Мандрівниця яка на схилі літа перетинає Ле-Аль (3)
Ішла навшпиньки
У небі відчай котив свої великі і прекрасні аруми (4)
У її сумочці були мій сон і ще флакон нюхальної солі (5)
Яку вдихала лише хрещена мати Бога (6)
Ширилось оніміння як випари у "Псі що курить"(7)
Щойно туди зайшли за й проти
З їх боку можна неясно, скоса дивитися на юну жінку
Чи мав я справу з амбасадоркою селітри (8)
Чи з білою кривою на чорнім фоні яку ми звемо думкою
Повільно загорялися в каштанах ліхтарі
Пані без тіні стала на коліна посеред мосту Пон-о-Шанж (9)
Вулиця Жі-ле-Кер (10) звучала по новому
Нарешті збулися обіцянки ночі
Поштові голуби (11) цілунки порятунку
Тулились до грудей чаруючої незнайомки
Напинали креп досконалих сенсів
У центрі Парижа процвітала ферма
І її вікна бачили Чумацький шлях
Але ніхто не поселився в ній через прибульців
Прибульці відомі відданістю більшою за привидів
Деякі наче пливуть як ось ця жінка
І додають коханню свою суть
Вона її вбирає
Мною не граються ніякі чуттєві сили
І все ж цвіркун який співав у попелястому волоссі
Статуї Етьєна Марселя (12) одного вечора
До мене підморгнув багатозначно
І мовив Андре Бретон проходь

Фріда Кало Автопортрет всередині соняшника, захід сонця, 1954 рік, полотно, олія, Музейний фонд, Мексика
Frida Kahlo Self-Portrait Inside a Sunflower, Sun going Down, 1954, Oil on canvas , Museums Trust, Mexico

(1) Вірш "Соняшник" був написаний способом автоматичного письма(2) у 1923 році. А через 11 років, увечері 29 травня 1934 року, Бретон зустрів свою майбутню дружину Жаклін Ламба в кафе на Білій площі (Place Blanche) у Парижі. Вони вийшли з кафе і пішли через ринок Ле-Аль, повз вежу Сен-Жак (Tour Saint-Jacques), площу Невинних (Place des Innocents), через міст Пон-о-Шанж та вздовж набережної. Вони гуляли всю ніч. Бретон був вражений тим, що текст 1923 року з точністю до назв вулиць, мостів та деталей передбачив його майбутню зустріч з коханою. Міст Пон-о-Шанж став ключовим вузлом "об'єктивного випадкового".
(2) Автоматичне письмо — це написання тексту без зупинки, цензури чи самоконтролю, під впливом підсвідомості, емоцій або потоку думок. Цю техніку використовують у психології для самопізнання, у мистецтві як основу сюрреалізму, а також у парапсихології. Андре Бретон визначив його як чистий психічний автоматизм, за допомогою якого сюрреалісти прагнули висловити на письмі, усно чи у якийсь інший спосіб фактичне функціонування думки, без будь-якого контролю, керованого розумом, поза естетичною чи моральною упередженістю.
(3) Арум (arum) - отруйна рослина з родини аронникових. Квітка має специфічну форму - фалічна маточка оточена розкішним восковим покривалом. В англійській мові має назву «лорди і леді» (lords and ladies), а ще "пеніс зозулі" (cuckoo pint) через фалічну форму суцвіття, яке асоціюється з сексом.
(4) Ле-Аль (Les Halles) — історичний центр Парижа (Франція), відомий колись як головний продовольчий ринок міста, а сьогодні — як великий підземний торговий комплекс "Форум де Аль".
(5) Нюхальна сіль складається з грудок вуглекислого амонію (карбонату амонію), зволожених нашатирним спиртом з додаванням летких ароматних речовин (скипидару, лавандової, бергамотової олії, терпінеолу, ментолу, камфори). Нюхальна сіль виділяє аміак, який подразнює слизові оболонки носа та легень і спричинює вдихальний рефлекс. Аміак збільшує частоту серцевих скорочень, кров'яний тиск, стимулює мізкову діяльність. У вірші цей різкий, опритомнюючий засіб виступає метафорою шокового пробудження підсвідомості
(6) Хрещена мати Бога ("la marraine de Dieu") - образ, у якому поєднуються християнська і язичницька міфологія з концепцією сюрреалістичної Музи. З точки зору християнської догматики цей вираз є абсурдним: у Бога-Отця чи Бога-Творця не може бути хрещеної матері, адже він нехрещений, бо первинний. У художньому світі Бретона це первісна, дохристиянська, космічна жіноча сутність (архетип Великої Матері чи Праматері). Вона стоїть вище за традиційне релігійне поняття Бога, оскільки вона виступає його духовною покровителькою, яка благословляє саме існування сакрального. Це поетичний деанонімізований образ вищої жіночої сутності, їй належить виключне право на володіння сокровенними, найглибшими снами та таємницями поета. Хрещена мати Бога" (la marraine de Dieu) і "дама без тіні" (la dame sans ombre) - це одна й та сама сутність, яка розкривається через різні грані свого буття.
(7) "Пес що палить" (Au Chien qui fume) - реальний і дуже відомий ресторан-кабаре у центрі Парижа біля центрального ринку Ле-Аль. На вивісці закладу зображений пес із люлькою або цигаркою в зубах. Сюрреалісти вважали, що вивіски, написи, назви вулиць є знаками, через які позасвідоме промовляє до людини. У контексті вірша тут портал у світ, де скасовуються закони формальної логіки, за і проти зустрічаються в одній точці і не заперечують одне одного, буденний абсурд стає нормою, кордони між раціональним і позасвідомим розмиваються.
(8) Амбасадорка селітри - образ, який викликає хімічні, історичні та алхімічні асоціації. Селітра ключова складова чорного пороху, амбасадорка селітри - посланиця вибуху, руйнівної сили, яка має потенціал миттєвого сплаху, руйнуючого буденну дійсність. Селітра в алхімії - елемент первинної матерії, яка започатковує переродження, пов'язує темний, прихований світ паризьких підземель з вибуховим спалахом світла, а потойбічне життя — з фатальною жінкою. Селітра додає жіночому образу небезпеки та хімічної активності, перетворює Музу на вибухонебезпечний реактив.
(9) Міст Пон-о-Шанж (Pont-au-Change / Міст Міняйл) - міст зміни, міст перетворення, з’єднує правий берег з продуктовим ринком Ле-Аль (Черево Парижа) і острів Сіте (Île de la Cité) зі знаменитим Паризьким квітковим ринком. Таку назву міст отримав у Середньовіччя, коли король Людовик VII зобов'язав фінансових міняйл (changeurs) та ювелірів працювати саме на цьому мосту, де вони міняли іноземну валюту та оцінювали дорогоцінності. Жінка без тіні залишає простір овочів і м'яса та переходить у простір квітів, буденність змінюється дивом, коли вона стає на коліна на мосту, укорінюється, перетворюється на квітку соняшника
(10) Вулиця Жі-ле-Кер (Rue Gît-le-Cœur / "Вулиця, де спочиває серце") - після мосту, поет ступає на вулицю Жі-ле-Кер, де звуки, реальність стають іншими
(11) Поштовий голуб — традиційний символ зв'язку та звістки через відстань. У контексті сюрреалізму це місток між внутрішнім світом (підсвідомістю) та зовнішнім, реальним світом. Голуб несе "цілунки порятунку". Груди жінки в цьому контексті виступають як джерело життя, захисту та втіхи. Злиття голубів із грудьми означає, що сама жінка і є цією "звісткою" чи "порятунком", якого шукає поет. Його бажання, любовні послання й сама її тілесність стають єдиним цілим.
(12) Перед зверненим до Сени фасадом міської Ратуші поруч із мостом Пон-о-Шанж стоїть бронзова статуя відомого бунтівника, голови паризьких купців Етьєна Марселя (XIV століття), який на початку Столітньої війни очолив міське повстання купців і міщан проти королівської влади в особі дофіна Карла і захопив владу в Парижі на три роки. Мечем, який він тримає в лівій руці, міський голова перерізав на очах у юного Карла V горла королівським радникам і витер кров своєю червоно-синьою шапкою. В 1358 році парижани розтерзали Етьєна Марселя, запідозривши його у зраді. В історії Парижа він є символом паризької автономії, бунту проти закостенілої системи, сміливості та радикального перетворення. Зустріч із цвіркуном біля постаменту саме цього діяча означає, що підсвідоме й сюрреалістичне кохання завжди несуть у собі елемент бунту проти сірої буденності.

André Breton Tournesol
La voyageuse qui traverse les Halles à la tombée de l'été
Marchait sur la pointe des pieds
Le désespoir roulait au ciel ses grands arums si beaux
Et dans le sac à main il y avait mon rêve ce flacon de sels
Que seule a respiré la marraine de Dieu
Les torpeurs se déployaient comme la buée
Au Chien qui fume
Ou venaient d'entrer le pour et le contre
La jeune femme ne pouvait être vue d'eux que mal et de biais
Avais-je affaire à l'ambassadrice du salpêtre
Ou de la courbe blanche sur fond noir que nous appelons pensée
Les lampions prenaient feu lentement dans les marronniers
La dame sans ombre s'agenouilla sur le Pont-au-Change
Rue Git-le-Coeur les timbres n'étaient plus les mêmes
Les promesses de nuits étaient enfin tenues
Les pigeons voyageurs les baisers de secours
Se joignaient aux seins de la belle inconnue
Dardés sous le crêpe des significations parfaites
Une ferme prospérait en plein Paris
Et ses fenêtres donnaient sur la voie lactée
Mais personne ne l'habitait encore à cause des survenants
Des survenants qu'on sait plus devoués que les revenants
Les uns comme cette femme ont l'air de nager
Et dans l'amour il entre un peu de leur substance
Elle les interiorise
Je ne suis le jouet d'aucune puissance sensorielle
Et pourtant le grillon qui chantait dans les cheveux de cendres
Un soir près de la statue d'Etienne Marcel
M'a jeté un coup d'oeil d'intelligence
André Breton a-t-il dit passe