Охайна дівчина і при скромному макіяжі викликала потаємний інтерес і швидку згоду на послуги.
Чому приваблюють саме такі, якщо мені потрібна робітниця лише для прибирання, для мегамаркетів і як водійка мого майбутнього авто? Про ескортні виходи того дня не думалось, а сусіди по будинку мали домашніх робітниць. Мені ж хотілось і економки.
На службі жартували, коли я діставав калькулятор для підрахунків незначних сум.
– Домалюй три нулі, – казали вони, – і ти це виконаєш і без нього.
На вечері у ресторанах з тим сервісом і музиками треба ще вміти заробити. А ця дівчина як варіант, була би більш дешевшою і багато не просила.
Економістка з дипломом, вродлива скромниця. Може, їй так заманулось, бо цікаво побачити, закріпитись, а там буде видно. Це так мені думалось.

Домовились на восьму вечора для ознайомлення на місці, передачі ключів і авансу. А прийшла інша. Вечірня сукня, червоний манікюр, на талії ремінець, на плечі сумочка. І нижче, нижче... Мій той самий улюблений колір і педікюру, про який вона могла не знати... Стояв і дивився, остерігаючись показати поглядом, що роздивляюсь.
Голос, інтонації, привітне англійське "Хай" – і я поплив хвилею німого захоплення, про себе промовивши "нехай".
Якщо це була би якась шахрайка, то моє повернення до свідомості могло би прийти таким, наче після клофеліну або штучних памороків. Ми ними забавлялися в інтернаті. Шарф, обгорнута ним шия, декілька глибоких видихів з хеканням, асфіксія – і ти там, у підвісних кущах якогось гетсиманського саду. Лічені секунди – і перед тобою пролітає ціле життя тодішнього підлітка.
Хтось жартома нам сказав, що там побачимо батьків. Якби ж так...

Була-таки вона, позавчорашня співрозмовниця. Зібратися з силами, щоби гостинно запросити проходити – справа якихось секунд. Їх вистачило, щоби мовчки, як ділова людина, крізь мимовільну паузу і сходячись у широкому просторі майже квадратного коридору, відступити до покоїв.
Бачив до неї всяких, та й сам ще той вампір. І можу відповісти на вітання, банально запропонувати каву (не віскі ж) і роздягнутись. Так зараз літо...
– Ви так будете і працювати? – тільки і спромігся запитати, намагаючись виглядати заклопотано-байдужим, таким, як у офісі. Ми там посиділи за кавою, поданою моєю помічницею.
Остання знала, що буває у кабінетах, і кривила губи. Силікон. Та все воно несправжнє – знаки поваги, виняткової зайнятості, зацікавленості в розмові. Був рекомендаційний лист. Можна не справляти першого враження. Ще покажу житло, підземний паркінг, і ми – ті ж самі, але вже більш знайомі.
– Та ні, – відповіла дівчина, – ще є деякі плани. Та Ви не перший з такими апартаментами, – наче глузуючи, продовжила вона, – нічого для мене нового.

Мої 95 квадратних метрів житла, схоже, не вразили.
Не даючи волі рукам, а вже кортіло, ми обійшли кімнати. До п'ятниці був час. У четвер почнеться, прийду додому – і здивуюсь. Буде порядок.
Банківську картку для закупівель дам сьогодні, меню напишу завтра. Субота з неділею можуть бути тут, у мене.
В понеділок – контрольний домашній сніданок. Може, з нею? Мрійник.
Може, я щось не так роблю, не про те мрію?
Обручки не побачив, байдужості не відчув. А це ще один "коник" мого довічно ще дитячого іподрому. Згадувати не зараз. Не люблю того ставлення.

Протилежне відчулося значно переконливіше. Латина, схожа на імена міфічних героїв — так колись називала цей стан знайома медичка. Зараз ці красиві анатомічні метафори перетворилися на цілком відчутний, гарячий пульс, який не залишав місця ніяковості.

Дуже хотілося сьогоднішньої економістки, і нічого зрадливого тут не бачу. Тримаю тонус, роблю, що підказує серце, і те, що надумав. Я ж чекаю повернення моєї обранки і керую своєю частиною процесу. І зараз готуюсь і бережусь.
До бережливості привчали ще в інтернаті, щоби ми не ламали меблів. А вони не мали жодного відношення до нашого людського, бо воно для кожного своє і зібране докупи.

Ходили, і нікуди вона не поїхала. Які можуть бути плани проти навіть червневої ночі, крім одного? Два – це як один, тільки більший, спільний, наш.
Я полюбив це слово, цей ключ від замка природної відчуженості, будучи ще на десяток років молодшим. Відкривали умовні двері – і туди, у спільний простір взаємопроникнень.
П'ятниця вже з вечора мала бути саме з ним, з іншою обранкою, тим простором.
Точніше, і п'ятниця, і субота, і неділя.
Приберусь – і буде чисто з цією. І ні до чого економити.
А та зачекає, і це не смертельно.
Вимучує мене відсутність новин із Америки, і нічого.

Орлан

2026-тий год