо жити, ігноруючи фінансові та соціальні вимоги.

Справжня психологічна зрілість знаходиться в зоні конфлікту, де ці два наративи схрещуються.

1. Вибір себе може означати втрату роботи або розрив стосунків. Це має ціну.

2. Постійне ігнорування себе заради обов'язку веде до вигорання та клінічної депресії. Це теж має ціну.

Особливо складно воно проявляється в батьківському конфлікті. Ви не можете залікувати травму, постійно перебуваючи в її джерелі, але й повний розрив з батьками часто супроводжується величезним соціальним осудом та внутрішньою виною. Тут немає чистого психологічного рішення, яке б одночасно задовольнило і суспільство, і Вас.

Істина в тому, що немає універсального переможця. Наше життя — не ідеал, а постійний баланс між:
1) тим, що потрібно мені, щоб вижити сьогодні
2) тим, що вимагає від мене світ, щоб я міг вижити завтра.

Висновок: Прийняття складності

Я хочу, щоб ми якось відмовились від категоричного мислення. Життя не підкоряється блискучим цитатам.

Неоднозначність — не помилка, а фундаментальна умова життя.

Здорова психіка не має ідеальних кордонів. Її сила в гнучкості — здатності витримати напругу між індивідуальною потребою і соціальною необхідністю. Наше завдання не в тому, щоб знайти абсолютну істину, а в тому, щоб щодня знаходити найменш травматичний компроміс.

Це і є справжня робота над собою. Нам слід чесно визнати, що обидві правди існують і навчитися жити на їхньому перетині.



09.11.2025