Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Сернуда Пілігрим
Кого роки тяжкі і подорожі довгі
Дорогами втомили, хто сумує
За своїм краєм, друзями і домом
І за коханням, що його чекає вірно.
А ти? Вернешся? Думав не вертати,
Ти хочеш вільно мандрувати далі,
Вічно доступний, чи старий, чи юний,
Тебе, як Одіссея, не шукає син,
І не чекають Пенелопа і Ітака.
Іди, іди, і не вертайся,
Будь вірний до кінця дорозі і життю,
Іди і не бажай легкої долі,
Нова земля у тебе під ногами,
Перед очима ще не бачене ніколи.
«Пілігрим» Луїса Сернуди написаний між 7 і 15 лютого 1961 року. Повернення, про яке запитує вірш, — це можливе повернення до рідної країни, вигнання з якої тривало вже понад двадцять років. Сернуда, приймаючи свою незворотну самотність (чи міг би він мати дім, друзів чи кохання на батьківщині?), постає як Одіссей без сина, дружини, Ітаки, доступний будь-якому досвіду, який життя ще може йому дати. Посилання на Одіссея, Ітаку, Пенелопу та Телемаха, безсумнівно, мають гомерівське походження, але також вони перегукуються «Ітакою» Кавафіса, відомою Сернуді в англійському перекладі. Ця поема грецького поета ставить важливість подорожі, шляху вище за сам пункт призначення. У Гомера Ітака - це місце, яке надає сенсу подорожі Одіссея. Кавафіс, зберігаючи ідею кінцевої мети, підкреслює, що найціннішою складовою подорожі є збагачення досвідом та знаннями, які вона дає. Сернуда, бачить себе Одіссеєм без Ітаки, без місця прибуття, його доля — нескінченна подорож.
У республіканських колах питання повернення до Іспанії диктатора Франко було пекучою проблемою, яку обговорювали, широко дебатували та особисто розглядали. Деякі вигнанці поверталися до Іспанії. Хосе Ортега-і-Гассет повернувся одним із перших у 1945 році. Близький до Сернуди Хуан Хіль-Альберт, повернувся у 1947 році, Рамон Перес де Аяла у 1949 році.
У 1953 році Іспанію відвідав президент США Дуайт Ейзенхауер, підсумком його візиту стало підписання «Мадридського пакту», за яким США надавали економічну допомогу Іспанії за дозвіл розмістити воєнні бази США на її території. В Іспанію пішов потік іноземних інвестицій, уряд технократів, призначений диктатором, домігся швидкого розвитку економіки, названого "іспанським економічним дивом". Хосе Бергамін, перший редактор *La realidad y el deseo* (Реальність і бажання), повернувся у 1955 році.
Приблизно в час написання "Пілігрима", влітку 1960 року, повернувся до Іспанії Франсіско Аяла - автор, який займав дуже важливе місце в житті Сернуди. Саме його повернення могло підштовхнути до написання цього вірша. Чи повертатися? Сернуда дав відповідь на це питання своїм життям. Він до самого кінця залишився жити в Мексиці.
Luis Cernuda PEREGRINO
¿Volver? Vuelva el que tenga,
tras largos años, tras un largo viaje,
cansancio del camino y la codicia
de su tierra, su casa, sus amigos,
del amor que al regreso fiel le espere.
Mas ¿tú? ¿volver? Regresar no piensas,
sino seguir libre adelante,
disponible por siempre, mozo o viejo,
sin hijo que te busque, como a Ulises,
sin Itaca que aguarde y sin Penélope.
Sigue, sigue adelante y no regreses,
fiel hasta el fin del camino y tu vida,
no eches de menos un destino más fácil,
tus pies sobre la tierra antes no hollada,
tus ojos frente a lo antes nunca visto.
07-15/02/1961
La realidad y el deseo
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
