Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Едвард Естін Каммінгс що, як надмір вітру
робить правдивими літні омани;
кривавить п'янким листям сонце
і безладно розкидає безсмертні зорі?
Розвіює короля до жебрака і королеву до марева
(розвіює друга до ворога: розвіює простір до часу)
- коли небеса повиснуть і океани потонуть,
єдиною тайною залишатиметься людина
що, як жадоба сухого вітру оббіловує
верескливі пагорби градом і снігом:
затискає долини мотузками речей
і душить ліси сивими роками?
Розвіює надію до жаху; розвіює зрячих до сліпих
(розвіює жалість до заздрості і душу до розуму)
- чиє серце - це гори, коріння - це дерева,
саме вони привітають весну
що, як початок загибелі мрії
перекушує цей всесвіт навпіл,
дістає вічність з могили
і засипає Ніде мною і тобою?
Розвіює скоро до ніколи і ніколи до подвоєного
(розвіює життя до нічого: розвіює смерть до колись)
- все Ніщо - тільки це наш найпросторіший дім;
чим більше мертвих, тим більше ми живі
Edward Estlin Cummings what if a much of a which of a wind]
what if a much of a which of a wind
gives truth to the summer's lie;
bloodies with dizzying leaves the sun
and yanks immortal stars awry?
Blow king to beggar and queen to seem
(blow friend to fiend:blow space to time)
—when skies are hanged and oceans drowned,
the single secret will still be man
what if a keen of a lean wind flays
screaming hills with sleet and snow:
strangles valleys by ropes of thing
and stifles forests in white ago?
Blow hope to terror;blow seeing to blind
(blow pity to envy and soul to mind)
—whose hearts are mountains, roots are trees,
it's they shall cry hello to the spring
what if a dawn of a doom of a dream
bites this universe in two,
peels forever out of his grave
and sprinkles nowhere with me and you?
Blow soon to never and never to twice
(blow life to isn't: blow death to was)
—all nothing's only our hugest home;
the most who die,the more we live
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Едвард Естін Каммінгс Я несу твоє серце з собою"
