ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2026.08.14
12:03
Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смути грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смути грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
2026.08.14
10:52
Що ви, керманичі кпину?
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
2026.08.14
07:29
Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
2026.08.14
04:58
Нещирість професійно тисне руку
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Дудар (1950) /
Критика | Аналітика
Кілька слів від Євгена Барана
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кілька слів від Євгена Барана
Серпень, хлопче, що з тобою?
Знов зненацька задощив.
Не здивуєш нас водою!
Ти диви, ще й оточив...
Заперіщив... розізлився?
Міра жарту певно є...
Ну а після в небо змився -
Православного вдає...
Серпень, хлопче, може, досить?
Якщо чуєш, то озвись.
Кілька тижнів... прийде Осінь
Знаю... знаю, не божись.
11.08. 2024
(Микола Дудар. Хочеш, вітре, я замовкну. Київ: Друкарський двір Олега Федорова. 2025. 356 с.).
"П'ята книга поезій. Це багато чи мало? Як для кого. Мені замало. Зважаючи на те, що в ній і про що... Я тут про себе. Про те, що мене хвилювало, коли і з ким перетиналися... Про свій світ і своє місце в ньому, про свою половинку і про своїх друзів. Про важкість і несправедливість на різних дорогах у житті. Про радісні, незабутні хвилини з рідними й друзями. Про людей, які в метушні за привидом губили в собі найкраще: людяність. Про тих, хто під тим чи іншим приводом заманювали мене в коло свого впливу заради одного: піднятись на щабель вище, задля того ж впливу, але вже на інших..." (Від Автора).
Видавати сьогодні книжку поезій на 356 сторінок, і дорого, і небезпечно. Дорого тому, що світ дорожчає з кожною секундою, а людське життя з такою ж швидкістю знецінюється. Небезпечно, бо ... небезпечно. Кому нині потрібне Слово, яке не фальшує, не бреше, не маніпулює, а виповідає Індивідуальну правду буття.
Забагато індивідуальних правд, - скажете ви, - замало громадської відповідальності.
І це також. А над усім - війна, яка "сьогодні не для всіх"...
Микола Дудар, музикант і поет, який вже пройшов не одну життєву стацію, розповідає про світ у собі й світ навколо себе. Розповідає просто, відкрито, відверто, легко. Хоча й життя не легке. Але така вже вдача Миколина, що його плакатися на світ, коли можна цей світ робити кращим. Микола й намагається його змінити. Власне, не так змінити світ, як змінити своє ставлення до нього.
Чи сподівається розуміння? Це велика розкіш - людське розуміння і великий дар - людське співпереживання. Вони нині майже втрачені. Але Микола не здається, а робить усе, аби діалог між людьми не зникав:
І зникне Диво в росах ранніх,
Як торба на плечах майне.
І нас віддалить обрій званий,
А я, залишений, бажаний
Чекатиму, хто слідом йде...
Знов зненацька задощив.
Не здивуєш нас водою!
Ти диви, ще й оточив...
Заперіщив... розізлився?
Міра жарту певно є...
Ну а після в небо змився -
Православного вдає...
Серпень, хлопче, може, досить?
Якщо чуєш, то озвись.
Кілька тижнів... прийде Осінь
Знаю... знаю, не божись.
11.08. 2024
(Микола Дудар. Хочеш, вітре, я замовкну. Київ: Друкарський двір Олега Федорова. 2025. 356 с.).
"П'ята книга поезій. Це багато чи мало? Як для кого. Мені замало. Зважаючи на те, що в ній і про що... Я тут про себе. Про те, що мене хвилювало, коли і з ким перетиналися... Про свій світ і своє місце в ньому, про свою половинку і про своїх друзів. Про важкість і несправедливість на різних дорогах у житті. Про радісні, незабутні хвилини з рідними й друзями. Про людей, які в метушні за привидом губили в собі найкраще: людяність. Про тих, хто під тим чи іншим приводом заманювали мене в коло свого впливу заради одного: піднятись на щабель вище, задля того ж впливу, але вже на інших..." (Від Автора).
Видавати сьогодні книжку поезій на 356 сторінок, і дорого, і небезпечно. Дорого тому, що світ дорожчає з кожною секундою, а людське життя з такою ж швидкістю знецінюється. Небезпечно, бо ... небезпечно. Кому нині потрібне Слово, яке не фальшує, не бреше, не маніпулює, а виповідає Індивідуальну правду буття.
Забагато індивідуальних правд, - скажете ви, - замало громадської відповідальності.
І це також. А над усім - війна, яка "сьогодні не для всіх"...
Микола Дудар, музикант і поет, який вже пройшов не одну життєву стацію, розповідає про світ у собі й світ навколо себе. Розповідає просто, відкрито, відверто, легко. Хоча й життя не легке. Але така вже вдача Миколина, що його плакатися на світ, коли можна цей світ робити кращим. Микола й намагається його змінити. Власне, не так змінити світ, як змінити своє ставлення до нього.
Чи сподівається розуміння? Це велика розкіш - людське розуміння і великий дар - людське співпереживання. Вони нині майже втрачені. Але Микола не здається, а робить усе, аби діалог між людьми не зникав:
І зникне Диво в росах ранніх,
Як торба на плечах майне.
І нас віддалить обрій званий,
А я, залишений, бажаний
Чекатиму, хто слідом йде...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.188 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.188 seconds