СІМ НОТ НА ПАГОРБІ
«ТИ ПОМІЖ МРІЙ ЗАСТРЯГ НАВІЧНО»
ПОШУКИ СПІВРОЗМОВНИКА У ВІРШАХ МИКОЛИ ДУДАРЯ
Микола Дудар – поет трішки наївний, трішки інфантильний, але передусім – дуже балакучий. Поетична картина його поезії базується на діалогах, які часто перетворюються на монологи. Колись я написала: «Від того, до кого поет найчастіше звертається в письмі – до себе, до конкретної особи, до світу, до Бога – залежить, які вірші в його творчості переважають – інтимні, соціальні чи філософські. А тому й немає в поезії ні головних тем, ні вторинних. Є лише один довгий безконечний полілог. Діалог з тираном – одна з найцікавіших тем у поезії. Коли тирана немає, поети говорять з Богом. Семантично – це одна й та сама розмова, тому що переважна більшість поетів – богоборці». Так і з віршами Миколи Дударя: «То спиш… не спиш… Душа болить… «Собі чужий… ще крок до втрати»… Або «Одного разу кілька раз Я заглядав собі у вічі»… Чи ще таке: «Чекаю відповідь… Конкретно: Коли і хто пірне ув Осінь?..» І нарешті: «З минулого мандруєш у майбутнє І знов тебе ніхто не впізнає»… Вірші Дударя нашпиговані такими ось майже афористичними родзинками, які подекуди нагадують дитяче здивування від пізнання світу. А, може, в цьому і полягає суть поезії. Здається, я не помиляюся, таки полягає. Можна ще додати, що літературу збагачує приватний кризовий, а не суспільний кризовий досвід. Якщо поет не може пройняти читача своєю історією, то будь-які спроби зробити це на прикладі історії загальнолюдської можна розцінювати як нахабну спекуляцію. Микола Дудар своєю історією не лише проймає, а й повертає читача до його, можливо, найпрозорішої, найчистішої, а тому найранимішої версії. У поезії, як і в природі, діють закони генетики: сильна поезія дає потомство. Очевидним є той факт, що передається не все, а окремі нюанси (інтонація, або технічні прийоми, способи побудови асоціацій, або ж їхня відсутність). Проте як і в природі, в поезії є так-звана безплідна класика – автори, що попри свою безумовну талановитість, не мають послідовників. Хотілося б, щоб та класична традиція, до якої тяжіє поет Микола Дудар, тривала вічно.
Наталія ПАСІЧНИК