ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
А про каву — мовчок,
То й нема балачок
Про напої, що варить бариста.

В тисячах дистанційних засідань
Ескімоси збирались на Південь.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Осіння Сандра / Проза

 Шкарпетка з капішоном
Шкарпетка з капішоном


Жила-була на світі шкарпетка. В маленькій мансардовій квартирці. Майже під самим дахом. Але то була не просто собі шкарпетка, а дивовижна шкарпетка з капішоном…
(Тут ми зробимо паузу, і відмітимо, що шкарпеток було все-таки дві, тобто, пара. Але, як ви зрозуміли, йдеться про особливі шкарпетки, а це дозволяє нам говорити про річ, як про особу, - в одиничному числі.)
Отож, шкарпетка відрізнялася від своїх «одноплемінників», була пихатою та самовпевненою. «Простаки!» - часто відзивалася вона про інші шкарпетки. – ну що ви можете, ніколи не бачите світу через в»язницю черевиків, а коли приходить літо і є можливість визирнути назовні через отвори та ремінці босоніжок-сандалей, вас просто скидають, бо ногам стає душно. І ввечері ви опиняєтеся в глухому кутку за ліжком. І досить часто про вас забувають, заледве раз-два вдягнувши. Тому, що ви НІЯКІ! Чорні, сірі… У вас немає індивідуальності, якоїсь родзинки. От і залишається вам гнити у кутку або служити постіллю для мишей.
Не те, що я! З найтоншого коттону, з потовщенням на п»ятці, з п»ятьма окремими відділеннями для пальчиків. Я не промокаю і не вбираю неприємний запах, бо виготовлена тільки з натурального матеріалу і маю потовідштовхуючі властивості. А колір мій настільки яскравий та приємний для ока, що навіть пес Бровко задивляється на мене, не те, що діти, з якими грається наша Дівчинка. А найголовніше – у мене свій стиль, неповторний образ, розроблений закордонними дизайнерами. Вашій постсоціалістичній країні таке навіть і не снилося. Ось подивіться, позаду мене красується легенький капішончик, що немовби парашутик чи вітрило надувається від вітру. Ним я навіть можу накрити нашу Дівчинку від дощу. Звичайно, якщо захочу… А на капішоні гордо пишається виведене іноземними літерами – Nike. Ось так! І хто з вас, тупі бездари, знає що це таке?
Мовчите?... Ну і мовчіть. Сопіть в дірочки на ваших заходжених п»ятках і завидуйте. Так, завидуйте, бо навіть псу Бровку зрозуміло, що Дівчинка любить найбільше мене. Вона просто у захваті від мене! Адже я – подарунок її дядька з Німеччини.
Та й одягала вона мене лише разів два: на змагання зі спортивних танців та на прогулянку з дядьком. Вона мене шкодує, навіть здмухує пил. І кожного ранку милується, немов букетом квітів.
Ну і треба сказати, є чим милуватися.

Звичайні шкарпетки лежали в кутку кімнати за ліжком і слухали безперервні теревені пихатої шкарпетки, якій рот не закривався. Відмітимо, цю історію вони вже чули безліч разів, тому старі панчохи вже знали її майже на пам»ять.
- Не має чим зайнятися, от і базікає, - прошептала шкарпетка в синьо-сіру смужку на вухо своїй сусідці. – От би відбігала цілісінький день по саду, відскакала на скакалці та класиках, відфутболила м»яча на спортивному майданчику, після цього і говорити відхотілося б. А так, лежить у шафі, чи на стільці і теревенить.
- А тобі не сумно отак, цілими днями лежати лежма на своїй полиці? – набравшись сміливості, запитала стара, як світ, шкарпетка, яка давно вже втратила пару і була самотньою. До того ж отримала дірку-травму після виснажливого походу в гори. Після цього і була закинута сюди на узбіччя життя.
- Мені? Щоб мені було сумно! – Та ви подивіться на мене! Хіба таким, як я буває сумно?! Та в мене такий потенціал! Ого-го… В нене ще все попереду. От незабаром наша Дівчинка їде в заморський круїз, це вам не м»яча ганяти в садку. Переді мною простелиться цілий світ!

Наступного ранку Дівчинка відкрила дверцята шафи, взяла свої гламурні шкарпетки, помилувалася ними… А коли вдягала, виявилося, що за цей час вона виросла і шкарпетки вже стали замалі. - Яка прикрість, - пожалілася вона мамі і поклала шкарпетки на місце. - Прийдеться запакувати їх в целофан і зберегти на пам»ять.
Шкарпетки з капішоном спочатку зблідли, а потім пожовтіли… від люті. А так, як целофан герметично не випускав піт назовні, то вони так і залишилися з жовтими плямами.


- Краще закінчувати життя десь у закутках комори, але зі спогадами про те, що ти пережила, - сказала стара самотня шкарпетка, яка багато бачила в житті, - ніж поховати себе в золотій клітці замолоду, так і не побачивши світу.





4.02.2008





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-04 14:28:11
Переглядів сторінки твору 2205
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.754 / 5.5  (4.375 / 5.24)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.160 / 5.19)
Оцінка твору автором 4
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.11.16 19:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юля Щасливець (Л.П./Л.П.) [ 2009-03-24 10:25:12 ]
дуже сподобалося! цікаво написано та до того й головна героїня - шкарпетка:) ото фантазія у авторки)))

Сандро, а чому така низька самооцінка?