Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2026.08.14
12:03
Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смути грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смути грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
2026.08.14
10:52
Що ви, керманичі кпину?
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
2026.08.14
07:29
Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
2026.08.14
04:58
Нещирість професійно тисне руку
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пиріжкарня Асорті (2020) /
Критика | Аналітика
Перша колегія другої половини цього літа
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перша колегія другої половини цього літа
Протокол 01/08.2026 від третього серпня поточного року.
Місце проведення — Інтернет.
Онлайн-колегія незалежних експертів нашого sub-порталу розглянула весь текст, зупинившись лише на окремому абзаці всього тексту про героя, наданого ним же на одній зі сторінок нашого поетичного порталу.
Ось і сам абзац у тому вигляді, який дістався нашій колегії та місцевим читачам. Імена і прізвища дійових осіб і виконавців можна вдруге побачити тут.
... музикант і поет, який вже пройшов не одну життєву стацію, розповідає про світ у собі й світ навколо себе. Розповідає просто, відкрито, відверто, легко. Хоча й життя не легке. Але така вже вдача Миколина, що його плакатися на світ, коли можна цей світ робити кращим. Микола й намагається його змінити. Власне, не так змінити світ, як змінити свое ставлення до нього.
Що можна сказати?
Починається все цілком переконливо: простота, відкритість, нелегка доля, відсутність схильності до нарікань.
Щоправда, одразу перечіпляєшся – спочатку об "стацію" ("станцію" чи "ситуацію"), а потім і об імовірно загублене "не" в реченні "Але така вже вдача Миколина, що його плакатися на світ". Бо могло би бути "не така вже вдача Миколина, щоби плакатися на світ" або без частки – "що ото його плакатися на світ".
А далі логіка остаточно починає рухатися врізнобіч. Спершу Микола нібито намагається змінити світ, потім з'ясовується, що, власне, не світ, а тільки своє ставлення до нього.
Думка сама по собі не нова й цілком поважна, але в цьому абзаці вона не випливає з попереднього, а підміняє його. І створюється враження, що абзац написано навздогін власній думці. Автор починає говорити про одне, потім непомітно переходить до іншого, а наприкінці вже пояснює не те, що сказав спочатку, а те, що, мабуть, збирався сказати. У результаті думка ніби й народжується, але після таких пологів опиняється на перелогах.
Існують думки, які вже давно стали спільним надбанням людства. Саме тому особливо цікаво спостерігати, як вони час від часу авторитетно з'являються в нових книжках без жодного натяку на своє поважне походження. Найпростіший спосіб уникнути докорів сумління, це, мабуть, приписати їх собі або літературному героєві, адже той не сперечатиметься.
Афоризми — вони наче перелітні птахи: щороку їхніми крилатими повторами сідають на ті чи інші сторінки озвучень і публікацій. Або не відлітають, а так і переживають рік за роком, кладку за кладкою. Одні "орнітологи" чемно показують, звідки те птаство прилетіло. Інші роблять вигляд, що птах звив гніздо саме в їхньому тексті.
Думка про те, що слід змінювати не світ, а насамперед себе, пережила не одну епоху. Вона пройшла через стоїків, богословів, психологів, і зрештою осіла в сучасній белетристиці. Іноді в ній настільки затишно, що думка як афоризм починає вдавати з себе корінну мешканку місцевої літератури.
Дата. Підписи.
Архівна версія у розгорнутому вигляді буде зберігатися за наступною адресою
Місце проведення — Інтернет.
Онлайн-колегія незалежних експертів нашого sub-порталу розглянула весь текст, зупинившись лише на окремому абзаці всього тексту про героя, наданого ним же на одній зі сторінок нашого поетичного порталу.
Ось і сам абзац у тому вигляді, який дістався нашій колегії та місцевим читачам. Імена і прізвища дійових осіб і виконавців можна вдруге побачити тут.
... музикант і поет, який вже пройшов не одну життєву стацію, розповідає про світ у собі й світ навколо себе. Розповідає просто, відкрито, відверто, легко. Хоча й життя не легке. Але така вже вдача Миколина, що його плакатися на світ, коли можна цей світ робити кращим. Микола й намагається його змінити. Власне, не так змінити світ, як змінити свое ставлення до нього.
Що можна сказати?
Починається все цілком переконливо: простота, відкритість, нелегка доля, відсутність схильності до нарікань.
Щоправда, одразу перечіпляєшся – спочатку об "стацію" ("станцію" чи "ситуацію"), а потім і об імовірно загублене "не" в реченні "Але така вже вдача Миколина, що його плакатися на світ". Бо могло би бути "не така вже вдача Миколина, щоби плакатися на світ" або без частки – "що ото його плакатися на світ".
А далі логіка остаточно починає рухатися врізнобіч. Спершу Микола нібито намагається змінити світ, потім з'ясовується, що, власне, не світ, а тільки своє ставлення до нього.
Думка сама по собі не нова й цілком поважна, але в цьому абзаці вона не випливає з попереднього, а підміняє його. І створюється враження, що абзац написано навздогін власній думці. Автор починає говорити про одне, потім непомітно переходить до іншого, а наприкінці вже пояснює не те, що сказав спочатку, а те, що, мабуть, збирався сказати. У результаті думка ніби й народжується, але після таких пологів опиняється на перелогах.
Існують думки, які вже давно стали спільним надбанням людства. Саме тому особливо цікаво спостерігати, як вони час від часу авторитетно з'являються в нових книжках без жодного натяку на своє поважне походження. Найпростіший спосіб уникнути докорів сумління, це, мабуть, приписати їх собі або літературному героєві, адже той не сперечатиметься.
Афоризми — вони наче перелітні птахи: щороку їхніми крилатими повторами сідають на ті чи інші сторінки озвучень і публікацій. Або не відлітають, а так і переживають рік за роком, кладку за кладкою. Одні "орнітологи" чемно показують, звідки те птаство прилетіло. Інші роблять вигляд, що птах звив гніздо саме в їхньому тексті.
Думка про те, що слід змінювати не світ, а насамперед себе, пережила не одну епоху. Вона пройшла через стоїків, богословів, психологів, і зрештою осіла в сучасній белетристиці. Іноді в ній настільки затишно, що думка як афоризм починає вдавати з себе корінну мешканку місцевої літератури.
Дата. Підписи.
Архівна версія у розгорнутому вигляді буде зберігатися за наступною адресою
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
